Рішення № 102000378, 02.12.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/1065/21

2/303/742/21

Ряд. стат. звіту - 8

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» та державного реєстратора Тячівської міської ради про скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до АТ «Альфа-Банк» та державного реєстратора Тячівської міської ради про скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що 21.05.2020 року АТ «Альфа-Банк» зареєстрував право власності на майно позивача, а саме на нерухоме майно розміщене по АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що дії банку та державного реєстратора вчинені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки оцінка нерухомого майна на момент переходу права власності не проводилася, набуття права власності на предмет іпотеки перейшов під час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім цього, згоду іпотекодавці не надавали і жодного листа від банку про намір звернути стягнення позивач не отримував.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, просить суд позов задовольнити з підстав зазначених в ньому.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - Дорош І.І. в судове засідання не з`явилася, подала до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач державний реєстратор Тячівської міської ради Лазар Д.В. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, які були надані сторонами у справі і надаючи їм оцінку як в цілому, так і кожному доказу, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №243066536 від 04.02.2021 року вбачається, що 21.05.2020 року державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д.В. зареєструвала за АТ «Альфа-Банк» право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: Іпотечний договір, серія та номер №303/02-Ж-08, виданий 25.02.2008 року, видавник приватний нотаріус Вімерт В.І., повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, серія та номер АБ/2019/123, виданий 06.11.2019, видавник АТ «Альфа-Банк», повідомлення про отримання поштового відправлення, серія та номер: бн, видавник УКрПошта, Лист-вкладення (поштове відправлення), серія та номер бн, видавник УкрПошта. Підставою внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52359652 від 25.05.2020, ОСОБА_3 , Тячівська міська рада Закарпатської області (а.с. 13-15).

Згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 03.01.2020 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

25.02.2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іподекодавець) був укладений Іпотечний договір №303/02-Ж-07. Іпотекодавці передали в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником ОСОБА_5 основного зобов`язання, наступне нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 17-20).

Із Довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу №1311 від 22.12.2020 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» повідомляє ОСОБА_5 , що банк 21.05.2020 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Із вимоги про добровільне виселення №125 від 25.01.2021 року слідує, що АТ «Альфа-Банк» вимагає від ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 добровільно звільнити житлове приміщення та знятись із реєстраційного обліку (а.с. 22).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12681772 від 28.11.2006 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності по Ѕ частці належить ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (а.с. 23, 24).

Із повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 06.11.2019 року №АБ/2019/123 адресоване ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 вбачається, що Банк повідомляв зазначених боржників про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а.с. 44-49, 51-53).

Дані правовідносини регулюються нормами ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридц`ятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон №898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

У договорі іпотеки №303/02-Ж-07 від 25.02.2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , сторони обумовили, зокрема в ст.4, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

* на підставі рішення суду; або

* на підставі виконавчого напису нотаріуса, або

* шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку», або

* шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 ЗУ «Про іпотеку», або

* шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцями та відповідним покупцем впорядку, встановленому статтею 6 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Аналогічну позицію з подібних правовідносин також висловив і Верховний суд у своїх постановах від 15.01.2020 року у справі №127/16726/17-ц, №61-39438св18 та у справі №607/2754/16-ц, №61-29694св18, а також Велика палата Верховного суду у своїх Постановах від 10.04.2019 року у справі №726/1538/16-ц, №14-111цс19 та від 20.11.2019 року у справі №802/1340/18-а, №11-474апп19.

Таким чином, беручи до уваги вищезазначені встановлені судом факти, було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 , використовується як місце постійного проживання позивача ОСОБА_1 та є предметом іпотеки в забезпечення вимог за кредитним договором №303/02-Ж-08 від 25.02.2008 року, укладеного в іноземній валюті, а тому не може бути звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону №1304-VII.

Крім цього, слід зазначити, що з 01.01.2016 року набув чинності Закон України від 26.11.2015 №834-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №834), пунктом 2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлюють, що з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Згідно з п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену у встановленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до ст.35 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаної вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Тому, обов`язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги.

Аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку про те, що обов`язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки в разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання такої вимоги. Таким чином, іпотекодержатель має довести не тільки факт надіслання, а й отримання вимоги, а реєстратор речових прав вимагати такі документи.

В судовому засіданні встановлено, що АТ «Альфа-Банк» надсилав повідомлення боржникам про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, однак докази того, що ними було воно отримано, а саме, що останні розписалися в рекомендованому повідомленні про врученняпоштового відправлення, в матеріалах справи відсутні. Крім цього, із наданих доказів вбачається, що реєстрація права власності на іпотечне майно відбулася 21.05.2020 року, а ОСОБА_4 , як іпотекодавець, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у свою чергу свідчить про порушення прав спадкоємців на спірне спадкове майно.

Також представником відповідача не надано суду доказів про те, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ "Укрсоцбанк" правонаступником всього майна, майнових прав та обовязків є АТ "Альфа-Банк".

Так, відповідно до п.4 ч.1 ст.24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно положення ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Як випливає із зазначених норм, єдиною підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності є рішення суду про скасування відповідного рішення державного реєстратора. Таким чином, встановлений законодавством порядок скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно передбачає необхідність звернення до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Отже, згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію також і зазначила Велика Палата Верховного суду України у своїй Постанові від 20.03.2019 року по справі №306/2053/16-ц.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про порушення законних прав позивача з боку відповідача, а отже позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 33-37 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 2, 19, 23, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

РІШИВ:

Позов задоволити - повністю.

Скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), ідексний номер 52359652 від 25.05.2020 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок розміщений по АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».

Скасувати державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на житловий будинок, розміщений по АДРЕСА_1 , яка проведена на підставі рішення державного реєстратора Тячівської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52359652 від 25.05.2020 року.

Стягнути із АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Стягнути із державного реєстратора Тячівської міської ради Лазар Діани Василівни на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місце знаходження м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100.

Відповідач: державний реєстратор Тячівської міської ради Лазар Діана Василівна, місце знаходження м.Тячів, вул.Незалежності, буд.4, Тячівський район, Закарпатська область.

Повний текст рішення суду складений 02.12.2021 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір