Рішення № 10197363, 21.06.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.10 Справа № 13/148д/10

Суддя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький завод кольорових сплавів”, м. Запоріжжя

до: Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний банк”, м. Донецьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Консорціум “Енергомашінжиніринг”, м. Запоріжжя

про визнання іпотечного договору недійсним

Суддя Серкіз В.Г.

Представники:

Від позивача: Горевий А.Ддовіреність №Б/нвід07.04.10

Від відповідача: Непомнящий Я.В.довіреність №1916від03.06.10 Розглядається позовна Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький завод кольорових сплавів” до Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний банк” про визнання іпотечного договору недійсним.

Позивач підтримав позовні вимоги викладені у позові та просив визнати недійсним іпотечний договір № 393/071Іпот/08 від 01.08.2008р., оскільки в момент вчинення цього правочину було недодержано вимог, встановлених Цивільним та Господарським кодексами України та Законом України «Про іпотеку».

Відповідач проти позову заперечив. У відзиві на позов зазначив, що укладений іпотечний договір відповідає чинному законодавству та підстави для визнання його недійсним відсутні. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення проти позову та просив у його задоволенні відмовити.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд,

В С Т А Н О В И В :

01 серпня 2008 року між ТОВ «Запорізький завод кольорових сплавів»та Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк»(далі-Банк) було укладено Іпотечний договір № 393/071Іпот/08 (далі – Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Китаєвою О.О, зареєстрованого в реєстрі за №2313, відповідно до якого Позивач передає в іпотеку, а Відповідач приймає нерухоме майно (нежитлові будівлі), загальною площею 3770,3 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 44329 кв. м., за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Індустріальна, 8(вісім).

Іпотекою забезпечується виконання зобов’язань ТОВ «Консорціум «Енергомаш-інжиніринг», код ЄДРПОУ 35673322, перед Відповідачем, що випливає з укладеного між ними Кредитного договору № 392/071к/08 від 01 серпня 2008 року.

Позивач вважає, що Іпотечний договір є недійсним, оскільки в момент вчинення цього правочину було недодержано вимог, встановлених Цивільним та Господарським кодексами України та Законом України «Про іпотеку».

Суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити з наступних підстав:

Підставою звернення ТОВ “ЗЗКС” до суду з позовом про визнання іпотечного договору недійсним, як зазначено у позові, є недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог Цивільного, Господарського кодексів України та Закону України “Про іпотеку”, яке полягає у тому, що при укладенні іпотечного договору від 01.08.08 № 393/071Іпот/08 основне зобов’язання ще не виникло та не було дійсним.

Позивач вказує, що на момент укладення Іпотечного договору кредитний договір від 01.08.08 № 392/071к/08, ще не набрав чинності, оскільки від був посвідчений нотаріусом і внесений до державного реєстру 02.08.08.

Відповідно до параграфу 1 “Загальні положення про правочин” Глави 16 Цивільного кодексу України кредитний договір від 01.08.08 № 392/071к/08, укладений між Банком та ТОВ “Консорциум “Енергомашинжиніринг” є двостороннім правочином, укладеним у письмовій формі та підписаний двома сторонами, з додержанням вимог чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 209 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Статтею 1055 Цивільного кодексу України передбачено обов’язковість укладення кредитного договору у письмовій формі, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з викладеного, законодавством України не передбачено обов’язковості нотаріального посвідчення кредитного договору.

01.08.08 між Банком та ТОВ “Консорциум “Енергомашинжиніринг” був укладений кредитний договір № 392/071к/08, згідно з яким Банк надав Позичальнику кредит у сумі 343000,00 доларів США, у формі поновлюваної кредитної лінії.

Банк належним чином виконав свої обов’язки за кредитним договором, відкривши позичковий рахунок та надавши відповідачу обумовлені Кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується заявками про продаж іноземної валюти від 04.08.08 № 3 на суму 125000,00 доларів США, від 06.08.08 № 6 на суму 120000,00 доларів США, від 12.09.08 № 9 на суму 14750,00 доларів США, від 11.09.08 № 8 на суму 45800,00 доларів США, від 25.09.08ю № 10 на суму 10000,00 доларів США, від 29.09.08 № 11 на суму 17500,00 доларів США та від 06.10.08 № 9950,00 доларів США.

У п. 14.5. ст. 14 Кредитного договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов’язань згідно умов цього договору у повному обсязі. Дата підписання кредитного договору, 01.08.08, зазначена на першій сторінці.

Відповідно до п.3.1.4 Кредитного договору однією з обов’язкових умов надання Банком кредиту було укладення між Банком та ТОВ “ЗЗКС” іпотечного договору, предметом якого було нерухоме майно (нежитлові будівлі) загальною площею 3770,3 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 44329 кв.м., за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Індустріальна, буд. 8, оціночною вартістю 2301937,05 грн. Вказаний пункт договору свідчить про той факт, що укладення іпотечного договору відбулося після набрання чинності кредитним договором від 01.08.08 № 392/071к/08.

Частиною 3 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути у майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотечний договір від 01.08.08 № 393/071Іпот/08, що був укладений між Банком та ТОВ “ЗЗКС” у забезпечення виконання зобов’язань боржника –ТОВ “Консорціума “Енергомашінжиніринг” за кредитним договором від 01.08.08 № 392/071к/08 був підписаний сторонами після укладення кредитного договору, що підтверджується пп. 1.2.1 п. 1.2. статті 1 Іпотечного договору, де зазначено: Іпотекою за цим договором забезпечується виконання зобов’язань ТОВ “Енергомашиніринг” , що випливає з укладеного між ними кредитного договору від 01.08.08 № 392/071к/08. (витяг з Державного реєстру іпотек від 01.08.08 № 20028846)

Виходячи з викладеного, суд вважає доводи позивача відносно невідповідності іпотечного договору від 01.08.08 № 393/071Іпот/08 законам України необґрунтованими та такими, що не відповідають наявним обставинам та доказам.

Щодо можливості та правомірності укладення ПАТ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” кредитних договорів в іноземній валюті та виконання зобов’язань за ними в іноземній валюті, суд зазначає наступне:

Оскільки укладення кредитних договорів в іноземній валюті регулюють норми спеціального законодавства, немає підстав застосовувати до кредитного договору в іноземній валюті загальних норм про зобов’язання (зокрема ч.1 ст.192, ч.1 та ч.2 ст.533, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст.189, перше речення ч.2 ст.198 Господарського кодексу України, які є загальними нормами про зобов’язання) (зазначене підтверджується судовою практикою розгляду як цивільних, так і господарських справ, зокрема Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”).

Частиною 2 ст.192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до частини 3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі –Декрет), який має силу та статус закону.

Згідно ст.2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов’язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов’язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Крім того, ст.11 Декрету передбачено, що Національний банк України у сфері валютного регулювання видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України. Також відповідно до ст.44 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, до компетенції якої зокрема належить: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до п.5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку Національним банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Згідно ст. 339 Господарського кодексу України основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції. Перелік банківських операцій визначається Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян (ст. 345 ГКУ).

Аналогічні норми містяться у статтях 47 та 49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, згідно з якими розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик також віднесено до кредитної операції.

Під коштами в Законі України “Про банки і банківську діяльність” розуміються як гроші у національній валюті, та і у іноземній валюті чи їх еквівалент (ст. 2).

Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підставою виникнення зобов’язання є, в т.ч. і договори (ст.509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 208 та ст.1055 Цивільного кодексу України, ст.345 Господарського кодексу України та ст.55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

Тож, беручи до уваги викладене вище, у кредитному договорі в іноземній валюті зобов’язанню банку надати кредит кореспондують декілька зобов’язань позичальника, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та сплатити інші збори. Зазначені зобов’язання не можна розглядати окремо, так як тільки разом вони (у сукупності) складають зміст поняття “банківського кредиту”.

Відповідно до ст.5 Декрету одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Крім того, у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.5. зазначеного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Також, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 поточні рахунки в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб використовуються без будь-яких обмежень для погашення кредитів в іноземній валюті (у тому числі процентів, комісійних, неустойки (п.5.4. та п.7.13.).

Крім того, Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281, передбачено право фізичних та юридичних осіб купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі: заяви про купівлю іноземної валюти та оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконання юридичною/фізичною особою зобов'язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо), та його копії.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до п 1.8. глави1 розділу 3 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 255, нарахування процентних доходів (витрат), амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами в іноземній валюті здійснюються в тій валюті, у якій обліковується пов'язаний з ними фінансовий інструмент.

Національним банком України Закритому акціонерному товариству “Перший Український Міжнародний банк” було надано Банківську ліцензію № 8 від 02.10.2006 р., якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону “Про банки і банківську діяльність”, в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ,та Дозвіл №8-1 від 02.10.2006 р., яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказані документи були чинні на момент укладання кредитного договору в іноземній валюті. Аналогічні ліцензія і дозвіл були видані і правонаступнику Закритого акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний банк” – ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (далі –Банк), які є чинними на час розгляду справи в суді.

За порушення валютного законодавства (правил валютного регулювання і валютного контролю) Національним банком України застосовуються відповідні міри відповідальності (санкції), що передбачено ст.16 Декрету та ст. 44 Закону України “Про Національний банк України”.

Таким чином, відповідач мав достатні юридичні підстави укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті (в валюті договору) та приймати таке виконання в іноземній валюті (валюті договору), як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов’язаний виконувати зобов’язання належним чином відповідно до умов кредитного договору (ст.526 Цивільного кодексу України).

У зв’язку з вищевикладеним, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання іпотечного договору від 01.08.08 № 393/071Іпот/08 недійсним.

За таких обставин у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано згідно з вимогами ст. 84 ГПК України 21.06.2010р.

Суддя                                                                                В.Г. Серкіз