Рішення № 101962615, 14.12.2021, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

14.12.2021 ЄУН № 337/6667/21

Провадження № 2/337/3132/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

за участю секретаря - Шаповалової О.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул.Грушевського буд. 1-Д), Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (м.Запоріжжя, вул.Героїв 93 бригади буд.16-а) про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Щасливий О.Р. звернувся до суду з позовною заявою до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення коштів, в якому просить стягнути на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті на правовій підставі, яка згодом відпала, а саме: у розмірі 20 737,24 грн. з АТКБ «ПРИВАТБАНК» та у розмірі 2 073,76 грн. з Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посилаючись на ті обставини, що рішення місцевого суду, за яким з позивача на користь АТКБ «ПРИВАТБАНК» було стягнено заборгованість за кредитним договором, яке перебувало на примусовому виконанні, скасоване, позовні вимоги були задоволені частково, які були виконані у повному обсязі, натомість надмірно стягнуті кошти позивачеві не повернуті.

Ухвалою суду від 25.11.2021 року відкрито спрощене провадження, справа призначена до розгляду, відповідачам встановлений строк на подання відзиву.

08.12.2021 року представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що між позивачем та банком мають місце договірні (а не позадоговірні) зобов`язання між сторонами, у яких банк не може бути боржником, а є кредитором. Станом на 05.12.2021 року за договором залишається заборгованість з боку відповідача у розмірі 3950 грн. Більш того, сума грошових коштів, яка внесена на погашення заборгованості позивачем в рамках виконавчого провадження становить 18737,24 грн, а не 20737,24 грн. Крім того, просить розглядати справу у відсутність представника відповідача.

10.12.2021 року представник позивача надав відповідь на відзив, вважає доводи представника відповідача хибними та такими, що спростовуються наданими доказами.

Представник відповідача Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відзив на позов не надав.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися. Представник позивача та представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулися з заявами щодо розгляду справи у їх відсутність.

У відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України суд розглянув справу у відсутності осіб, що не з`явилися до судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31.01.2018 у справі №317/3225/17 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитними зобов`язаннями у розмірі 52 521,45 грн. та судовий збір у розмірі 1 510,12 грн.

На виконання заочного рішення суду було видано виконавчий лист, який в період з 05.06.2018 по грудень 2019 року перебував на виконанні у Запорізькому РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, правонаступником якого є Запорізький РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виконавче провадження №56526537 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів згідно з рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31.01.2018 у справі №317/3225/17, за яким в ході примусового виконання з позивача стягнуто суму основного боргу за виконавчим документом у розмірі 20 737,24 грн. та виконавчого збору у розмірі 2 073,76 грн. Зазначені обставини підтверджені копією листа Запорізького РВДВС ПС МУ МЮ (м. Дніпро) від 24.02.2020 №9168/5, розрахунком стягнень у виконавчому провадженні та копіями платіжних доручень про відрахування з позивача коштів на користь АТ КБ «ПриватБанк», наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 13.11.2019 у цій же справі заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2020 у цій же справі позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з останнього 4 523,80 грн. заборгованості за кредитом та судові витрати у розмірі 1 600 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10.08.2020 у цій справі рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені та комісії, а також штрафів, а в решті рішення суду не переглядалось.

В подальшому рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №317/3225/17 було виконано у повному обсязі.

Так, постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецькою К.О. від 10.02.2021 звернуто стягнення на доходи боржника в АТ «Запорізький завод феросплавів».

А постановою від 11.05.2021 завершено виконавче провадження №64376416 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області 17.11.2020 на виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №317/3225/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 4 523,80 грн. та судового збору у розмірі 1 600 грн., у зв`язку із повним виконанням рішення.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто: 20 737,24 грн. у виконавчому провадженні №56526537 з примусового виконання виконавчого листа згідно з заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31.01.2018 у справі №317/3225/17, який перебував в провадженні Запорізького РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, правонаступником якого є Запорізький РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та 6 123,80 грн. (заборгованість у розмірі 4 523,80 грн. та судовий збір у розмірі 1 600 грн.) у виконавчому провадженні №64376416 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області 17.11.2020 на виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №317/3225/17, який перебував в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецькою К.О.

Враховуючи, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» також було стягнуто грошові кошти у розмірі 20 737,24 грн. за заочним рішенням, яке в подальшому було скасовано, суд вважає, що зазначена сума є безпідставно отриманою АТ КБ «ПриватБанк».

Доводи відповідача про те, що сума стягнутих коштів становить не 20 737, 24 грн., а 18 737,24 грн. суд до уваги не приймає, оскільки спростовуються матеріалами провадження. Арифметичним підрахунком сум платіжних доручень, наданих листом Запорізького РВДВС ПС МУ МЮ (м. Дніпро) від 24.02.2020 №9168/5 встановлено, що фактично платіжних доручень надано на суму 18 737,24 грн.

Однак, згідно листа Запорізького РВДВС ПС МУ МЮ (м. Дніпро від 24.02.2020 №9168/5 розрахунку вбачається, що фактично з ОСОБА_1 було здійснено 2 стягнення по 2000 грн згідно платіжних доручень №3522 від 11.10.2018 та №3945 від 20.11.2018).

Згідно листа від 28.05.2021 №16121/6 Запорізьким РВДВС ПС МУ МЮ (м. Дніпро), вбачається, що за дорученням Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №16494-2-03.4 від 10.10.2018 Запорізький РВДВС ГТУЮ у Запорізькій області платіжним дорученням №3522 від 11.10.2018 перерахував грошові кошти, включно зі стягнутими з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» коштами у розмірі 2 000 грн., на розрахунковий рахунок ГТУЮ у Запорізькій області у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа у справі №759/13821/15-ц від 21.03.2018 за ВП №56885471, за яким боржником виступає АТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку з вищезазначеним встановлено, що грошові кошти у розмірі 2 000 грн., утримані з ОСОБА_1 , зараховані в рахунок погашення заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».

Тобто, зазначена сума 2 000 грн. також була утримана з ОСОБА_1 , проте не перерахована стягувачу, а направлена в рахунок погашення зобов`язань самого стягувача (АТ КБ «ПриватБанк») в межах іншого виконавчого провадження. Фактично за рахунок утриманої суми 2 000 грн. було погашено інші зобов`язання стягувача, тобто у будь-якому разі ці кошти були утримані з боржника саме в межах цього виконавчого провадження, та за їх рахунок було вирішено інші боргові зобов`язання вже стягувача, що вказує на безумовне отримання цих коштів в актив стягувача.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. При цьому набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним, а ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Статтею 1212 ЦК України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічна практика міститься у висновках Верховного суду у постановах від 28 січня 2020 року в справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року в справі № 910/1531/18 щодо повернення коштів, стягнутих за виконавчим документом, який в подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню

Згідно зі ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вищевказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17, провадження № 61-21998св18.

Тобто, зважаючи на те, що предметом позову є повернення коштів, стягнутих за рішенням суду, а не сплачених за договором, суд вважає, що відповідно на спірні правовідносини розповсюджується дія ст. 1212 ЦК України, оскільки в даному випадку відповідачі набули майно (грошові кошти в зазначеному розмірі) за рахунок позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано. Тобто, правова підстава, на якій майно було набуто, після набуття такого майна відпала, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Доводи представника про те, що між сторонами існують договірні відносини, що виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України, суд вважає хибними, так як спірні правовідносини склались саме внаслідок примусового виконання рішення суду, яке в подальшому було скасовано, а не внаслідок виконання умов договору, оскільки предметом позову є повернення коштів, стягнутих за рішенням суду, а не сплачених за договором, то відповідно на спірні правовідносини розповсюджується дія ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що заявлені вимоги щодо стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь грошових коштів, набутих на правовій підставі, яка згодом відпала у розмірі 20 737, 24 грн законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо витрат виконавчого збору, суд зазначає наступне:

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюжету України.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Таким чином, питання про повернення боржнику витрат понесених під час виконавчого провадження у разі його закінчення у зв`язку із добровільним виконанням рішення, що підлягало примусовому виконанню вирішується державним чи приватним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» й до процесуальних повноважень суду не відноситься.

Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача полягає стягненню судовий збір, що покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та становить 825,46 грн

Керуючись ст.ст. 89, 141, 229, 247, 263, 264, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул.Грушевського буд. 1-Д), Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (м.Запоріжжя, вул.Героїв 93 бригади буд.16-а про стягнення безпідставно набутих коштів – задовольнити частково.

Стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського буд. 1-Д, ідентифікаційний код 14360570), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошові кошти, набуті на правовій підставі, яка згодом відпала у розмірі 20 737, 24 грн. та судовий збір у розмірі 825,46 грн, а всього 21562,7 грн (двадцять одну тисячу п`ятсот шістдесят дві грн 70 коп).

В іншій частині позову –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст виготовлений 17.12.2021 року. Копію тексту рішення надіслати сторонам.

Суддя: Л.Г. Салтан