Рішення № 101974212, 17.12.2021, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/2122/21

Категорія 81

2/295/1747/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2021 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

секретаря судового засідання Барашивець Т.С.,

за участю:

представника позивача адвоката Кудіної М.Г.,

представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» адвоката Омельчука І.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Приватного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» про визнання договору відступлення права вимоги за договором споживчого кредитування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору відступлення права вимоги укладеного між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» 26.12.2019 р. № 2612-01.

В мотивування позову зазначила, що між позивачем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 17.06.2008 року було укладено кредитний договір № 014/7802/73/135244 від 17.06.2008 р. відповідно до умов якого банк надав кредит у розмірі у розмірі 17236, 26 дол. США . 05.04.2011 р. рішенням Богунського районного суду м. Житомира у справі №2-1284/11 зазначений кредитний договір було розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 99862, 54 грн., а також 998 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та 120 грн. на відшкодування витрат на ІТЗ, а всього стягнуто 100981 грн. 18.12.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «ОКСІ БАНК» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-28. В подальшому 26.12.2019 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено про відступлення права вимоги № 2612-01. Оскільки кредитний договір № 014/7802/73/135244 від 17.06.2008 р. був розірваний рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.04.2011р. по справі за позовом кредитора ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до боржника ОСОБА_1 , тому зобов`язання, на думку позивача, за цим договором є припиненими на підставі ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, та не можуть бути предметом договору відступлення права вимоги. Так, договір відступлення права вимоги від 26.12.2019 р. № 2612-01 містить ознаки договору факторингу, укладеного з порушенням норм матеріального права, тому є підстави для визнання його недійсним. Крім того, позивач зазначила, що ТОВ «Вердикт Капітал» немає ліцензії на здійснення валютних операцій, що підтверджується відповіддю НБУ від 05.02.2021 року.

10.11.2021р. представником позивача адвокатом Кудіною М.Г. було подано заяву про зміну предмету позову в частині визначення номеру кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що був зазначений в прохальній частині позову за номером 2203687555., позивач зазначив його під номером 014/7802/73/135244, пояснивши, що була допущена помилка.

18.11.2021 р. представником позивача адвокатом Кудіною М.Г. було подане клопотання про залишення без розгляду заяви про уточнення предмету позову від 10.11.2021 р., оскільки в ній допущено помилка щодо сторони оспорюваного договору

Представник позивача адвокат Кудіна М.Г. в судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» адвокат Омельчук І.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиву.

Від Генерального директора ТОВ «Вердикт Капітал» надійшов відзив в якому зазначено, що укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки, за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу (Аналогічний правовий висновок навів Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-й). Також що спірний договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» і ТОВ «Вердикт Капітал» 26.12.2019 р., не порушує прав і законних інтересів позивача, оскільки позивач не є стороною в цьому договорі. Також заперечує наявність ознак факторингової операції в спірному договорі відступлення права вимоги. Тому за таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам та повністю спростовуються вищенаведеними нормами законодавства, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги не визнав, подав відзив, в якому зазначив, що розірвання договору не впливає на обов`язок сторони виконати свої зобов`язання за договором в повному обсязі, також заперечував наявність ознак договору факторингу в договорі відступлення права вимоги від 18.12.2019 р., укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «ОКСІ БАНК».

Третя особа ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» в судове засідання не з`явилась, відзиву не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Cудом встановлено наступні обставини.

Між позивачем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 17.06.2008 року було укладено кредитний договір № 014/7802/73/135244 відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 17236, 26 дол. США строком до 17.06.2011 року.

За рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.04.2011 р. у справі №2-1284/11 зазначений кредитний договір було розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 99862, 54 грн., а також 998 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита та 120 грн. на відшкодування витрат на ІТЗ, а всього стягнуто 100981 грн.

В подальшому 18.12.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «ОКСІ БАНК» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-28.

26.12.2019 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 2612-01.

Умовами вищевказаного договору є відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Пунктом 2.1 вказаного договору встановлено, що на умовах встановлених цим договором та відповідно до ст. ст. 512-519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до Боржників вказаними у реєстрі боржників.

Пунктом 2.3 вказаного договору передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідні вказані у реєстрі боржників, та набуває право грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових зобов`язань за кредитними договорами.

Загальний розмір вимоги, що відступається становить 48681908, 97 грн., 65314440, 88 дол. США, 369429, 30 Євро.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

Водночас, у статті 1077 Цивільного кодексу України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу у зазначеній нормі визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Важливою відмінністю між договором факторингу та договором відступлення права вимоги є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має ні з боржником, ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож фактично відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань. А за договором факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, що передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України. Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги).

При цьому однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що пролягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 910/7038/17 від 31.01.2018 року, № 910/7320/17 від 11.09.2018 року.

Як встановлено судом, при укладенні договору про відступлення права вимоги від 26.12.2019 року сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

З урахуванням зазначених норм права вбачається, що укладений договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Посилання позивача на те, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.04.2011 р. кредитний договір № 14/7802/73/135244 від 17.06.2008 р. був розірваний та з позивача стягнуто на користь банку суму заборгованості у розмірі 99862, 54 грн. у зв`язку з чим зобов`язання припинилися та не можуть бути предметом оспорюваного договору відступлення права вимоги № 2612-01 від 26.12.2019 р., суд не бере до уваги, з огляду на таке.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути кредитору заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитор втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц).

Таким чином, розірвання кредитного договору № 14/7802/73/135244 від 17.06.2008 р. року унеможливлює виникнення на його підставі нових зобов`язань сторін у майбутньому (з моменту розірвання договору), натомість ті зобов`язання, що виникли до моменту розірвання цього такого договору в силу вимог ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а отже можуть бути предметом договору відступлення права вимоги.

Доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 14/7802/73/135244 від 17.06.2008 р. яким стягнуто з позивача суму заборгованості за кредитним договором суду не надано. Іншого судом не встановлено.

Слід також зазначити, що при вирішенні позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року по справі № 278/2083/18 надано висновок, що виходячи зі змісту статей 4 ГПК України та 15, 16 ЦК України, підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 639/4836/17.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд встановив таке.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Представником позивача було подано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. В судовому засіданні адвокат Кудіна М.Г. уточнила розмір витрат на правову допомогу просила стягнути 13325, 00 грн. 30.11.2021 Генеральним директором ТОВ Вердикт Капітал» було подано заперечення про стягнення витрат на професійну допомогу, в якому просив відмовити у задоволенні вказано клопотання представника позивача.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Від представника відповідача вимог або клопотання про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи до суду не надходило.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевказаного, відповідно до вимог ст. ст. 258-279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Приватного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» про визнання договору відступлення права вимоги за договором споживчого кредитування недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (адреса: м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5Б)

Приватне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (адреса: м. Київ, вул. Лєсков, 9, код ЄДРПОУ 14305909);

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (адреса: м. Київ, вул. Набережна-Лугова, 8, код ЄДРПОУ 39992082).

Суддя І.М. Єригіна