Рішення № 10204230, 29.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.06.10 р.                     Справа № 37/59 (39/87)                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33104543

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-будівельна компанія „Апіс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32775293

про стягнення основного боргу в сумі 29188,54грн., неустойки в розмірі 3426,33грн., 1102,37грн. – інфляції та 936,79грн. – 3% річних.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 13.05.2010р. на 25.05.2010р., з 25.05.2010р. на 07.06.2010р., з 07.06.2009р. на 29.06.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

20 березня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-будівельна компанія „Апіс”, м. Київ про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційної індексації та 3% річних у загальній сумі 37283,22грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.04.2010р. вже після порушення провадження у справі за вказаними позовом, згідно ст.15, ч.2 ст.16, 17 Господарського процесуального кодексу України справу №39-87 було направлено за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

За резолюцією заступника голови господарського суду Донецької області від 21 квітня 2010 року справа №39-87 була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д. О.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.04.2010 р. було про прийнято справу до провадження та призначення до розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №1251/03/2008 від 28.03.2008р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних , інфляційної індексації та неустойки.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №1251/03/2008 від 28.03.2008р. з додатками; розрахунок суми позову, правоустановчі документи, пояснення по справі.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 67, 179, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 15, 16, 546, 551, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України.

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (у тому числі – оригінали – а.с.а.с.65-71, 79-125) та клопотання від 24.06.2010р. (а.с.129) про розгляд справи за наявними матеріалами без участі свого представника.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, доказів сплати стягуваних грошових коштів або відсутності відповідних грошових зобов’язань не надав, процесуальним правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.76,77), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані Відповідачем документи та неявка представників сторін у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №1251/-3/2008 (а.с.а.с.15-23), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов’язувався набути в свою власність техніку у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем спеціфікацією дизельний завантажувач ТСМ FD30N3Z (дві одиниці) та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у строкове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах цього договору.

Відповідно до розділу 2 договору фінансового лізингу між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) повинен бути укладений договір купівлі-продажу №б/н (а.с.а.с.27, 28), згідно п. 1.1. якого Продавець зобов’язався продати, а Покупець придбати на умовах даного договору викупу майно передане у фінансовий лізинг Покупцю, як Лізингоодержувачу згідно умов договору фінансового лізингу№1251/-3/2008, при умові, що покупець як Лізингоодержувач виконав всі свої зобов’язання за договором Фінансового лізингу та його поточний борг Лізингоодержувача дорівнює викупній вартості майна – 600,00 у.о., у т.ч. ПДВ в сумі 20% - 100 у.о.

Положеннями розділу 3 договору фінансового лізингу визначено, що передача Лізингодавцем майна здійснюється двосторонньою комісією зі складу продавця зі складанням акту приймання-передачі, з моменту підписання якого права володіння і користування майном переходять до Лізингоодержувача і зобов’язання Лізингодавця з передання майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними.

Розділом 6 договору фінансового лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків, зокрема:

-          п. 6.1. сторони визначили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена у гривнях України, що дорівнює одному Долару США за курсом згідно п.6.1.1., який передбачає використання у якості Курсу 1 – курс, встановлений НБУ для одного долару США на 28.03.2008р., а Курсу 2 – курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів (а.с.24);

-          п. 6.1.2. договору сторони визначили формулу розрахунку поточного лізингового платежу з використанням значень Курсу 1, Курсу 2 та відомостей Графіку внесення платежів;

-          п.6.1.3 – штрафи та пеня підлягають сплаті на підставі виставлених рахунків Лізингодавця та розраховуються на підставі курсу НБУ на день виставлення рахунку;

-          п. 6.3 – загальна сума лізингових платежів, які підлягають Лізингоодержувачем Лізингодавцю, складає: 71863,12 у.о., враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відносяться до погашення вартості майна 8633,00 у.о.;

-          п.6.4 – Лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок Лізингодавця авансові платежі, зазначені в Додатку №1 до договору;

-          п. 6.5 – лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу визначений в Додатку №1 до договору;

-          п. 6.6 – порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів визначений в графіку внесення платежів.

-          п. 6.8. договору передбачено, що Лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові кошти в рахунок сплати лізингових платежів в обсягах та строки, визначені в Графіку внесення платежів, незалежно виставлення або отримання рахунків Лізингодавця, а також від фактичного користування майном, у тому числі – в період технічного обслуговування, ремонту втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Розділом 8 договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди щодо забезпечення виконання зобов’язань, зокрема у разі якщо Лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює сплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець має право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а Лізингоодержувач зобов’язує її сплатити (п. 8.5.).

У відповідності до п. 3.1 договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт здачі-приймання продукції (а.с.31).

Оскільки Відповідачем не виконувалися зобов’язання з оплати лізингових платежів згідно графіку внесення платежів за 8-11 періоди (за листопад 2008р. - лютий 2009р.), у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 29188,54грн., на яку нарахована неустойка в розмірі 3426,33грн. (нарахована в межах визначеного ст. 3 Закону України „про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” в межах подвійної облікової ставки НБУ), 1102,37грн. – інфляція та 936,79грн. – 3% річних., з вимогою про стягнення яких Позивач звернувся до суду.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звірення розрахунків (а.с.132), складеного та надісланого (а.с.а.с.130, 131) Позивачем на виконання вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені, інфляції та 3% річних.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються належним виконанням, у розглядуваному випадку – шляхом своєчасного та у повному обсягу здійснення лізингових платежів. Натомість невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і жодних доказів на підтвердження іншого Відповідачем згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав, останнім не виконувалися зобов’язання з оплати лізингових платежів згідно графіку внесення платежів за 8-11 періоди, що дозволяє стверджувати про наявність порушення грошового зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та вважати Відповідача таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Враховуючи, що арифметичний розрахунок лізингових платежів відповідає умовам договору, суд дійшов висновку про правильність визначення Позивачем основного боргу у розмірі 29188,54грн. на момент подання розглядуваного позову.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора окрім суми боргу має сплати 3% річних та інфляційну індексацію за весь період прострочення.

Суд, перевіривши арифметичні розрахунки позовних вимог щодо 3% річних та інфляційної індексації за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що заявлені вимоги:

-          про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в 936,79грн.

-          про стягнення інфляції підлягають задоволенню в сумі 1102,37грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені (адже саме така природа визначеної не сторонами неустойки виходячи з порядку її нарахування) у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 8.5 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Здійснивши перевірку арифметичного розрахунку пені за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд встановив, що за вказаний період може правомірно може бути нарахована пеня в сумі 3424,48грн., в межах якого судом і задовольняються відповідні вимоги.

Згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача повністю пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 46, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-будівельна компанія „Апіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32775293) про стягнення основного боргу в сумі 29188,54грн., неустойки в розмірі 3426,33грн., 1102,37грн. – інфляції та 936,79грн. – 3% річних. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-будівельна компанія „Апіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32775293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) суму основного боргу в розмірі 29188,54грн., 3% річних у сумі 936,79грн., пені в сумі 3424,48грн., інфляції в сумі 1102,37грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог щодо пені відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-будівельна компанія „Апіс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32775293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 346,52грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 219,35грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 29.06.2010р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя