Рішення № 102011693, 17.12.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

17.12.2021

Справа №489/306/20

Провадження №2/489/181/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Бодюл А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 18.10.2019 року, квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником спірної квартири. Він прописаний та проживає у вказаній квартирі з 1996 року та несе витрати по його утриманню. ОСОБА_5 , що є його матір`ю, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В Другій миколаївській державній нотаріальній конторі за його заявою було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 .. В 2012 році вже робилася спроба заволодіти його квартири із використанням підробного договору. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.07.2014 року вказаний договір визнано недійсним. На квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.04.2013 року. Раз в квартал ним бралася довідка у держреєстратора щодо вказаної квартири. В грудні 2019 року він дізнався, що арешт з вказаної квартири знятий без його відома. Власником квартири зазначено іншу особу, ОСОБА_2 , підставою набуття права власності зазначено договір купівлі - продажу від 21.10.2019 року. У зв`язку з цим, він звернувся до Інгульського ВП ГУ НП в Миколаївській області з заявою про скоєння кримінального правопорушення. Зазначає, що оспорюваний договір було укладено на підставі (п.3) договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 від 17.10.2000 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований УБТ "Ріко-Альянс" за № 51-212 від 17.10.2000, який було визнано недійсним у судовому порядку. Крім того, на момент укладення вищевказаного договору купівлі - продажу, був чинний арешт майна. Оспорюваний правочин було вчинено ОСОБА_3 шляхом обману та з порушенням публічного порядку, тобто спрямуванням на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, з метою позбавлення його права власності на квартиру.

Ухвалою суду від 04.02.2020, в об`єднанні зустрічного позову з первісним позовом відмовлено, позовну заяву прийнято до розгляду, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.09.2020, витребувано докази.

Ухвалою суду від 12.04.2021, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Від представниці відповідача ОСОБА_6 - адвоката Гордейчук Ю.О. надійшла заява про відкладення судового розгляду справи у зв`язку з тим, що відповідачки по справі захворіла та не може прибути у судове засідання, при чому причин своєї неявки у судове засідання не повідомила.

Судом при вирішенні питання про відкладення розгляду справи береться до уваги наступне.

ОСОБА_7 неодноразово подавала заяви про відкладення розгляду справи з різних підстав не надаючи при цьому жодних належних документів на підтвердження поважності причин неявки, про що свідчать заяви від 22.09.2020, 07.12.2020, 09.04.2021 та 16.12.2021 (а.с. 53, 94, 103).

Також, з моменту відкриття провадження у цивільній справі відбулось чотири підготовчих судових засідання, однак жоден з відповідачів чи їх представників правом на подання відзиву не скористались.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, враховуючі неподання відповідачами відзиву, неявку без поважних причин у судові засідання, згоду позивача на заочний розгляд справи, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Раніше квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.10.1993 року виданого Міською службою приватизації державного житлового фонду, зареєстрованого в ММБТІ 31.01.1994 року за реєстровим № 19661.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2000 року від імені ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу № 51-212, зареєстрований на Універсальній товарній біржі "Ріко-Альянс" 17.10.2000, за яким остання продала належну їй на прав власності квартиру ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 11.01.2013 року. Після її смерті відкрилася спадщина.

23 травня 2001 року ОСОБА_5 за життя склала заповіт на ім`я свого сина ОСОБА_8 , яким заповідала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , як внаслідок проживання зі спадкодавицею на час її смерті так і шляхом звернення до нотаріальної контори.

26 червня 2003 року ОСОБА_1 звернувся до Другої миколаївської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи № 583/2003 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

Згідно приписів ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.655 ЦК України, право продажу товару належить власникові товару, а згідно зі ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений продавцем у майбутньому. Суд вважає, що вказані умови не було дотримано при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу, про що було відомо сторонам вказаного договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, відповідно до частини третьої даної статті, однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ст. 229 та ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 230 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права на майно порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.203, 215-235 ЦК України)

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Судом встановлено, що в грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Ухвалою суду обидва позови об`єднано в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.04.2013, у позові ОСОБА_3 та у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.07.2014, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасовано, по справі в цій частині ухвалено нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу № 51-212 квартири АДРЕСА_1 , який укладено на Універсальній товарній біржі "Ріко-Альянс" 17 жовтня 2000 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 та зареєстрований в Журналі реєстрації біржових угод Універсальної товарної біржи "Ріко-Альянс" за № 51-212.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 25.09.2014 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 04 липня 2014 року залишено без змін.

Рішення суду набрало законної сили 25.09.2014 року.

Крім того, ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.04.2013, накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 29.08.2019.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.01.2015, в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , накладеного ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.04.2013 відмовлено.

Вказане підтверджується дослідженими судом матеріалами цивільної справи №1416/10521/12 (провадження №2489/461/13).

Згідно ч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Позивач зазначає, що з інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 23.12.2019, він дізнався, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі - продажу квартири від 18.10.2019, посвідченого приватним нотаріусам Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 5312. Відомості щодо обтяження на вказану квартиру відсутні.

З матеріалів нотаріальної справи наданої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л. вбачається, що 18 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусам Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 5312.

Відповідно до п. 3 Договору купівлі - продажу від 18.10.2019 , квартира, що відчужується за цим Договором належить продавцю на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого Універсальною товарною біржою «РІКО-АЛЬЯНС» 27.10.2000 року за реєстровим № 51-212. Право власності зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 11.09.2012 року, реєстраційний номер: 37589231, номер запису: 17246 в книзі: 96, номер витягу: 35458782. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.05.2013 року, Витягу з ДРРП № 3248341 від 08.05.2013 року, номер запису про право власності: 882471, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 55684248101.

Згідно п. 17 Договору купівлі - продажу від 18.10.2019, продавець стверджує, що документи, які підтверджують право власності на квартиру та всі надані нею відомості відносно зазначеної квартири є достовірні та правдиві.

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Інгульського ВП ГУ НП в Миколаївській області з заявою про скоєне кримінальне правопорушення, саме, щодо наявність в діях ОСОБА_4 ознак численних кримінальних правопорушень щодо заволодіння шахрайським шляхом квартири АДРЕСА_1 .

За такого, оскільки неправомірність набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру встановлена рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23.04.2014, не можна вважати законним подальше відчуження нею спірної квартири навіть добросовісному набувачу.

Водночас, суд не бере до уваги доводи позивача щодо визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним з підстав введення ОСОБА_3 покупця ОСОБА_4 в оману, оскільки згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Враховуючи, що позивач не є стороною оспорюваного договору, він не наділений правом звернення до суду з позовом про визнання вказаного правочину недійсним з підстав введення відповідача ОСОБА_4 в оману.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачами не надано жодного належного та достатніх доказів у спростування доводів позивача.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню на підставі ст. 203, ч. 3 ст. 215, ст. 328 ЦК України, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу було посвідчено на підставі договору, який в судовому порядку визнаний недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу недійсним - задовольнити.

Визнати договір купівлі - продажу від 18 жовтня 2019 року, квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 5312 - недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., з кожного 420 грн. 40 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2021