Рішення № 10205777, 27.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/23927.05.10 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 До Дочірнього підприємства «ІСТ Фрахт»

про стягнення 76637,91 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 представник за довіреністю

Від відповідача Макаревич С.П. представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 72800,00 грн. заборгованості за Договором №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005, 3162,45 грн. інфляційних втрат, 675,46 грн. 3% річних, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита 766,38 грн. та послуг інформаційно технічного забезпечення судового процесу-236,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2010 було порушено провадження в справі № 47/239 та призначено її до розгляду на 29.04.2010.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 розгляд справи, у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України, відкладено до 27.05.2010.

В судовому засіданні 27.05.2010 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 не було здійснено оплату за надані позивачем послуги в сумі 72800,00 грн. вартості здійснених перевезень, здійснення яких підтверджується, заявками на перевезення, товарно-транспортними накладними, а фактичне надання послуг з перевезення та їх прийняття відповідачем Актам здачі-прийняття на загальну суму 72800,00 грн.

В судовому засіданні 27.05.2010 представник відповідача проти заявлених вимог заперечував, просив суд позовну заяву задовольнити частково на суму основного боргу в розмірі 56750,00 грн., оскільки відповідно до платіжних доручень від 08.04.2010,12.04.2010,15.04.2010 та 19.04.2010 відповідачем на користь позивача перераховано частини грошових коштів в сумі 16050,00 грн. за здійснені позивачем перевезення по Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005.

Також, відповідач у письмовому відзиві на позов в обґрунтування заперечень щодо неправомірного нарахування 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції посилався на те, що при нарахуванні позивачем 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції не було враховано наступне: оскільки в договорі та заявках на перевезення не встановлений строк оплати, то до правовідносин позивача з відповідачем підлягають застосуванню вимоги ст.. 530 ЦК України, а в звязку з тим що вимога позивача про оплату заборгованості отримана відповідачем 08.02.2010 то кінцевим терміном виконання зобовязання, на думку відповідача, є 15.02.2010, а не листопад грудень 2009 як зазначено позивачем у позовній заяві.

Розглянувши надані учасниками процесу документи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2005 між позивачем ФОП ОСОБА_1, як перевізником, і відповідачем ДП «ІСТ Фрахт», як експедитором, було укладено Договір №ТЕО/ЄП 1485/1, який підписано перевізником (позивачем) та експедитором (відповідачем) та посвідчено печатками сторін, оригінал якого було досліджено судом в судовому засіданні, а належним чином засвідчена позивачем копія наявна в матеріалах справи.

Предметом Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 є взаємовідносини сторін, які виникають під час транспортуванню в міжміському сполученні вантажів, які надаються експедитором для перевезення транспортом перевізника (п.1), порядок та строки оплати за надані послуги обумовлюються у разовій заявці, яка направляється перевізнику перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень) (п.4).

В період з 26.10.2009 по 14.12.2009 за заявками експедитора (відповідача), позивачем, як перевізником, надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги по відповідним маршрутам, факт перевезення підтверджується товарно-транспортними накладними, виставленими рахунками фактурами на загальну суму 72800,00 грн.

Відповідно до Актів здачі-приймання робіт, складених між експедитором (відповідачем) та перевізником (позивачем), які підписані експедитором (відповідачем) та перевізником (позивачем) і посвідчені печатками сторін, позивачем згідно умов Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 було здійснено за замовленнями відповідача, а відповідачем прийнято без зауважень та заперечень надані позивачем послуги перевезення згідно товарно-транспортних накладних в період з 26.10.2009 по 14.12.2009 загалом на суму 72 800,00 грн.

Відповідно до вимоги позивача № 02-02 від 02.02.2010, адресованої відповідачу, позивач просив відповідача погасити заборгованість за надані послуги з перевезення яка виникла по Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005.

Дана вимога позивача, отримана відповідачем 08.02.2010, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №78434.

Як зазначав позивач у позові, відповідач відповіді на претензію № 02-02 від 02.02.2010 не надав і заборгованість в сумі 78200,00 грн. за надані послуги не погасив.

Відповідно до платіжних доручень № 745 від 08.04.2010 на суму 4500,00 грн., № 759 від 12.04.2010 на суму 6000,00 грн., № 766 від 15.04.2010 на суму 11550,00 грн., № 781 від 19.04.2010 на суму 4000,00 грн., відповідачем було здійснено часткове погашення суми основного боргу по договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 загалом в сумі 16050,00 грн.

Як встановлено судом, часткове погашення суми боргу по договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 в сумі 16 0505,00 грн. платіжними дорученнями № 745 від 08.04.2010 на суму 4500,00 грн., № 759 від 12.04.2010 на суму 6000,00 грн., № 766 від 15.04.2010 на суму 11550,00 грн., № 781 від 19.04.2010 на суму 4000,00 грн. було здійснено відповідачем вже після звернення позивача з позовом до суду 08.04.2010. Але оскільки в частині стягнення 16050,00 грн. спір між сторонами відсутній, суд на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України припиняє провадження в справі в цій частині з покладенням судових витрат в цій частині на відповідача.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента) або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Вимогами статті 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому кодексі визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач, як перевізник умови Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 виконав належним чином, а саме: ним було надано на замовлення відповідача послуги перевезення загалом на суму 72800,00 грн., які відповідачем було прийнято на зазначену суму без будь-яких зауважень та заперечень, що підтверджується, заявками на перевезення, товарнотранспортними накладними, виставленими рахунками фактурами, Актами прийому передачі наданих послуг загалом суму 72 800,00 грн., з яких відповідачем оплачено лише 16050,00 грн. Заборгованість в сумі 56750,00 грн. погашена відповідачем не була, доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору надано не було.

Також, судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 не встановлений строк оплати наданих послуг з перевезення, а тому суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг по Договору визначається згідно вимог чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України, яка встановлює обовязок боржника виконати зобовязання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (у даному випадку вимоги № 02-02 від 02.02.2010), тобто у строк до 09.02.2010 включно.

Таким чином суд дійшов висновку, що на день розгляду спору у відповідача перед позивачем по Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005 існує непогашена заборгованість за надані позивачем, але не оплачені відповідачем послуги з перевезення загалом в сумі 56750,00 грн., позивачем надано належні та допустимі докази щодо наявності зазначеної заборгованості у відповідача перед позивачем, а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем, але не оплачені відповідачем в повному обсязі послуги перевезення законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню в сумі 56750,00 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобовязання по оплаті наданих послуг з перевезення по Договору №ТЕО/ЄП 1485/1 від 01.06.2005, 675,46 грн. 3% річних, 3162,45 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 675,46 грн. 3% річних та 3162,45 грн. інфляційних втрат за період прострочення з листопада 2009 по лютий 2010 року, тобто у період щодо якого позивачем не надано належних доказів прострочення відповідачем виконання свого зобовязання по повній оплаті наданих послуг з перевезення, оскільки період прострочення відповідача згідно вимог ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України розпочався саме з 09.02.2010, а тому підстави для стягнення з відповідача 3162,45 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, 3% річних у розмірі 675,46 грн. за період з листопада 2009 по лютий 2010 року на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у суду відсутні.

З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 56750,00 грн. основного боргу. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з урахуванням того, що часткове погашення суми основного боргу було здійснено відповідачем вже після порушення провадження в справі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Провадження у справі №47/239 в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 16050,00 грн. припинити на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

2.Позов задовольнити частково.

3.Стягнути з Дочірнього підприємства «ІСТ Фрахт»(код ЄДРПОУ 32113075; місцезнаходження: 04128, м. Київ, Святошинський р-н., вул. А. Туполєва, буд. 23) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1; місцезнаходження: АДРЕСА_2, юридична адреса: 18008 АДРЕСА_1 ) суму основного боргу в розмірі 56 750 (пятдесят шість тисяч сімсот пятдесят) грн. 00 коп., а також 728 (сімсот двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 18 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленного відповідно до вимог статті 84 Господарського поцесуального кодексу України.

Суддя С.Р.Станік

Дата підписання рішення 01.07.2010