Рішення № 101968727, 14.12.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2021 року справа №903/899/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця", м. Львів

до відповідача: Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест", м. Луцьк

про стягнення 34 060 грн.

встановив: Акціонерне товариство "Українська залізниця" від імені якого діє регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" звернулось до господарського суду з позовом від 28.10.2021р. №НЮ-1/3700-1 про стягнення з Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест" 34 060 грн. штрафу, нарахованого відповідно до положень ст.ст. 23, 24, 37, 118, 122, 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457, за невірно зазначену в залізничній накладній масу вантажу. При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн.

Ухвалою суду від 04.11.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 29.11.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

22.11.2021р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 22.11.2021р. №50 на позовну заяву, а також фіскальний чек відділення зв`язку від 22.11.2021р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача. Відповідач позов заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, засвідчує на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. При цьому відповідач, просив суд розглядати дану справу за відсутності представника підприємства.

Ухвалою суду від 29.11.2021р. розгляд справи було відкладено на 14.12.2021р., встановлено позивачу строк до 02.12.2021р. включно для подання на адресу Господарського суду Волинської області та адресу відповідача відповіді на відзив ППНІІ "Гран-Інвест" від 22.11.2021р. №50 на позовну заяву, встановлено відповідачу строк до 09.12.2021р. включно для подачі на адресу Господарського суду Волинської області та на адресу позивача заперечень щодо відповіді на відзив (за наявності).

06 грудня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю суду було зареєстровано відповідь АТ "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" від 02.12.2021р. №НЮ-1/4235 на відзив відповідача на позовну заяву.

09 грудня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю суду було зареєстровано заперечення Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест" від 09.12.2021р. №52 на відповідь позивача на відзив відповідача.

10 грудня 2021 року судом було зареєстровано клопотання Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" від 10.12.2021р. №НЮ-1/4333 про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому пред`явлені до відповідача позовні вимоги товариство підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити позов повністю.

У визначений судом день та час сторони уповноважених представників в судове засідання не направили.

Судом враховано, що ухвалами від 04.11.2021р. та від 29.11.2021р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ст. 202 ГПК України, враховуючи той факт, що сторони, у відповідності до чинного законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скористались своїми процесуальними правами на подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та пояснень стосовно відповіді на відзив, засвідчили на можливості розгляду справи за відсутності своїх представників, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом та вбачається з наявної в матеріалах справи накладної №35384197 від 28.04.2021р., зі станції Томашгород Львівської залізниці Підприємство, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест" здійснило відправлення Приватному підприємству "Євроімекс-Інвест" на станцію Ужгород Львівської залізниці (щебінь гранітний не поіменований в алфавіті, номер вагону 61665345).

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України, накладна – це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

28.04.2021р. на станції слідування Здолбунів, за допомогою тензометричних динамічних вагонних ваг було проведено зважування вагону №61665345 за результати якого встановлено підозру на завантаження вагону понад його вантажопідйомність, про що відповідно до п. 3 Правил складання актів складено акт загальної форми від 28.04.2021 №4613.

29.04.2021р. вагон №61665345 на станції Клепарів було відставлено на 30 колію для повторного, контрольного зважування вантажу, що підтверджується актом загальної форми ГУ-23 від 29.04.2021 № 1072.

30.04.2021р. на станції Клепарів вагон №61665345 був затриманий на основі акту загальної форми №1072 від 29.04.2021р. станції Клепарів Львівської залізниці та №4613 від 28.04.2021р. станції Здолбунів Львівської залізниці для комісійного зважування з вини вантажовідправника. При комісійному зважуванні даного вагону на 150-ти тонній тензометричній вагонній вазі (держповірка 27.04.2021р.) було виявлено завантаження вантажу більше "ВПД" на 780 кг., що підтверджується актом загальної форми №3 від 30.04.2021р. В зазначеному акті, засвідчено, що у зв`язку з виявленим порушенням складено комерційний акт №370400/19 від 30.04.2021р., надлишок з вагону №61665345 в кількості 780 кг. було відвантажено силами власника вантажу.

30 квітня 2021 року на станції Клепарів Львівської залізниці працівниками залізниці було складено комерційний акт №370400/19.

Згідно з комерційним актом №370400/19 від 30.04.2021р., при комісійному зважуванні вагону №61665345 на 150-ти тонних тензометричних вагах повірка яких пройшла 27.04.2021р., на основі акту загальної форми 4613 від 28.04.2021р. станції Здолбунів та акту 1072 станції Клепарів від 29.04.2021р. який прибув по відправці вказаній на звороті даного акту маршрут слідування Томашгород-Ужгород та був відчеплений від основної групи з 10 вагонів, та слідує по досильній накладній №35403443 Клепарів-Ужгород. По документу вказано вантаж щебінь гранітний не поіменований в алфавіті, брутто не вказано, тара 23 500 кг з ПД, нетто 70000 кг, в наявності брутто 94280 тара 23500 з ПД, нетто 70780 що більше документу та ВПД на 780 кг., що загрожує безпеці руху поїздів згідно ПТЕ розділ 15 п. 15.27. Вагон прибув технічно справний. Вагон затримано. На станцію відправлення надано оперативне повідомлення.

Відтак, враховуючи вищевстановлені обставини позивачем було здійснено нарахування відповідачу штрафних санкцій на загальну пред`явлену до стягнення в судовому порядку суму 34 060 грн., що обрахована виходячи з провізної плати 6 812 грн. за перевезення вагона №61665345 згідно відомостей вагонів накладної №35384197 шляхом множення на п`ятикратний розмір штрафу провізної плати за всю відстань перевезення (6812*5=34060 грн.).

При цьому здійснюючи відповідні нарахування позивачем було застосовано положення Статуту залізниць України, відповідно до ст. 118 котрого, за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Як визначено у п. 7 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, маса вантажів, які перевозяться навалом, насипом, наливом, визначається зважуванням на вагонних вагах. Допускається використання інших типів ваг, крім вагонних, за умови їх відповідності вимогам законодавства про метрологію.

У п. 5 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що усі засоби вимірювальної техніки, які використовуються для визначення маси вантажів, мають бути повірені відповідно до вимог чинного законодавства. Засоби ваговимірювальної техніки повинні бути взяті на облік залізницею та відповідати вимогам Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 31 липня 2012 року № 442, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2012 року за №1716/22028, та інших нормативно-правових актів.

Пунктами 2.1.,2.3. Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 31.07.2012р. №442, передбачено, що засоби ваговимірювальної техніки, які перебувають у власності як залізниць, так і організацій, які не належать до сфери управління Укрзалізниці, підлягають обліку залізницями.

Тензометричні ваги, на яких визначалась маса вантажу при перевірці, пройшли повірку 27.04.2021р., що підтверджується копією технічного паспорта засобу ваговимірювальної техніки (зввт), вагонні ваги, станція Клепарів Львівської залізниці.

Відповідно до приписів ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до п.п. 9, 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002р. №334, у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена не збереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення не збереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Ніякі припущення та висновки про причини не збереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться.

Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставляння рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.

Комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району, завідувач (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Комерційний акт №370400/19 від 30.04.2021р. підписав заступник начальника станції Мельник Х.А., комерційний агент Габрилевич В.Р., бригадир ПКО Деревницький Ю.М. Доказом того, що до трудових обов`язків комерційного агента Габрилевич В.Р. та бригадира ПКО Деревницького Ю.М. входить обов`язок здійснювати зважування вагонів є робочі інструкції, долучені до матеріалів справи.

Таким чином, позивач подав документи, складені у встановленому законом порядку, які, на думку та переконання суду, відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України є належними і допустимими доказами та підтверджують факт допущеного відповідачем порушення - неправильного зазначення маси вантажу.

Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не заперечував викладені в комерційному акті обставини. Також, комерційний акт не був оскаржений у порядку, встановленому Правилами складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334.

При цьому суд засвідчує, що надлишок з вагону №61665345 в кількості 780 кг. було відвантажено саме силами власника вантажу, як було засвідчено в акті загальної форми №3 від 30.04.2021р.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Статтею 6 Статуту залізниць України встановлено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача і супроводжує вантаж до станції призначення.

Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (ст. 24 Статуту залізниць України).

На підставі ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.

Статтею 37 Статуту залізниць України встановлено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса.

Згідно із ст. 122 Статуту залізниць України, за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із ст. 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України, за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

За приписами ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами Статуту залізниць України прямо передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Згідно з п. 5.5. розділу 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі ст. 118 Статуту залізниць України.

При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Отже, за змістом положень ст.ст. 6, 118, 122, 129 Статуту залізниць України, допустимими доказами неправильного зазначення у накладній маси вантажу, відправленого вантажовідправником залізницею до станції призначення для отримання вантажоодержувачем, в розумінні ч. 1 ст. 77 ГПК України, є ніщо інше, як належно складені працівниками залізниці комерційні акти за наслідком контрольного зважування вантажу, який було здано до перевезення залізницею.

За результатами дослідження комерційного акту №370400/19 від 30.04.2021р. та змісту посадових інструкцій заступника начальника станції Мельник Х.А., комерційного агента ОСОБА_1 та бригадира ПКО ОСОБА_2 , судом встановлено, що зазначені особи мали право підписувати комерційний акт у відповідності з пунктом 10 Правил складання актів.

У разі, коли в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено у пункті 10 Правил складання актів. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 23.11.2018р. у справі № 916/2450/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2018р. у справі №916/2001/17, від 23.06.2018р. у справі № 916/1993/17.

З огляду на викладене, комерційний акт №370400/19 від 30.04.2021р. відповідає вимогам щодо його оформлення, визначеним в п. 10 Правил складання актів, а тому є належним та допустимим доказом на підтвердження факту допущеного відповідачем порушення – невірне визначення маси вантажу.

Крім цього, судом враховано, що вантаж прибув у завантаженому засобами відправника вагоні в комерційному відношенні без порушень, без порушення маркування, без порушення вкладених зверху листів заліза. Ці обставини підтверджують факт неправильного зазначення маси вантажу в накладній саме відправником.

Разом з цим, відповідач відповідно до приписів ст.ст. 13, 74 ГПК України не довів факту оскарження відправником відомостей, які відображені в комерційному акті.

Саме відповідач, як вантажовідправник, визначає масу вантажу, заповнює і підписує накладну, яка є основним перевізним документом, який надається залізниці відправником разом з вантажем, і є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, а згідно ст. 24 Статуту саме вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Залізниця не зобов`язана перевіряти відповідність вказаних відправником вантажу даних, які зазначені у накладній, при прийнятті вантажу до перевезення. Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 23.03.2018р. у справі №916/3615/16.

При цьому, як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. п. 6.1., 6.2. постанови №04-5/601 від 29.05.2002р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", стаття 122 Статуту встановлює, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

У розгляді справ про стягнення цього штрафу господарським судам слід виходити з того, що неправильно вказаною має бути хоча б одна відомість; при цьому неправильне зазначення коду та адреси вантажоодержувача вважаються окремими порушеннями.

Підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.

У застосуванні статей 118 та 122 Статуту слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитки.

Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, установ, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка за неправильне зазначення маси вантажу передбачена ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України.

Застосування позивачем до відповідача штрафної санкції в розмірі п`ятикратної суми провізної плати у зв`язку з невиконанням відправником зобов`язання зазначити у накладній вірну масу вантажу відповідає приписам статей 118, 122 Статуту залізниць України.

З огляду на викладене, враховуючи, що Підприємство, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест" не виконало належним чином зобов`язання щодо визначення правильної маси вантажу в залізничній накладній, вимога позивача про стягнення з відповідача 34 060 грн. штрафу обґрунтована і підлягає до задоволення.

Господарський суд при вирішенні спору по суті має право і повинен надавати оцінку будь-яким доказам, - в тому числі комерційному акту, акту загальної та інших форм, іншим складеним залізницею та вантажоодержувачем, вантажовідправником, документам з огляду на їх відповідність вимогам Статуту залізниць України, Правилам перевезення вантажів, іншим нормативно-правовим актам.

З огляду на викладене, суд, надаючи оцінку складеному залізницею комерційному акту, встановив, що останній в повній мірі відповідає вимогам законодавства та є допустимим доказом, який засвідчує неправильну поведінку відповідача та є підставою для його відповідальності.

Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).

Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, установ, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника за неправильне зазначення маси вантажу відповідальність, яка передбачена ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України.

Щодо заперечень відповідача по суті позовних вимог суд зазначає наступне.

У своєму відзиві на позов відповідач зазначає, що залізницею у графі "49" (відмітки залізниці) накладної №35384197 не було відмічено про факт складання комерційного акту №370400/19 від 30.04.2021р.

В даному аспекті суд засвідчує, що згідно з положеннями п. 1.3. Правил оформлення перевізних документів, зміни, які вносяться до перевізного документа залізницею, засвідчуються посадовою особою залізниці із зазначенням дати та найменування станції, на якій внесено зміни.

Згідно з вимогами п. 8 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), комерційні акти складаються у трьох примірниках на бланках установленої форми і заповнюються на друкарській машинці або чорнилами чітко, без будь-яких виправлень. На кожному акті проставляється штемпель станції. Другий примірник акта видається одержувачу на його вимогу.

Якщо комерційний акт складається на станції відправлення або на попутній станції, то другий примірник акта додається до перевізних документів. Про складений комерційний акт проставляється відмітка у перевізних документах у порядку, визначеному правилами оформлення перевізних документів.

28.04.2021р. на станції слідування Здолбунів, за допомогою тензометричних динамічних вагонних ваг було проведено зважування вагону №61665345 за результати якого встановлено підозру на завантаження вагону понад його вантажопідйомність, про що відповідно до п. 3 Правил складання актів складено акт загальної форми від 28.04.2021 №4613, засвідчено, що комерційну несправність не усунуто – вагон слідує з порушенням без виправлення.

29.04.2021р. вагон №61665345 на станції Клепарів було відставлено на 30 колію для повторного, контрольного зважування вантажу, що підтверджується актом загальної форми ГУ-23 від 29.04.2021 № 1072.

30.04.2021р. на станції Клепарів вагон №61665345 був затриманий на основі акту загальної форми №1072 від 29.04.2021р. станції Клепарів Львівської залізниці та №4613 від 28.04.2021р. станції Здолбунів Львівської залізниці для комісійного зважування з вини вантажовідправника.

Суд засвідчує, що станом на 28.04.2021р. не існувало комерційного акту №370400/19, оскільки такий акт було складено 30.04.2021р. за наслідками контрольного переважування вагону.

Згідно з приписами п. 3 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

У самому комерційному акті вказано, що вказаний вагон відчеплено від основної групи з 10 вагонів та слідує по досильній накладні №35403443 на шляху перевезення Клепарів-Ужгород.

Згідно з вимогами п. 5.5. Правил оформлення перевізних документів, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із ст. 118 Статуту залізниць України. Відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

На виконання п. 5.5. Правил оформлення перевізних документів, за результатом переважування на статичній вазі вагону №61665345 працівниками залізниці виявлено завантаження вагону понад вантажопідйомність, у зв`язку з чим і було складено комерційний акт №370400/19 від 30.04.2021р.

Таким чином, посилання відповідача на неналежність доказу (комерційного акту №370400/19 від 30.04.2021р.) з огляду на невнесення залізницею відомостей щодо такого акту до накладної №35384197 є хибними.

Свідчення сторони стосовно неправомірності використання тензометричних ваг на станції Клепарів також відхиляються судом. В даному аспекті судом приймаються до уваги ті обставини, що в матеріалах справи наявна копія технічного паспорта засобу ваговимірювальної техніки (зввт), вагонні ваги, станція Клепарів Львівської залізниці з якого вбачається, що 27 квітня 2021 року вага перевірена в діапазоні 120т. опломбована і придатна до використання.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків збігу спеціальних строків позовної давності, згідно з положеннями ст. 315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України, на думку та переконання суду, остання не підлягає задоволенню на підставі наступного:

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Судом встановлено, що позовну заяву від 28.10.2021р. №НЮ-1/3700-1, обставини котрої грунтуються на фактах, визначених у акті загальної форми №4613 від 28.04.2021р. та у комерційному акті від 30.04.2021р. №370400/19, було направлено на адресу Господарського суду Волинської області 28 жовтня 2021 року, що стверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист від 27.10.2021р., поштовим конвертом на адресу Господарського суду Волинської області та інформацією із офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта". Тобто, останні день та час строку виступало до 24 години 28.10.2021р.

Відтак підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності та наслідків її спливу, на думку суду, відсутні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоячщою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачами не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору – задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "Гран-Інвест" (м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66, код ЄДРПОУ 31788549) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" (м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) 34 060 грн. штрафу та 2 270 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 17.12.2021р.

Суддя В. А. Войціховський