Рішення № 102008341, 20.12.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2021м. ДніпроСправа № 904/8057/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротрейдхім", м Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє", с. Нива Трудова, Апостолівський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 75 820,35 грн. за договором поставки № 06/02-1 від 06.02.2020.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротрейдхім" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє" заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 75 820,35 грн. за договором поставки № 06/02-1 від 06.02.2020.

Ухвалою суду від 27.09.2021 позовну заяву залишено без руху.

12.10.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

24.11.2021 від позивача надійшла Заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить, у зв`язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 63 458,00 грн., зменшити розмір позовних вимог та проводити подальший розгляд справи за вимогами щодо стягнення з відповідача на користь позивача:

- пені на загальну суму 6095,81 грн.;

- 3% річних на загальну суму 1 329,16 грн. ;

- інфляційних втрат на загальну суму 4937,38 грн.;

- судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

20.12.2021 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

06.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "АГРОТРЕЙДХІМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рантьє" укладено Договір поставки №06/02-1 (а.с.17-22).

На виконання умов Договору поставки позивач передав відповідачу товар, про що свідчать:

- підписана сторонами видаткова накладна № 1533 від 18.11.2020 на суму 38 250, 00 грн.;

- підписана сторонами видаткова накладна № 1579 від 26.11.2020 на суму 65 250, 00 грн.;

- підписана сторонами видаткова накладна № 1620 від 04.12.2020 на суму 25 500, 00 грн.;

- підписана сторонами видаткова накладна № 1672 від 15.12.2020 на суму 25 500, 00 грн.

26.01.2021 відповідачем було сплачено за Договором поставки 50 000,00 грн., з яких позивачем було зараховано і повністю закрито заборгованість в розмірі 28 208,00 грн. за видатковою накладною № 1533 від 18.11.2020 та зараховано і частково закрито заборгованість в розмірі 21 792,00 грн. за видатковою накладною № 1579 від 26.11.2020

11.02.2021 відповідачем було сплачено за Договором поставки 25 000,00 грн., що позивачем було зараховано і частково закрито заборгованість за видатковою накладною № 1579 від 26.11.2020.

Таким чином, заборгованість за:

- видатковою накладною № 1533 від 18.11.2020 була повністю оплачена,

- видатковою накладною № 1579 від 26.11.2020 була частково оплачена і становить 18 458,00грн.,

- видатковою накладною № 1620 від 04.12.2020 була повністю не оплачена і становить 25 500, 00 грн.;

- видатковою накладною № 1672 від 15.12.2020 була повністю не оплачена і становить 25 500, 00 грн.

Загальний розмір заборгованості, що позивач просив стягнути з відповідача становить 63 458,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу та просив стягнути:

- пеню на загальну суму 6 095,81 грн.;

- 3% річних на загальну суму 1 329,16 грн.

- інфляційні втрати на загальну суму 4 937,38 грн.

В подальшому, після відкриття провадження у справі, позивач заявив про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 63 458,00 грн. та просив проводити подальший розгляд справи за вимогами щодо стягнення з відповідача на користь позивача:

- пені на загальну суму 6095,81 грн.;

- 3% річних на загальну суму 1 329,16 грн.

- інфляційних втрат на загальну суму 4937,38 грн.;

- судового збору та

- витрат на правничу допомогу.

З метою досудового врегулювання спору позивач на адресу відповідача направив претензію №68 від 07.07.2021 щодо оплати заборгованості (а.с.34-36).

Відповідач отримав дану претензію 16.07.2021, про що свідчать: опис вкладення в цінний лист та накладна (а.с.37), а також трекінг поштового відправлення (а.с.41), однак докази надання позивачу відповіді на дану претензію в матеріалах даної справи не містяться.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Станом на 20.12.2021 відзив на позов не надано.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.72).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі: 1. Обставини укладення договору. 2. Природа договору. 3. Строк поставки товару. Факт поставки товару. 4. Строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості. 5. Правомірність нарахування штрафних санкцій (пеня, штраф). 6. Правомірність нарахування інфляційних втрат. 7. Правомірність нарахування 3% річних.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

1. Обставини укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

06.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "АГРОТРЕЙДХІМ" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рантьє" (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №06/02-1 (надалі - договір ) (а.с.17-22).

Предмет договору.

Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставляти покупцю продукцію (далі- товар), в асортименті, кількості та відповідно до заявок покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором , приймати і оплачувати товар за ціною постачальника (пункт 1.1 договору).

Ціна договору.

Ціна цього договору складає суму вартості всіх товарів, що поставляються постачальником покупцю на умовах цього договору протягом його дії (пункт 3.1. договору).

Вартість кожної партії товару визначається постачальником на момент отримання заявки від покупця на поставку товару виходячи з існуючих цін на товар, та вказується у рахунку, який передається покупцю для оплати або визначається сторонами у відповідній специфікації (пункт 4.3. договору).

Строк договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками сторін (п. 9.1. договору).

Цей Договір діє з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, а в частині виконання покупцем розрахунків за отриманий товар до повного виконання своїх зобов`язань визначених цим договором (п. 9.2. договору).

Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

2. Природа договору.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати (поставити) у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вказані положення кореспондуються із положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Строк поставки товару. Факт поставки товару.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Датою поставки кожної партії товару вважається дата виписки постачальником видаткової накладної на партію товару (п. 3.5. договору).

На кожну партію товару, що є предметом поставки за цим договором постачальник зобов`язується надати покупцю рахунок-фактуру, супровідні та інші документи, у відповідності до вимог чинного законодавства України (п. 3.6. договору).

Передача товару від позивача до відповідача підтверджується видатковими накладними: № 1533 від 18.11.2020 на суму 38 250, 00 грн.; № 1579 від 26.11.2020 на суму 65 250, 00 грн.; № 1620 від 04.12.2020 на суму 25 500, 00 грн.; № 1672 від 15.12.2020 на суму 25 500, 00 грн., які підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень (а.с.23-26).

Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Отже, факт поставки товару визнається підтвердженим.

4. Строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості.

Покупець здійснює оплату вартості кожної партії товару на умовах: відстрочення платежу на протязі 30 (тридцяти) календарних днів (пункт 4.4. договору).

У випадку не оплати покупцем попередньо поставленого товару, грошові кошти, що перераховуються покупцем постачальнику на оплату наступних поставок партій товару, без попереднього узгодження з покупцем, можуть зараховуватись на оплату попередньої не оплаченої партії товару, а надлишок з суми враховується в оплату наступної партії товару відповідно до заявки покупця або підписаної сторонами специфікації (пункт 4.5. договору).

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника (позивача) своєчасно поставити товар в установлених обсягах, належної якості відповідно до вимог законодавства та цього договору відповідає обов`язок покупця своєчасно, в повному обсязі у відповідності до умов договору оплачувати вартість поставленого товару.

Господарський суд констатує, що строк оплати за видатковими накладними № 1533 від 18.11.2020 на суму 38 250, 00 грн.; № 1579 від 26.11.2020 на суму 65 250, 00 грн.; № 1620 від 04.12.2020 на суму 25 500, 00 грн.; № 1672 від 15.12.2020 на суму 25 500, 00 грн., є таким, що настав.

При цьому суд зазначає, що на дату звернення позивача до суду з позовною заявою заборгованість відповідача за:

- видатковою накладною № 1533 від 18.11.2020 була повністю оплачена,

- видатковою накладною № 1579 від 26.11.2020 була частково оплачена і становила 18 458,00грн.,

- видатковою накладною № 1620 від 04.12.2020 була повністю не оплачена і становила 25 500,00 грн.;

- видатковою накладною № 1672 від 15.12.2020 була повністю не оплачена і становила 25 500,00 грн.

Загальний розмір заборгованості, що позивач просив стягнути з відповідача становив 63 458,00 грн.

Однак, враховуючи заявлену позивачем вимогу про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 63 458,00 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи позивачем надано докази оплати суми основного боргу у розмірі 63 458,00 грн., а саме платіжне доручення № 1060471 від 09.11.2021(а.с. 75).

Отже, 09.11.2021 відповідачем здійснено оплату суми основного боргу в розмірі 63 458,00 грн., тобто після звернення позивача з позовом до суду, адже позовна заява по даній справі надійшла до суду 23.09.2021.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 63 458,00 грн. слід закрити.

5. Правомірність нарахування штрафних санкцій (пеня, штраф).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Пунктом 6.3. договору визначено, що покупець за порушення строків оплати, визначених у п.4 цього договору сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання за цим договором.

Щодо розрахунку пені.

Позивач нарахував пеню за прострочення оплати поставленого товару на загальну суму 6095,81 грн. за загальний період з 27.12.2020 по 19.08.2021

Відповідач контррозрахунок пені не надав; вимог не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок позивача та визнав його таким, що містить помилки у визначенні дати початку прострочення та у періодах нарахування (пеня нарахована більше ніж за 6 місяців), а тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 4 894,62грн.

В частині стягнення пені у розмірі 1 226,96 грн. слід відмовити.

6. Правомірність нарахування інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 6.4. договору боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Щодо розрахунку інфляційних втрат.

Позивач нарахував інфляційні втрати на загальну суму 4937,38 грн. за загальний період з січня 2021 по липень 2021.

Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав; вимог не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його таким, що містить помилки в частині визначення періодів нарахування, а вимогу такою, що підлягає задоволенню у розмірі 3 040,41грн.

В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 896,97 грн. слід відмовити.

7. Правомірність нарахування 3% річних.

Відповідно до частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України (статті 525, 526 Цивільного кодексу України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 6.4. договору боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Щодо розрахунку трьох процентів річних.

Позивач нарахував три проценти річних на загальну суму 1 329,16 грн. за загальний період з 27.12.2020 по 19.08.2021.

Відповідач контррозрахунок трьох процентів річних не надав; вимог не заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та визнав його таким, що містить помилки при визначенні дати початку нарахування 3% річних, а вимогу такою, що підлягає задоволенню у розмірі 1 316,61грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 12,55 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2021 між адвокатом Гайдук О.О. та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги – адвокатських послуг №24/06/21 (надалі – договір адвокатських послуг).

Пунктом 1.1. договору адвокатських послуг встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу клієнту в питанні стягнення заборгованості за договором поставки 06/02-1 від 06 лютого 2020 року з ТОВ «РАНТЬЄ» (код 32949090), у тому числі, але не обмежуючись, шляхом проведення претензійної та позовної роботи, а замовник зобов`язується виплатити адвокату винагороду за надання правничої допомоги.

Відповідно до платіжного доручення №1060 від 07.09.2021 позивачем сплачено адвокату Гайдук О.О. 5000,00 грн.

В подальшому, між позивачем та адвокатом Гайдук О.О. підписано Акт наданих послуг від 22.11.2021, відповідно до якого сума витрат на професійну правничу допомогу складає 5 000,00 грн.

У відповідності до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту пункту 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Разом з тим, аналіз наведених норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також норм статті 129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 по справі № 905/1795/18, від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 по справі № 922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. є необґрунтованою та завищеною, оскільки позовна заява є нескладною та підготовка даної позовної заяви не вимагає великої затрати часту.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами статі 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Надавши оцінку усім доданим доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3000,00грн.

Витратити на правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн. слід покласти на позивача.

Щодо судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 176,10 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротрейдхім", (ідентифікаційний код: 38454290, місцезнаходження: м. Київ, вул. Васильківська, будинок 34) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє", (ідентифікаційний код: 32949090, місцезнаходження: 53820, Дніпропетровська обл., Апостолівський р-н, село Нива Трудова, вул. Каштанова, будинок 11) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє", (ідентифікаційний код: 32949090, місцезнаходження: 53820, Дніпропетровська обл., Апостолівський р-н, село Нива Трудова, вул. Каштанова, будинок 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротрейдхім", (ідентифікаційний код: 38454290, місцезнаходження: м. Київ, вул. Васильківська, будинок 34) пеню на суму 4 868,85 грн.; 3% річних на суму 1 316,61 грн.; інфляційні втрати на суму 3 040,41 грн.; судовий збір на суму 2 176,10 грн. та витрати на правничу допомогу на суму 3000,00 грн.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 226,96 грн., 3% річних у розмірі 12,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 896,97 грн. та судового збору у розмірі 93,90 грн. - відмовити.

Витратити на правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн. покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.12.2021 .

Суддя Н.Г. Назаренко