Рішення № 101935970, 15.12.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19510/21

Провадження № 2/127/3299/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 рокумісто Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни, приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського Олександра Віталійовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бегейма М.О., звернулася до суду з позовом до АТ «Альфа Банк», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С., приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В., в якому просить про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Харою Н.С. 02.02.2021 року за реєстром №2892, таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивований тим, що в квітні 2021 року позивач дізналася, що з її пенсії здійснюються відрахування грошових коштів на підставі постанови приватного виконавця Турського О.В. від 17.03.2021 року по виконавчому провадженню №64752109. З отриманих копій виконавчого провадження позивачу стало відомо, що воно відкрито приватним виконавцем на підставі виконавчого напису №2892, який вчинено приватним нотаріусом Харою Н.С. Згідно виконавчого напису сума заборгованості позивача за кредитним договором №630981481 від 25.07.2018 року перед відповідачем становить 42 050,13 гривень, з яких: 12 482,21 гривень – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 28 506,12 гривень – строкова заборгованість за сумою кредиту, 411,80 гривень – строкова заборгованість за комісією та процентами, 650 гривень – плата за вчинення виконавчого напису. Позивач вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки його вчинено без наявності всіх необхідних документів, подання яких є обов`язковим згідно чинного законодавства, а саме відсутній оригінал кредитного договору. Анкета-заява №630981481 про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», а також Оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки на відкриття відновлюваної кредитної лінії, на думку представника позивача, не є належним доказом укладення кредитного договору із погодженням всіх істотних умов, передбачених законодавством (не визначено суму кредиту, строк кредитування, розмір відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту чи процентів). Також відповідачем нотаріусу не подавалася виписка з рахунку боржника. Крім того при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було дотримано норм законодавства щодо безспірності розміру заборгованості. Розмір заборгованості по кредиту, вказаний у виконавчому написі, не визнається позивачем, оскільки вона не відповідає дійсності, заборгованість за комісією та процентами (411,80 гривень) не конкретизована за складовими, незрозумілим є період нарахування процентів. Окрім зазначеного, відповідачем в порушення вимог Переліку №1172 не було надано нотаріусу нотаріально засвідчений кредитний договір, тому нотаріус не мав правової підстави для вчинення оспорюваного виконавчого напису. Викладене стало підставою для звернення позивачем до суду з цим позовом.

Ухвалою від 11.08.2021 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позову.

13.09.2021 року на електронну адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, в якій представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позову. Свою позицію мотивував тим, що банком було зроблено пропозицію (оферту) по видачі кредиту, а ОСОБА_1 було прийнято таку пропозицію, банк видав їй кредит, тому кредитний договір між ними було укладено з дотриманням вимог законодавства. Щодо спірності суми боргу представник відповідача зазначив, що позивач не довела, в чому полягає спірність суми боргу, зазначеної у виконавчому написі, а вдалася до припущень. Представник відповідача наполягав на тому, що АТ «Альфа-Банк» було надано нотаріусу повний пакет документів для вчинення виконавчого напису, додав клопотання про витребування від нотаріуса Хари Н.С. завірену копію нотаріальної справи щодо вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Ухвалою суду від 20.09.2021 року витребувано від приватного нотаріуса Хари Н.С. належним чином засвідченні копії документів, на підставі яких 02.02.2021 року було вчинено виконавчий напис №2892 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №630981481 від 25.07.2018 року на загальну суму 42 050,13 гривень.

Згідно відкритої інформації Міністерства юстиції України, наявної в мережі Інтернет, свідоцтво про зайняття нотаріальною діяльністю №6685, видане на ім`я ОСОБА_2 , анульоване, діяльність приватного нотаріуса припинена з 15.03.2021 року.

25.10.2021 року суд направив на електронну адресу Київського міського державного нотаріального архіву копію ухвали від 20.09.2021 року про витребування доказів.

Однак витребувані докази до суду не надійшли.

Приватним нотаріусом Харою Н.С. вимоги ухвали не виконано, затребувані документи не представлено, а тому суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О.В. письмових пояснень по суті спору не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. було вчинено виконавчий напис №2892 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №630981481 від 25.07.2018 року за період з 26.07.2020 по 15.12.2020 року, сума заборгованості складає 41 400,13 грн, в тому числі 12 482,21 гривень – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 28 506,12 гривень – строкова заборгованість за сумою кредиту, 411,80 гривень – строкова заборгованість за комісією та процентами. Плата за вчинення виконавчого напису становить 650 грн, які, згідно виконавчого напису, теж підлягають стягненню з ОСОБА_1 (а.с.12).

Загальна сума, що підлягає стягненню, становить 42 050,13 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В. від 06.03.2021 року відкрито провадження №64752109 з примусового виконання виконавчого напису №2892 від 02.02.2021 року (а.с.15-16).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, Законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. При цьому сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172. З моменту прийняття цієї постанови і до 10 грудня 2014 року була чинною редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно.

10 грудня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14 про визнання нечинним і скасування п.1 та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 визнано незаконним та нечинним, зокрема розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на нотаріально не посвідченому кредитному договорі.

Так, виконавчий напис від 02.02.2021 року було вчинено в період часу, коли законодавством не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14. Кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису АТ «Альфа-Банк», не був посвідчений нотаріально, а тому у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. були відсутні правові підстави для прийняття у Товариства документів для вчинення оспорюваного виконавчого напису. Відповідно у нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду 21.09.2021 року у справі №910/10374/17 ухвалила постанову в якій зазначено, що подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

З огляду на викладене наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тому позов підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу відповідача на те, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не спростовує існування кредитних зобов`язань позивача перед відповідачем чи заборгованості за такими зобов`язаннями та не підтверджує їх. Посилання представника відповідача на те, що рішення суду навіть в разі задоволення позову не є особливо важливим та цінним для позивача на увагу не заслуговують, оскільки таке твердження є оціночним судженням представника відповідача та нівелює надане Законом позивачу право на звернення до суду за захистом (ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 1 362 гривні, з яких 908 грн судовий збір за подання позову та 454,00 грн за подання заяви про забезпечення позову.

З приводу розподілу витрат, понесених позивачем на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 16.06.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатами Мазуром О.В. та Бегеймою М.О. укладено договір про надання правової допомоги, предметом кого є надання адвокатами професійної правничої допомоги клієнту при визнанні в судовому порядку (в суді першої та апеляційної інстанції) таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Харою Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 46 655,14 грн (п.1.1). Розмір плати (гонорару) за надання правової допомоги, яка обумовлена договором складає 6 000 гривень (п.4.2 договору а.с.55).

ОСОБА_1 здійснила оплату адвокату Бегеймі М.О. гонорару в розмірі 6 000 гривень двома частинами по 3 000 гривень 16.06.2021 року та 16.07.2021 року (а.с.56).

В обґрунтування вказаного розміру гонорару адвокат Бегейма М.О. склав акт виконаних робіт та наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 16.06.2021 року, згідно якого адвокатом було виконано наступні роботи: вивчення чинного законодавства з даного питання, аналіз наявної судової практики – 1 год, надання консультації клієнту - 1 год, підготовка заяви про забезпечення позову та клопотання про витребування доказів – 2 год, підготовка і подача до суду позовної заяви з додатками – 4 год (а.с.54).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Згідно з пунктом 4 частини першої "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 наведеного Закону.

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Суд зважає на те, що гонорар в розмірі 6000 гривень, згідно договору від 16.06.2021 року, сплачено позивачем адвокату за надання правової допомоги під час судового розгляду справи про оскарження виконавчого напису в судах першої та апеляційної інстанції, тоді як з акту виконаних робіт вбачається, що весь гонорар адвокатом витрачено на надання правової допомоги в суді першої інстанції. Зазначена суперечність свідчить про неповну доведеність витрат в розмірі 6000 гривень ОСОБА_1 на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому суд враховує заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування (незначну складність справи, спрощений порядок розгляду справи, що виключає участь представника в судових засіданнях).

До аналогічних висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.02.2020 року (справа N 755/9215/15-ц провадження N 14-382цс19).

Враховуючи викладене суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягають витрати позивача на правову допомогу в сумі 2 000 гривень.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172, статтями 12, 81-82, 133, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни, приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського Олександра Віталійовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. 02.02.2021 року за реєстром №2892, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» за кредитним договором №630981481 від 25.07.2018 року в загальному розмірі 42 050,13 гривень, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 1 362 грн судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 2 000 гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100;

Треті особи:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, адреса: м. Київ, вул. Тарасівська, 18 оф.12;

Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович, адреса: м.Вінниця, вул. Визволення, 8 каб. 29.

Суддя: