Рішення № 101950273, 05.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 жовтня 2021 року 10:40 № 640/13725/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів - Каракашьяна С.К., Смолія І.В., за участю секретаря судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48) доНаціонального банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, 9) провизнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, за участі:

представника позивача - Фоменко М.Р.,

представника відповідача - Мала О.Р.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (замінено правонаступником Національним банком України на підставі ухвали від 25 серпня 2020 року) (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 19 травня 2020 року №930 «Про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН».

Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» під час здійснення фінансово-господарської діяльності не допускалися порушення законодавства на ринку фінансових послуг, про які відповідачем зазначено в акті від 24 квітня 2020 року за №396/16-5/15, як наслідок, винесене комісією розпорядження від 19 травня 2020 року за №930 є протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

Представник позивача стверджував, що в акті від 24 квітня 2020 року №396/16-5/15 Нацкомфінпослуг безпідставно ототожнює неустройку (штраф, пеню) за несвоєчасне повернення наданих у позику грошових коштів із встановленим договором розміром збільшених процентів за користування позичковими коштами. На думку позивача, підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов`язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки.

Додатково, мотивуючи позовні вимоги, представник позивача повідомив, що сплата позивачем непропорційно великої суми компенсації застосовується як вид цивільно-правової відповідальності за невиконання та/або несвоєчасне виконання умов укладеного договору. Крім цього, зазначена сума компенсації стосується виключно поставок продукції, а не надання послуг. Згідно позиції позивача, недійсність (несправедливість) умов укладених договорів позики повинна встановлюватися судовими рішеннями, що набули законної сили. Однак, у даному випадку договори або їх частини недійсними в судовому порядку не визнавалися.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що Нацкомфінпослуг правомірно на підставі аналізу фактичних даних встановлено порушення позивачем статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та частини 2 статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» здійснює фінансово-господарську діяльність у сфері надання грошових коштів у позику фізичним особам у спосіб та на умовах, передбаченими Ліцензійними умовами з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №913.

28 лютого 2020 року позивачем отримано вимогу №4121/16-8 від 26 лютого 2020 року про надання інформації та документів стосовно укладеного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту з гр. ОСОБА_1 ; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копій первинних бухгалтерських документів, банківських виписок, листувань між позивачем та скаржником.

Листом від 04 березня 2020 року №29 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» надало Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком «Носій інформації».

17 березня 2020 року відповідачем на адресу позивача надіслано другу вимогу №5697-16-8 щодо надання інформації та документів стосовно укладеного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту з гр. ОСОБА_2 ; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копій первинних бухгалтерських документів, банківських виписок, листувань між позивачем та скаржником.

На виконання вказаної вимоги позивачем 21 квітня 2020 року №45 надано запитувану інформацію з додатком «Носій інформації» з підписаною КЕП відповіддю керівника.

В подальшому, 25 березня 2020 року Нацкомфінпослуг надіслано вимогу №6078/16-8, в якій остання вимагає: надати інформацію та документи стосовно укладеного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту з гр. ОСОБА_3 ; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копій первинних бухгалтерських документів, банківських виписок, листувань між позивачем та скаржником.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» листом №41 від 13 квітня 2020 року надано інформацію з підписаною електронним підписом з додатком «Носій інформації».

Також, 03 квітня 2020 року відповідачем надіслано позивачу вимогу №6927/16-8 щодо надання інформації та документів стосовно укладеного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту з гр. ОСОБА_4 ; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копій первинних бухгалтерських документів, банківських виписок, листувань між позивачем та скаржником.

Листом від 13 квітня 2020 року №43 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» надало Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком «Носій інформації».

За наслідками проведеного Нацкомфінпослуг аналізу отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» відомостей, даних та документів, комісія прийшла до висновку про порушення позивачем законодавства про фінансові послуги, а саме:

- частини 2 статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка встановлює, що фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюю особливості їх діяльності;

- пункту 5 частин 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків продукції) у разі виконання ним зобов`язань за договором.

Вказані висновки відображені в акті про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на ринку фінансових послуг №396/16-5/15 від 24 квітня 2020 року.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, розглянувши справу про порушення законів та інших нормативно-нормативних актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження у якій розпочато актом про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на ринку фінансових послуг від 24 квітня 2020 року №395/16-5/15, прийняла розпорядження №930 від 19 травня 2020 року, яким зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» усунути порушення законодавства про фінансові послуги, що встановлені актом та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін до 18 червня 2020 року включно.

Незгода позивача із вказаним розпорядженням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Статтею 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зокрема передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Відповідно до вимог пункту 2, 3 частини 1 статті 27 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є: здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, серед іншого: розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов`язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об`єднаннями, контролює їх виконання; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Статтею 30 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має право проводити в межах своїх повноважень перевірку (інспекцію) діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), їх афілійованих та споріднених осіб.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що відповідач уповноважений на здійснення державного нагляду (контролю) за наданням фінансових послуг із дотримання вимог та додержанням законодавства у цій сфері учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг).

Відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)" (далі - Ліцензійні умови), якими встановлений вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання фінансовою установою - ліцензіатом.

Згідно пункту 8 Ліцензійних умов надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, визначені статтею 1054 Цивільного кодексу України.

Положеннями пункту 24 Ліцензійних умов визначено, що фінансова установа (крім недержавного пенсійного фонду) зобов`язана надавати фінансові послуги на підставі договору, який відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 11 і 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 1056-1 Цивільного кодексу України, інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, вимогам до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, визначеним Нацкомфінпослуг, та положенням внутрішніх правил надання фінансових послуг фінансовою установою. Якщо відповідно до вимог законодавства додатком до внутрішніх правил надання фінансових послуг є типовий договір, договори з надання фінансових послуг, що укладаються фінансовою установою, повинні відповідати такому типовому договору.

Судом вбачається, що у спірних правовідносинах відповідачем прийнято оскаржуване розпорядження за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» при наданні фінансової послуги прав споживачів фінансових послуг, що призвело до нарахування споживачам безпідставних сум неустойки та компенсацій.

Відповідно до додатків №1, №2 до акту про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на ринку фінансових послуг від 24 квітня 2020 року №396/16-5/15 позивачем нараховано сукупну суму неустойки (штраф, пеня) за порушення зобов`язань споживачами за договорами про споживчий кредит, яка перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами, чим порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме частину 2 статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» нараховано споживачам фінансових послуг непропорційно велику суму компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) за невиконання зобов`язань за кредитними договорами, чим порушено законодавство про фінансові послуги, а саме частину 2 статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов пунктів 1.5 договорів позики від 20 жовтня 2019 року №1025863, від 02 листопада 2019 року №1040579 нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:

- 1.9 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;

- 1.9 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування послугою, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.3 вказаних договорів.

При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Пунктом 1.5 договору позики від 17 липня 2019 року №928936 передбачено, що протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір основних процентів складає:

- 1.8 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;

- 1.8 процента від суми позики, щоденно, за кожний день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в пункті 1.3 цього договору.

У разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений пунктом 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 договору проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, доведену до позичальника шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінету, позичальник зобов`язаний сплатити 2 проценти від суми позики за кожен день прострочення.

Положеннями пункту 1.5 договору позики від 24 жовтня 2019 року №1030239 визначено, що протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір основних процентів складає:

- 1.43 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;

- 1.43 процента від суми позики, щоденно, за кожний день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в пункті 1.3 цього договору.

У разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений пунктом 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 договору проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, доведену до позичальника шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінету, позичальник зобов`язаний сплатити 2.37 проценти від суми позики за кожен день прострочення.

При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Проаналізувавши вищевказані договори та умови таких договорів, суд звертає увагу, що згідно графіків розрахунків до вищевказаних договорів позики, розмір пені є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачів, отже, п. 1.5 вказаних договорів позики суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за вказаними договорами.

Також слід зазначити, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку договору.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту наведених норм вбачається, що зобов`язання з кредитного договору передбачає єдиний обов`язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.

Водночас, однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов`язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Виконання зобов`язання може бути забезпечене неустойкою, порукою; гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, договором або законом можуть бути встановленні інші види забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання. За допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання. Неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Згідно статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд звертає увагу, що попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Кваліфікуючими ознаками пені, як різновиду неустойки, є:

- застосування лише в грошових зобов`язаннях;

- можливість установлення тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення;

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що проценти, які нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» споживачам за прострочення ними кредиту (позики) по договорам, вказаними у додатках №1 та №2 до Акту, є неустойкою у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання.

Доводи позивача про те, що даними договорами позики не передбачено (не встановлено) можливість нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення позичальником строків повернення грошових коштів, що свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності за невиконання та/або несвоєчасне виконання умов укладених договорів, спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.3 вищевказаних договорів передбачено, що заборгованість за договором позики, що включає в себе суму позики, нараховані проценти, додаткові проценти у разі несвоєчасного повернення заборгованості позичальником, підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості, згідно пункту 3.5 вказаних договорів, передбачено, що у разі прострочення сплати заборгованості за договором позики, у першу чергу позичальник сплачує додаткові проценти за користування позикою.

Отже, нарахування додаткових процентів які по своїй суті є застосуванням штрафних санкцій за невиконання /несвоєчасне виконання умов договору, прямо встановлено умовами укладених ТОВ «ВЕЛЛФІН» договорів.

Таким чином, проценти, що нараховані ТОВ «ВЕЛЛФІН» споживачам за прострочення ними кредиту (позики) по договорам, вказаним у додатках до Акту, є як неустойкою у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання.

В свою чергу, суд звертає увагу, що сукупна сума неустойки (у даному випадку - пені), що нарахована ТОВ «ВЕЛЛФІН» за порушення зобов`язань споживачами за договорами, перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами.

У зв`язку з чим, відповідачем правомірно було зазначено, про порушення позивачем статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та частини другу статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що не дотримання позивачем вимог Ліцензійних умов та законодавства про фінансові послуги при наданні фінансових послуг і порушення у зв`язку з цим прав споживачів і стало підставою для застосування до ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідачем, як регулятором, заходу впливу у вигляді оскаржуваного розпорядження.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2020 року Нацкомфінпослуг, на підставі розгляду Акту про правопорушення, прийнято розпорядження №930 «Про застосування заходу впливу до ТОВ «ВЕЛЛФІН», пунктом 1 резолютивної частини якого було зобов`язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити відповідача про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 18 червня 2020 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що розпорядженням від 19 травня 2020 року №930 встановлено виключно порушення ТОВ «ВЕЛЛФІН» вимог законодавства про фінансові послуги.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному розпорядженні було зазначено про порушення позивачем пункту 5 частин третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Виходячи з вищенаведених положень в розрізі умов кредитних договорів, несправедливими вважаються умови нарахування кредитором непропорційно великої суми компенсації (всі кошти, що нараховуються у разі прострочення боржником зобов`язання) у розмірі 50 % вартості продукції (вартість кредиту та загальних витрат (плати за правомірне користування кредитом, тобто в межах визначеного договором строку).

Наявними матеріалами справи, зокрема, додатками до акту, підтверджується, що позивачем до наведеними в додатках договорами у зв`язку з простроченням боржниками своїх зобов`язань, було нараховано суми компенсації (усі нарахування застосовані у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань), що більш ніж у 50 % перевищують вартість кредиту та загальних витрат в сукупності.

При цьому, оскільки пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає компенсацією всі нарахування, що застосовуються кредитодавцем у разі прострочення боржниками своїх зобов`язань, на думку суду, відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем положень зазначеного Закону, адже за невиконання споживачами зобов`язань за договором нараховано до сплати непропорційно велику суму компенсації.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, судом не вбачається підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування виконав.

З огляду на відмову в задоволенні адміністративного позову, підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.

керуючись статтями 47, 72 - 78, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий суддя Федорчук А.Б.Судді Каракашьян С.К. Смолій І.В.