Рішення № 102058022, 21.12.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2021 Справа № 917/1516/21

Суддя Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк», 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; адреса для листування: 73003, м. Херсон, вул. Ушакова, буд. 53,

до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

про cтягнення 107 147,74 грн.

Представники сторін: не викликалися

01.10.2021 року до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк» до відповідача про cтягнення 107 147,74 грн. заборгованості за кредитом, з яких 100 000,00 грн. заборгованість за дозволеним овердрафтом за кредитним договором від 23.10.2019 р., 7 147,74 грн. заборгованість за недозволеним овердрафтом.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.10.2021 року суд звернувся до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб по м. Полтаві із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1

08.10.2021 року від Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб по м. Полтаві на адресу суду надійшов лист з інформацією з Реєстру територіальної громади, в якому зазначено, що місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Одночасно з позовною заявою позивачем подано до господарського суду Полтавської області заяву № 114-43/3-195362 від 15.09.2021 р. (вх. № 1738 від 30.09.2021 р.) про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача (квартиру та гараж). Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилався на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та значний розмір заборгованості, з огляду на що вважав заявлений спосіб забезпечення позову адекватним способом запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Ухвалою від 01.10.2021р. у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою від 03.11.21р. прийнято позовну заяву до розгляду, справу вирішено розглядати у спрощеному провадженні без виклику сторін, встановлено процесуальні строки на подання заяв по суті спору. Копію ухвали направлено сторонам, у т.ч відповідачу – на адресу, вказану у позові та у відповіді на запит суду Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб по м. Полтаві. Вказане поштове відправлення було повернуто до суду без вручення адресату з відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою. Згідно ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутня інша адреса відповідача, останній вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору, укладеного у формі Заяви про надання кредиту «Кредитна карта для підприємців» №011/43974/691814 від 21.10.2019р.

30.10.2020р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідачем; з посиланням на усталену практику Верховного Суду (зокрема, постанову ВП ВС від 04.09.2019р. у справі №640/16902/18) позивач наполягає на тому, що даний спір, що виник з неналежного виконання відповідачем умов вищевказаного договору, є підвідомчим господарському суду Полтавської області, і суд погоджується з даними твердженнями позивача.

Відповідно до п.1.1 заяви про надання кредиту, з дати початку кредитування клієнт має право надати, а банк зобов"язаний за умови відсутності /недостатності коштів на картковому рахунку надати клієнту в межах поточного ліміту кошти (кредит), а клієнт зобов"язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування. Кредит надається шляхом зарахування коштів на КР одночасно з ініціюванням клієнтом операцій за КР або шляхом договірного списання банком коштів. Максимальний ліміт кредиту – 250 000,00 грн., розмір поточного ліміту – 100000,00 грн., проценти за користування кредитом – 29,9% річних, проценти за користування недозволеним овердрафтом – 49% річних. Заява підписана власноручно відповідачем (а.с.13-14), так само як і Заява про відкриття карткового рахунку та отримання кредитув рамках продукту «Кредитна карта для підприємців» та розписка про отримання картки (а.с. 10-12).

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості по карковому кредиту, згідно якого заборгованість за дозволеним овердрафтом становить 100 000,00 грн., за недозволеним овердрафтом – 7147,74 грн. Позивачем також подано суду довідку про рух коштів по рахунку відповідача в період з 23.10.2019р. по 14.06.2021р. Суд погоджується з позивачем, що у даному випадку банківські виписки є належними доказами на підвердження видачі кредиту.

З поданих документів вбачається, що банк звертався до відповідача з вимогою про дострокове виконання зобов"язань за договором (копія вимоги та докази направлення відповідачу – а.с.27-29), яка залишена без реагування.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд стягнути вказану в позові суму, що складається з заборгованості за дозволеним та не дозволеним овердрафтом в загальному розмірі 107 147,74 грн.

При вирішенні спору суд дослідив усі наявні у справі письмові докази та виходить з наступного:

За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність слід розглядати як вірність з виконання своїх зобов`язань та повага і довіра до контрагентів за зобов`язаннями. Це поняття означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У даному випадку суд приходить до висновку про правомірність та обгрунтованість позовних вимог. Жодних заперечень проти позову відповідач не надав. Судові витрати по сплаті судового збору за подання даного позову (2270,00 грн.) покладаються на відповідача з огляду на ст.129 ГПК України.

Керуючись ст..ст.129,233-234,237-238 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер платника податків НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса 01011, м.Київ, вул..Лєскова,9, адреса для листування 73003, м.Херсон, вул..Ушакова, 53) 107 147, 74 грн. заборгованості, 2270,00 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 21.12.2021р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки, встановлені ГПК України (ст.ст.256,257 ГПК України).

Суддя О.С.Мацко