Рішення № 102000101, 01.12.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/12881/21

Провадження № 2/234/4170/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року місто Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Заборського В.О., за участю секретаря судового засідання Антонюка Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерина Валеріївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» про визнання виконавчого напису №33178 від 29.09.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення заборгованості у розмірі 24153,23 грн. таким, що не підлягає виконанню, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» безпідставно набуті кошти у сумі 24153,23 грн. та стягнути судові витрати в сумі 7 862,00 грн..

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 29.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис № 33178 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості за Кредитним договором.

На підставі виконавчого напису 15.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шмідт К.В. було відкрито виконавче провадження № 63313243.

Позивач вважає, що виконавчий напис не підлягає виконанню, через те, що при вчиненні виконавчого напису було порушено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Нотаріус повинен був перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису, приватний нотаріус не отримав від представника відповідача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Розрахунок боргу, наданий представником відповідача, є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків кредитора, та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача.

Також заначила, що жодної вимоги від відповідача не отримувала, а тому вчинення виконавчого напису не могло бути можливим внаслідок подання відповідачем неповного пакету документів.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились. Представником позивача надана до суду заява, в якій останній просив розглянути справу у їх відсутності та не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву до суду не надано.

Враховуючи згоду позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. в судове засідання не з`явилися, заяви про розгляд справи без їхньої участі до суду не надали. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., на підставі ст.ст.87 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 33178, яким пропонується стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 007-04351-171113 від 17.11.2013 року, укладеним нею та ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» на підставі договору факторингу № 450/К від 11.05.2018 року.

У виконавчому написі зазначено, що строк платежу за Кредитним договором №007-04351-171113 від 17.11.2013 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 11.05.2018 року по 07.03.2020 року. Сума заборгованості складає 23653,23 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 16737,92 грн., прострочена заборгованість за процентами - 6915,32 грн.. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України про нотаріат» стягнуто плати із стягувача в розмірі 500,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню – 24153,23 грн..

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. 15.10.2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 63313243 з виконання виконавчого напису №33178 від 29.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 24153,23 грн..

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п.1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Відповідно до п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до п. 10 Узагальнення «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Як вбачається з матеріалів справи саму процедуру винесення виконавчого напису було проведено відповідно до пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

29.06.1999 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». (далі Постанова № 1172)

26.11.2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі Постанова № 662), якою, окрім іншого, викладено п.2 Постанови № 1172 таким змістом:

«Для одержання виконавчого напису по кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині: пункт 2 змін, що вносяться до переліку документів (Переліку №1172), за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі №826/20084/1 постанову Київського апеляційного адміністративного суду України було залишено без змін.

Отже приватний нотаріус Хара Н.С. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису керувалась п. 2 Переліку №1172, який втратив чинність 22.02.2017 року, тобто до вчинення виконавчого напису.

Таким чином суд приходить до висновку, що на момент вчинення спірного виконавчого напису приватний нотаріус мав керуватися пунктом 1 Постанови № 1172, котрий визначає, що документом за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів є нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою 3 розділу 1 ЦК України, а тому виконавчий напис у розумінні ЦК України (ч.1 ст. 202 ЦК України) не є правочином, а тому його недійсність не може бути встановлена судом (ст. 215 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з обраним позивачем способом захисту своїх прав шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та цього буде достатньо для захисту його прав.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 24 153,23 грн., які було стягнуто за постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В., суд зазначає наступне.

24.01.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шмідт К.В. була винесена постанова ВП 63313243 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 33178 виданого 29.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 24153,23 грн., у зв`язку із повною сплату боргу за виконавчим документом.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. № 33178 від 29.09.2020 року , про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 24 153,23 грн., суд визнає таким, що не підлягає виконанню, то таким чином, утримані на підставі зазначеного виконавчого напису із заробітної плати позивача грошові кошти у розмірі 24153,23 грн. є безпідставно набутими та підлягають стягненню на користь позивача.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріусом не було дотримано встановлену законом процедуру, а саме нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та застосував норми законодавства, які на момент вчинення виконавчого напису на підставі рішення суду були визнані нечинними.

Тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а кошти, безпідставно набуті на підставі такого виконавчого напису, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на його користь всі понесені ним судові витрати.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6500 грн., то суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу позивача та відповідача по справі, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем 01.09.2021 року було укладено з Адвокатським об`єднанням «Донець і партнери», в особі партнера адвоката Лисенка Андрія Олександровича Договір №2 про надання правничої (правової) допомоги (далі Договір).

За умовами пункту 4.1 Договору, сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи адвоката за даним договором становить 6500,00 грн. за підготовку та подання необхідного пакету без відвідування судових засідань.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що за результатами надання правничої допомоги, на вимогу клієнта, може бути складений акт, що підписується представником кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, витрачений час та її вартість.

08.09.2021 року складено Акт прийому-передачі виконаних робіт до Договору від 01.09.2021 року, в якому зазначено переліг наданих послуг: консультація клієнта, узгодження правової позиції по справі; підготовка та подання позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; підготовка та подання до суду клопотання про витребування доказів; підготовка та подання до суду заяви по стягнення витрат на правничу допомогу. Згідно п.2 цього Акту вартість робіт, відповідно до п.4 .1 Договору, складає 6500,00 грн.. Витрачений час в Акті прийому-передачі виконаних робіт, що передбачено в п.4.1 Договору адвокатом не вказаний.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Наведений висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу правову допомогу позивачу ОСОБА_1 при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи та її значення для позивача, умови укладеного договору про надання правової допомоги від 01.09.2021 року, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, відсутність в Акті часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг, суд приходить до висновку про часткове стягнення з відповідача. на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн..

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн., сплаченого за подання позову.

Керуючись ст.ст.4,5,6,12,77-81,89,136,141,258-259,263-265,273,280-283,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (ЄДРПОУ 39508708, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Тарасівська,18-12), приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерина Валеріївна (місцезнаходження: м. Київ, Вознесенський узвіз, 23В, оф.8), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 29.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, зареєстрований в реєстрі за №33178 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»» заборгованості в розмірі 24153,23 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 24153 (двадцять чотири тисячі сто п`ятдесят три) грн. 23 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн..

На рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Краматорського міського суду В. О. Заборський