Рішення № 102011956, 17.12.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4154/21

(2/199/2558/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

17.12.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Мажарі К.Р.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про визначення постійного місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що у сторін від наразі розірваного судом шлюбу є спільна дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишилась проживати разом з позивачем та її родичами. Батько дитини не проживає постійно на території України, не має житла на праві власності на території України, а тому винаймає його. Позивач має намір зареєструвати місце проживання спільної дитини сторін, місце проживання якої дотепер не зареєстроване, за своїм місцем проживання, для чого потрібна згода обох батьків, яку відповідач надавати не бажає, хоча і не заперечує проти проживання дитини із позивачем. За викладених обставин, а також посилаючись на те, що позивач не заперечує і не створює перешкод для спілкування відповідача з дитиною, участі його у вихованні дитини, враховуючи, що дитина сторін мешкає з позивачем та її родиною, перебуває під постійним наглядом, відвідує дитячий садок недалеко від місця проживання з позивачем, а також гурток з малювання, позивач просила суд задовольнити її позов та визначити постійне місце проживання дитини сторін разом із позивачем.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено третю особу з Управління-служби у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпропетровської міської ради на орган опіки та піклування в особі адміністрації Соборного району Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимог підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки не повідомив, відзив не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони від спільного шлюбу мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою України, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, копією свідоцтва про народження, довідки про реєстрацію особи громадянином України, копією рішення суду про розірвання шлюбу сторін.

Відповідач є громадянином Китайської Народної Республіки, має посвідку на постійне проживання в Україні, а також зареєстроване місце проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою на запит суду, копією довідки про реєстрацію місця проживання особи, копією паспорту та посвідки на постійне проживання.

Позивач є громадянкою України, зареєстрована і мешкає за адресою АДРЕСА_2 , де разом із нею мешкає спільна дитина сторін ОСОБА_3 , що підтверджується копією паспорту позивача, копією відповідного акту.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, не спростовується матеріалами цивільної справи та не заперечувалось сторонами, відповідач, оскільки є громадянином іншої держави, не проживає постійно на території України, періодично виїздить до країни свого громадянства, де мешкають його родичі.

Разом з тим спільна дитина сторін ОСОБА_3 , мешкаючи разом із матір`ю та її сім`єю, не має зареєстрованого місця проживання через ненадання згоди відповідача на здійснення такої реєстрації, натомість відвідує за місцем свого проживання КЗО «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №311» комбінованого типу Дніпровської міської ради з травня 2021 року, а також гурток малювання у дитячому закладі «Лє Джой». При цьому вихованням дитини займається мати дитини, вона ж приводить дитину та забирає з дошкільного закладу, цікавиться перебуванням дитини в садочку, батько дитини приходить подивитись на доньку у дитячому закладі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зустрічає дитину тільки в супроводі матері дитини, особливого спілкування батька та доньки дитини не помічено. Викладені обставини підтверджуються копіями довідки та відгуку із означених закладів.

За наслідками проведеної в позасудовому порядку провідним психологом відділу ДМЦСС в Соборному районі міста психологічної роботи вбачається необхідність участі обох батьків у вихованні та спілкуванні з їх дитиною. За твердженнями позивача остання не заперечує проти участі відповідача у вихованні дитини, не створює жодних перешкод для цього. Разом з тим між сторонами існує неузгодженість щодо визначення та реєстрації місця проживання спільної дитини, вивезення її за межі України, що свідчить про наявність спору між сторонами у справі. Викладене підтверджується копіями результатів першого етапу комплексної психологічної роботи, результатів проведеної психологічної роботи, заявами позивача до органу опіки та піклування, листуванням між позивачем та представником відповідача.

У своєму висновку від 29 жовтня 2021 року №5/11-142 орган опіки та піклування в особі адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради вказав, що вважає доцільним проживання спільної малолітньої дитини сторін разом з матір`ю останньої - позивачем.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), Декларацією прав дитини, прийнятою резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини).

Так, за змістом ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст.150, 180 СК України кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Нормою ст.160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Нормою ст.9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

За змістом норм ст.12 Конвенції про права дитини, ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, за змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства слідує, що суд вирішує спір між батьками щодо визначення місця проживання з одним із них лише щодо малолітньої дитини. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Вирішальне значення матимуть інтересами в першу чергу самої дитини, а не її батьків, навіть якщо такі інтереси дитини будуть суперечити інтересам одного з батьків або навіть висловленому бажанню самої дитини проживати з одним зі своїх батьків. Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №402/428/16-ц, а також правовими висновками Верховного Суду у постановах від 09 квітня 2020 року по справі №477/253/19, від 14 травня 2020 року №524/8761/16-ц, від 14 липня 2020 року по справі №357/7976/18, від 28 жовтня 2020 року по справі №241/47/19, від 09 листопада 2020 року по справі №487/7241/18.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін по даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом з позивачем, вік дитини, її психоемоційний стан відповідно до наявних у справі результатів психологічної роботи, не дозволяє суду з`ясувати думку дитини щодо визначення місця її проживання, а також свідчить про те, що дитина в даний період свого життя потребує піклування обох батьків, однак в першу чергу своєї матері, як особи, яка відіграє в цей вік дитини вирішальну роль. При цьому, враховуючи громадянство дитини та сторін по справі, як її батьків, мову, якою спілкується дитина та сторони, фактичне теперішнє місце проживання дитини, коло її спілкування та соціальні зв`язки, зокрема відвідування дитиною дошкільного навчального закладу та гуртку за місцем свого фактичного проживання із матір`ю, рівень участі кожного з батьків у житті та вихованні дитини, фактично непостійне проживання відповідача на території України, висновок органу опіки та піклування, а також приймаючи до уваги відсутність будь-яких виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю чи негативно впливали б на її виховання та розвиток, суд приходить до висновку, що найкращім інтересам дитини сторін буде відповідати проживання її саме з матір`ю. Останнє вказує на наявність достатність підстав для задоволення позову та визначення місця постійного проживання спільної дитини сторін разом із позивачем.

Поряд з цим суд зазначає, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю не позбавляє права відповідача у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки батько дитини не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні та розвитку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останньою при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 141, 150, 155, 160, 161, 171, 180 СК України, ст.29 ЦК України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 9, 12, 18, 27 Конвенції про права дитини, принципом 6 Декларації прав дитини, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання на території України: АДРЕСА_4 ), третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 44013254; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пл. Шевченка, 7), про визначення постійного місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце постійного проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання на території України: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 908 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення складено 20 грудня 2021 року.

Суддя А.М. Авраменко