Рішення № 101975294, 10.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року Справа № 199/702/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати його пенсію, а також стягнути різницю в виплатах (згідно розрахунків по таблиці №1) в розмірі 20283,45 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області суму заборгованості за минулий час згідно індексу інфляції та розрахунків, приведених в таблиці №2 в розмірі 184516,16 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області різницю в виплатах від червня 2016 року в розмірі 3664,76 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області моральну шкоду в розмірі: 58 х 2250 = 130500 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що орган ПФУ неправильно (незаконно) призначив та здійснив перерахунок пенсії позивачу починаючи з 11.04.2011 року на підставі судового рішення у справі №199/8857/16-а в частині здійсненого розрахунку заробітку для обчислення пенсії, що призвело до значного зменшення розміру пенсії. Також, позивач вказував, що згідно відповіді органу ПФУ у червні 2016 року йому було виплачено 4506,42 грн., однак фактичний розмір виплати становить 841,66 грн. Позивач вважав, що має право на перерахунок пенсії, з одночасним стягненням з органу ПФУ на його користь різниці у виплатах (згідно із зроблених позивачем розрахунків), стягнення з органу ПФУ суми заборгованості за минулий час згідно з індексу інфляції (згідно із зроблених позивачем розрахунків), стягнення з органу ПФУ різниці у виплатах від червня 2016 року та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що під час призначення та обрахунку пенсії позивача дотримано вимоги законодавства України, тоді як останній не наділений правом самостійно розраховувати розмір пенсії. Також вказав про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди за відсутності доказів, що саме рішення відповідача призвело до матеріальних втрат і душевних страждань.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач, 1956 року народження, досягнувши пенсійного віку у січні 2011 року, звернувся 11.04.2011р. до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» по Списку №2.

Рішенням Комісії для розгляду питань, пов`язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій №23 від 11.07.2011р., яке оформлено протоколом №236 від 11.07.2011р., Лівобережне об`єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську відмовило позивачу в призначенні пенсії за Списком №2, посилаючись на те, що при перевірці факту пільгової роботи було встановлено, що в документах відсутні відомості про переведення позивача з 16.04.1979р. газорізальником та з 20.11.1989р. виконавцем робіт (особова картка ФТ-2), в особових рахунках позивач зазначений як слюсар-монтажник 5р. (1982, 1985 роки), майстер (1986 - 1987 роки), виконавець робіт (1993 рік), у зв`язку з чим не можливо зарахувати позивачу пільговий стаж по Списку №2 періоди роботи з 16.04.1979р. по 31.03.1986р., з 01.04.1986р. по 22.02.1988р., з 27.07.1988р. по 19.11.1989р., з 20.11.1989р. по 30.11.1993р.

Позивач 11.02.2013р. повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Комісії для розгляду питань, пов`язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій №9 від 20.02.2013р., яке оформлено протоколом №38 від 20.02.2013р., Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську відмовило позивачу у призначенні пенсії за Списком №2, посилаючись на відсутність пільгового стажу, що обумовило звернення позивача до суду.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 року позов задоволено, визнано неправомірними дії Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську щодо не призначення позивачеві пенсії на пільгових умовах за Списком №2 та зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську здійснити призначення позивачеві пенсії на пільгових умовах за Списком №2 згідно довідки про заробітну плату, видану Дніпропетровським спеціалізованим управлінням №202 Металургмонтаж, починаючи призначення з 05.06.2016р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року постанову першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року скасовано, постанову Амур Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2017 року змінено в частині мотивів задоволення позову та замінено в абзаці третьому резолютивної частини постанови слова і цифри: з 05.06.2016 року на слова і цифри: з 11.04.2011 року, в решті постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2017 року залишено без змін.

Отже, судовим рішення у справі № 199/8857/16-а зобов`язано орган ПФУ здійснити призначення позивачеві пенсії на пільгових умовах за Списком №2 згідно із довідки про заробітну плату, видану Дніпропетровським спеціалізованим управлінням №202 Металургмонтаж, починаючи призначення з 11.04.2011 року.

На виконання цього рішення відповідач призначив позивачеві пенсію на пільгових умовах за Списком №2 та здійснив її обрахунок із застосуванням, у тому числі, індивідуального коефіцієнту заробітної плати для обчислення – 2,493301.

Позивач же наполягає на тому, що цей коефіцієнт був занижений відповідачем з 2,65194 до 2,493301 із тих підстав, що для його обрахунку відповідачем використано 69 місяців заробітної плати після оптимізації, замість вірних – 64 місяців.

При вирішенні спору суд виходить із того, що фактично спірним у межах цієї справи є правомірність обчислення пенсії позивача в частині здійсненого розрахунку заробітку для обчислення пенсії, а також виплати у червні 2016 року пенсії у неповному обсязі.

Надаючи оцінку доводам учасників справи суд зазначає, що стаття 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон №1058-IV) визначає страховий стаж як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно абз.1 ч.1 ст.24 Закону України «Про№1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок

Відповідно до частин 2 та 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 40 Закону № 1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Із викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву пояснень слідує, що страховий стаж позивача складає 103 місяці, з яких 60 місяців складає стаж згідно із довідки про заробітну плату за період січня 1991 року по грудень 1995 року, а за даними персоніфікованого обліку з 01.07.2000 року по 30.11.2020 року, в тому числі періоди виплати допомоги по безробіттю – 43 місяці. Кількість місяців виключених – 34 місяці (10 % від загальної тривалості страхового стажу 345 місяців).

Відповідно, на думку відповідача, кількість місяців для розрахунку пенсії позивача після оптимізації складає 69 місяців.

Проте, суд не може погодитись із такими доводами відповідача, адже як було зазначено вище, страховий стаж обчислюється в місяцях, а не в днях.

Судом встановлено, що відповідачем включено в оптимізацію заробітку 7 місяців (червень 2001 року, грудень 2004 року, червень 2007 року, грудень 2009 року, серпень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2011 року), що фактично уособлюють собою не місяці, а дні, зокрема, червень 2001 року – 4 дні, грудень 2004 року – 2 дні, червень 2007 року 24 дні, грудень 2009 року – 5 днів, серпень 2010 року – 15 днів, жовтень 2010 року – 2 дні, листопад 2011 року – 24 дні.

Доказів того, що за ці неповні місяці роботи позивача сума сплачених страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок, відповідачем до суду надано не було, що виключає у останнього можливість обчислювати ці дні в місяцях

З огляду на викладене, загальна кількість днів у зазначених періодах складає у повному обсязі 2 страхові місяці замість 7, як це помилково визначив відповідач.

Таким чином, на переконання суду, загальна кількість місяців для розрахунку пенсії позивача після оптимізації складає 64 місяців замість взятих для обрахунку відповідачем – 69 місяців.

Суд зазначає, що порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії регламентовано статтею 40 Закону №1058-IV, зокрема, частина 2 цієї статті передбачає, що Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем використано індивідуальний коефіцієнт заробітної плати для обчислення пенсії позивача – 2,493301, який ним розрахований виходячи із суми коефіцієнтів заробітної плати після оптимізації розділеної на кількість місяців заробітної плати після оптимізації, зокрема, 172,01792/69 = 2,493301.

У той же час, як вже зазначено вище, відповідачем до загальної кількість місяців заробітної плати після оптимізації включено зазначені вище місяці страхового стажу, які фактично уособлюють собою не місяці, а дні, що у свою чергу впливає на загальну кількість місяців для розрахунку пенсії позивача та відповідно, на визначення індивідуального коефіцієнту заробітної плати для її обчислення.

Наведене свідчить про обгрунтованість доводів позивача, що призначаючи та здійснюючи обрахунок пенсії позивача відповідач допустився порушень вимог законодавства України.

Разом з тим, обчислення пенсії позивача знаходиться у виключній площині дискреційних повноважень відповідача та суд не вправі перебирати ці повноваження на себе. Відповідно, суд обмежений здійснити власний розрахунок пенсії позивача, а тому належним способом відновлення порушених прав останнього є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням висновків суду у цій справі та виплатити утворену заборгованість з урахуванням раніше виплачених сум.

З цих підстав, позовні вимоги позивача про стягнення утвореної заборгованості є передчасними, оскільки лише після проведення перерахунку його пенсії з урахуванням висновків суду у цій справі, утворена сума набуде статусу заборгованості, з приводу виплати якої на відповідача будуть покладені відповідні зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області суму заборгованості за минулий час згідно із індексу інфляції та розрахунків, приведених в таблиці №2 в розмірі 184516,16 грн. задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області різниці в виплатах від червня 2016 року в розмірі 3664,76 грн. суд зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ця заборгованість фактично виплачена на користь позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає про таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що унаслідок незаконних дій відповідача щодо позбавлення права отримувати бажану пенсію йому завдана моральна шкода та порушені сімейні відносини.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання протиправними дій відповідача щодо невірного обрахунку пенсії позивача стосується виключно меж застосування норм, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Ураховуючи рішення суду про часткове задоволення позовних вимог, понесені судові витрати підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невірного розрахунку розміру пенсії позивача.

Зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення з урахуванням висновків суду у цій справі та виплатити утворену заборгованість з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2148,73 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна