Постанова № 10203283, 22.06.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22.06.2010 р. справа № 2а- 6170/10/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання Міхно А.О.,

за участі представників:

позивача - Лещенко Н.О.,

відповідача - Адарич О.О.,

прокурор - Гур"єв В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Прокурора Жовтневого району м.Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділеня Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

до Товариства з обмежаною відповідальністю "Завод восток"

простягнення санкцій та пені, -

встановив:

Прокурор Жовтневого району м.Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Восток" заборгованість по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 10.951,13грн.

В обгрунтування заявлених вимог прокурор указав, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Восток" повинен був створити 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, однак не зробив цього. Отже, до 16.04.2009р. відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 10.879,41грн. грн. У звязку з несплатою вказаної суми адміністративно-господарських санкцій відповідачу нараховано 71,72грн. пені, яка також заявлена до стягнення. В судовому засіданні прокурор підтримав доводи і вимоги заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів поданий прокурорм позов підтримав, в судовому засіданні просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Восток" з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач указав, ТОВ "Завод "Восток" проводило роботи по самостійному працевлаштуванню інвалідів, а також надавало до відповідного органу служби зайнятості населення звіти форми 3-ПН кожен місяць починаючи з 26.06.2009р. по 07.12.2009р. у кількості 7. В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Восток" пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, як роботодавець, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, подавав Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2009р.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. №1434 та ст.3 КАС України, Харківська обласна дирекція Фонду соціального захисту інвалідів є субєктом владних повноважень. Звернення даної особи до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій передбачено ч.ч.5, 9 і 10 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тому спір по даній справі підлягає вирішенню в порядку КАС України.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 даного закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, невиконання особою встановлених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обовязків, є правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст..218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обовязків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

При цьому, до обовязків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст..21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обовязку виконувати певну роботу, а у роботодавця обовязку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обовязків державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобовязані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якої до обовязків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.

Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

При цьому, оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги положення п.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з яким підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Проведене судом вивчення наявних у справі доказів показало, що відповідач протягом 2009р. взагалі не подавав відповідних звітів про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підтвердженням чому є лист Харківського міського центру зайнятості від 23.04.2010р. №5483.

Надані відповідачем до суду копії звітів за формою 3-ПН від 26.06.2009р., від 01.07.2009р., від 06.08.2009р.. від 01.09.2009р.. від 01.10.2009р., від 01.11.2009р., від 07.12.2009р. не можуть бути взяті судом до уваги, позаяк не містять позначок відповідного органу державної служби зайнятості про їх прийняття.

Окрім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідачем до справи взагалі не надано жодного доказу на підтвердження реального створення робочих місць для інвалідів. Відсутність доказів проведення організаційних заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів однозначно вказує на наявність в діях відповідача факту порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Самостійно складеним відповідачем звітом форми №10-ПІ підтверджується, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача склала 68 осіб. Отже, відповідно до ч.1 ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач, з урахуванням правил ч.2 названої статті закону, повинен був створити 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів (68*4/100) і повідомити про це відповідний орган державної служби зайнятості.

Дослідження зібраних по справі доказів показало, що відповідач до початку календарного року не створив робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, не повідомив про наявність таких робочих місць відповідний районний центр зайнятості, і тим самим унеможливив працевлаштування інвалідів, а отже в силу ст..218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Звітом №10-ПІ підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача склав - 739800,0. грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 10.879,41 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування інвалідів складає - 10.879,41грн.

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Неправильності у обчисленні позивачем суми пені в розмірі 71,72грн. судом не виявлено, а відповідачем жодного доказу, який би вказував на таку неправильність до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не встановлено наявності фактичних даних, які б указували на те, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені порушує права та інтереси ТОВ "Завод Восток", то згадана вимога підлягає задоволенню, так як її обґрунтованість доведена зібраними судом доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 12, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Прокурора Жовтневого району м.Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Восток" про стягнення адміністративних санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Восток" (місцезнаходження - вул. Примакова, буд.46, м. Харків; ідентифікаційний код - 24134567) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 1 під'їзд, 1 пов., к.16; р/р 31219230700003 в УДК Дзержинського району ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 24134567) заборгованість у розмірі 10 951 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна ) грн. 13 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі (у разі проголошення постанови у відсутність особи, яка бере участь у справі, - з дня отримання нею копії постанови) заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова у повному обсязі виготовлена 29.06.2010р.

Суддя А.В. Сліденко