Рішення № 102021564, 20.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2021 р. справа № 300/5855/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуської районної ради про визнання незаконним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Калуської районної ради в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Калуської районної ради від 10.09.2021 №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 10.09.2021 №68-к "Про внесення змін до розпорядження голови районної ради від 10.09.2021 №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити на посаді керуючого справами виконавчого апарату Калуської районної ради з 13.09.2021;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.09.2021 по день фактичного поновлення на роботі;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що до 13.09.2021 позивач працював на посаді керуючого справами виконавчого апарату Калуської районної ради. Згідно рішення районної ради від 23.04.2021 №61-5 «Про внесення змін до структури виконавчого апарату районної ради» посада керуючого справами виконавчого апарату виведена із структури виконавчого апарату районної ради. Із розпорядженнями від 01.06.2021 №46-к «Про внесення змін до штатного розпису виконавчого апарату районної ради в зв`язку зі скорочення» та №47-к «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю» позивача було ознайомлено 01.06.2021. Цього ж дня позивач отримав персональне попередження про звільнення після двохмісячного терміну з моменту попередження. Одночасно із попередженням було запропоновано посади головного спеціаліста відділу правової та кадрової роботи, діловодства та роботи із зверненнями громадян на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, двірника та сантехніка. Стосовно першої посади, позивач зазначив, що в розумінні трудових правовідносин така посада не є вакантною. Посади двірника не існувало ніколи, по скільки відсутні земельні ділянки для прибирання. Так само у власності районної ради були відсутні об`єкти нерухомого майна, для забезпечення утримання яких була б необхідна посада сантехніка. Далі, 09.07.2021 ознайомлено із розпорядженням «Про попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю», при цьому були запропоновані ці ж самі посади. Письмової відмови від запропонованих позивач посад не давав. Вакантна на той час посада головного бухгалтера позивачу, який має відповідну освіту та кваліфікацію менеджера-економіста, запропонована не була, натомість на цю посаду 25.08.2021 була призначена ОСОБА_2 , яка є інженером-економістом. Систематичне приниження своєї честі та гідності з боку голови районної ради, на переконання позивача завдали йому моральну шкоду, яку позивач оцінює в 150000 грн. Вважає наявність порушень законодавства в галузі трудових відносин з боку голови районної ради при прийнятті оскаржуваних наказів, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що у попередженні про наступне вивільнення від 01.06.2021 та персональному повідомленні від 09.07.2021 відсутні підписи позивача навпроти граф «даю згоду на працевлаштування на посаді…», що свідчить про відсутність такої з боку ОСОБА_1 . Безпідставними є доводи позивача про наявність у нього першочергового права на зайняття вакантної подати головного бухгалтера. Функціональні обов`язки за виведеною посадою «начальник відділу-головний бухгалтер відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення» та «головний бухгалтер» були ідентичними. Оскільки у позивача стаж роботи за фахом відсутній, дана посада не могла бути йому запропонована. В свою чергу на дану посаду була переведена ОСОБА_2 , яка має 20-річний досвід роботи за фахом на посадах бухгалтера та головного бухгалтера. Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди зазначив, що звільнення позивача зумовлене скороченням чисельності штату виконавчого апарату, є суто економічними, пов`язані із фінансовою неспроможністю районної ради утримувати виконавчий апарат, тож підстави для стягнення моральної шкоди відсутні. Просив в задоволенні позову відмовити (а.с.50-53).

У відповіді на відзив позивач, окрім викладеної позиції в позовній заяві, зазначив, що від запропонованих відповідачем посад не відмовлявся, відсутність погодження зумовлено тим, що відповідач двічі вручав попередження про вивільнення, відповідно дата закінчення двохмісячного терміну була незрозумілою (а.с.78-85).

У запереченні на відповідь на відзив, відповідач зазначив, що стаж роботи позивача на посадах голови Фонду спільної власності, заступника голови районної ради не є достатньою ознакою переважного права працівника на залишенні на роботі. Нова структура виконавчого апарату Калуської районної ради не містить посад, на яких необхідні були б навички та досвід роботи позивача (а.с.88-94).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ОСОБА_1 з 2006 року працював на посадах голови Фонду майна спільної власності територіальних громад селища, сіл Калуського району, з 2010 на посаді заступника голови районної ради, а з 2015 керуючим справами виконавчого апарату Калуської районної ради (а.с.22-24).

Згідно з рішенням Калуської районної ради від 23.04.2021 №61-5 «Про внесення змін до структури виконавчого апарату районної ради» посади керуючого справами виконавчого апарату районної ради не передбачено в структурі виконавчого апарату районної ради.

Розпорядженням Калуської районної ради від 01.06.2021 №46-к внесено зміни в штатний розпис виконавчого апарату районної ради, зокрема виведено із штатного розпису виконавчого апарату районної ради ряд посад, серед яких посада керуючого справами районної ради.

Далі, 01.06.2021 позивача було ознайомлено із розпорядженням Калуської районної ради від 01.06.2021 №46-к «Про внесення змін до штатного розпису виконавчого апарату районної ради в зв`язку із скороченням посад» та №47-к «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю України». Цього ж дня позивач отримав персональне попередження про звільнення після двохмісячного терміну з моменту його отримання (а.с.17-19).

Пізніше, 09.07.2021 позивача ознайомлено з розпорядженням Калуської районної ради від 09.07.2021 №54-к «Про попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 Кодексу законів про працю» (а.с.20-21).

Розпорядженням Калуської районної ради від 10.09.2021 №67-к «Про звільнення ОСОБА_1 », з урахуванням розпорядження про внесення змін від 10.09.2021 №68-к, позивача звільнено з посади керуючого справами апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України з 13.09.201 (а.с.15-16).

Не погоджуючись із законністю звільнення позивач звернувсь до суду із вказаним адміністративним позовом.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до статей 10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Калуська районна рада є органом місцевого самоврядування, який є юридичною особою і наділяється цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

На підставі статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Оскільки Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не регулює питання звільнення посадових осіб місцевого самоврядування у випадках змін в організації виробництва і праці, тому порядок вивільнення працівників в даних правовідносинах регулюється нормами Кодексу законів про працю України.

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Відповідно до положень ст. 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, у випадку змін в організації виробництва і праці працівник може бути звільнений з посади, але за умови пропонування йому іншої роботи та неможливості його переведення на іншу роботу, при цьому переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах працівникам, зокрема, з тривалим безперервним стажем на підприємстві.

Внаслідок змін до структури виконавчого апарату Калуської районної ради (рішення районної ради №61-5 від 23.04.2021) його чисельність (17 штатних одиниць) скоротилася на 11 штатних одиниць в порівнянні з структурою виконавчого апарату, затвердженою рішенням Калуської районної ради від 30.11.2020 №5-1.

Як встановив суд, 01.06.2021 розпорядженням Калуської районної ради №46-к «Про внесення змін до штатного розпису виконавчого апарату районної ради у зв`язку зі скороченням посад» внесено зміни до штатного розпису виконавчого апарату районної ради у межах затвердженої чисельності (а.с.17).

Виведено зі штатного розпису виконавчого апарату районної ради наступні посади:

- керуючий справами районної ради - 1 штатна одиниця;

- начальник відділу правового, по роботі із зверненнями громадян, кадрової роботи та діловодства - 1 штатна одиниця;

- головний спеціаліст відділу правового, по роботі із зверненнями громадян, кадрової роботи та діловодства - 2 штатні одиниці;

- головний спеціаліст по інвестиціях та проектній діяльності відділу з питань управління майном спільної власності територіальних громад району та інвестиційної діяльності 1 штатна одиниця;

- головний спеціаліст відділу з питань організаційної ради та з питань аналітичного та інформаційного забезпечення - 1 штатна одиниця;

- начальник відділу-головний бухгалтер відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення - 1 штатна одиниця;

- головний спеціаліст (фахівець) по закупівлях відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення - 1 штатна одиниця;

- головний спеціаліст з матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення - 1 штатна одиниця;

- радник голови районної ради патронатної служби районної ради - 1 штатна одиниця;

- прес-секретар патронатної служби районної ради - 1 штатна одиниця;

- друкарка 1 категорії - 1 штатна одиниця;

- водій - 1 штатна одиниця;

- оператор котельні 2 штатні одиниці.

Введено до штатного розпису виконавчого апарату районної ради наступні посади:

- головний бухгалтер - 1 штатна одиниця;

- радник голови районної ради - 1 штатна одиниця;

- начальник відділу правової та кадрової роботи, діловодства та роботи із зверненнями громадян - 1 штатна одиниця;

головний спеціаліст відділу правової та кадрової роботи, діловодства та роботи із зверненнями громадян - 1 штатна одиниця.

Порівнявши зміни до структури виконавчого апарату районної ради, суд встановив, що посаду керуючого справами районної ради, яку займав позивач, виведено зі штату районної ради, у зв`язку з чим позивача повідомлено про звільнення з посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та запропоновано посади головного спеціаліста відділу правової та кадрової роботи, діловодства та роботи із зверненнями громадян на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, двірника та сантехніка.

Суд зазначає, у зв`язку з реорганізацією установи, скороченням чисельності або штату працівників може змінюватися не тільки назва посади, але і зміст трудової функції. Працівник у такому випадку підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП, а в порядку працевлаштування у зв`язку із звільненням йому не обов`язково повинні запропонувати саме посаду, до якої відноситься основне коло раніше виконуваних працівником обов`язків.

Судом встановлено, як 01.06.2021 так і 09.07.2021 одночасно з отриманням персональних попереджень позивачу запропоновано посади головного спеціаліста відділу правової та кадрової роботи, діловодства та роботи із зверненнями громадян на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, двірника та сантехніка (а.с.19,21).

Про одержання вказаних повідомлень свідчить власноручний підпис позивача. Отже, обов`язок щодо пропозицій працевлаштування ОСОБА_1 відповідачем виконано.

Таким чином, станом на час повідомлення позивачу про звільнення до моменту його звільнення єдиними вакантними посадами у районній раді були вищевказані посади, які позивачу запропоновано.

Проте, як встановив суд, у двох попередженнях, зокрема у графі «даю згоду на працевлаштування на посаду…» позивач відмітки не поставив, тож вважати, як про це наголошує ОСОБА_1 , що офіційної відмови ним не надавалося, немає підстав.

Дійсно, суду сторонами не надано письмової відмови позивача від запропонованих йому посад, однак позивач в позовній заяві та в заявах по суті позову, заперечуючи факт відмови від запропонованих посад, не аргументував відсутність його підпису, як свідчення згоди на одну із запропонованих посад. Тим більше, для цього було достатньо часу, по скільки з моменту попередження до моменту звільнення пройшло більше 3-х місяців.

Як уже зазначалося вище, разом з попередженням про наступне звільнення з займаної посади позивачу були запропоновано три посади, на які позивач не погодився.

Відповідно до висновків Верховного Суду в рішенні від 22 травня 2019 року у справі №753/3889/17, від 18 березня 2021 року у справі №826/7878/18 власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вимоги ст. 49-2 Кодексу законів про працю України вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Отже, у зв`язку з відсутністю письмової згоди позивача на його переведення на іншу посаду, як наслідок відмовою позивача від запропонованих посад, суд вважає, що Калуська районна рада при звільненні позивача не порушила вимог частини другої статті 40 КЗпП України.

Стосовно посилань позивача, на ту обставину, що одна із запропонованих йому посад не була вакантною, оскільки основний працівник перебував у декретній відпустці, то на думку суду роботодавець вправі пропонувати і ті посади, які тимчасово залишаються вільними через відсутність працівника на своєму робочому місці, навіть тоді, коли це робоче місце за ним зберігається. У цьому випадку мало б місце укладення строкового трудового договору.

З приводу тверджень позивача про наявність у нього, у відповідності до ст.42 КЗпП, переважного права на залишення на роботі, суд зазначає наступне.

В цьому випадку, позивач має на увазі посаду головного бухгалтера, при цьому посилається на наявність у нього відповідної кваліфікації для зайняття цієї посади, яка була вакантною, однак не була запропонована відповідачем. Суд звертає увагу, що коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, стосується всіх працівників, які займають аналогічну посаду.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Калуської районної ради від 09.08.2021 №58-к зараховано на стажування ОСОБА_2 - головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку, звітності та закупівель Калуської районної державної адміністрації на посаду головного бухгалтера виконавчого апарату районної ради (а.с.61).

Як зазначає та підтверджує відповідними доказами відповідач, ОСОБА_2 , розпочала свою трудову діяльність в 1990, а з 1994 року працювала за фахом на посадах бухгалтера, головного бухгалтера, в тому числі займала керівні посади (а.с.66-74).

Відповідно до висновків Верховного Суду в рішенні від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16 поняття «кваліфікація» включає в себе не лише освітній рівень працівника, а й стаж роботи, здатність виконувати особливі доручення керівництва, володіння певними навиками, програмами, тощо.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовується ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконання покладених завдань та доручень тощо.

Відповідно до висновків Верховного Суду в рішенні від 15 травня 2020 року у справі №811/2408/15 у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Відповідачем надано до суду інформацію з приводу трудової діяльності ОСОБА_2 . В даному випадку перевага віддана особі з значно більшим безперервним стажем в цій галузі.

Повертаючись до позиції ОСОБА_1 , з приводу наявності у нього переважного права, суд зазначає, в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, на інші вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП. Ніяких переваг на працевлаштування, на переведення на іншу роботу в разі звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП у такому випадку не встановлено, тобто переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду. Перше право за більш кваліфікованими працівниками визнається ст. 42 КЗпП, друге - ні.

Відповідач зазначає, що позивачу були запропоновані всі можливі вакантні посади від яких ОСОБА_1 відмовився.

При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду в рішенні від 18.03.2021 року у справі №804/2805/17 стаття 42 Кодексу законів про працю України передбачає переважне право працівників при вивільненні саме на залишення на роботі, а не на посаді яку, виведено з штатного розкладу або зайняття іншої - нової посади.

Суд звертає увагу, що при скороченні штату працівників не є обов`язковою умовою зменшення кількості таких працівників та може відбуватися ліквідація певних посад, спеціальностей, професій із введенням інших посад, спеціальностей професій при тому, що кількість працівників не зменшується.

Оскільки в Калуській районній раді відбулося скороченням штатної чисельності працівників та введення нових посад, позивача було попереджено про наступне вивільнення, запропоновано вакантні посади, тобто, дотримано права позивача на залишення на роботі при виведенні зі штату його посади та створенні нових посад, то звільнення позивача є правомірним, а тому підстав для скасування розпорядження про звільнення ОСОБА_1 в суду не має.

Щодо посилань позивача на протиправність скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису районної ради, то суд враховує висновок Верховного Суду про те, що визначення структури виконавчого апарату ради, його чисельності є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування. Скасування цього акта можливе лише у разі недотримання порядку його прийняття, що не є предметом даного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожний довід.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при прийнятті спірних розпоряджень, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи правомірність звільнення позивача, у суду відсутні будь-які підстави для поновлення позивача на рівнозначній посаді та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди до задоволення не підлягають, оскільки є похідними від основних вимог про поновлення на роботі та вирішуються судом вразі поновлення особи на роботі.

З огляду на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Калуської районної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.