Рішення № 101933964, 07.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2021Справа № 910/11030/21

За позовом ОСОБА_1 ;

до Антимонопольного комітету України;

про скасування рішення, викладеного у формі листа.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Загребельська А.А., адвокат;

Від відповідача: Бабченко Ю. Ю., уповноважена особа.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про скасування рішення, викладеного у формі листа від 11.05.2021 № 130-26.13/01-7174. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що прийняття Комітетом рішення про залишення без розгляду заяви у формі листа від 11.05.2021 №130-26.13/01-7174 суперечить чинному порядку розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки заявником було виконано всі вимоги п. 18 Правил розгляду заяв, а відтак, АМК безпідставно залишив заяву без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/11030/21, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження підготовче засідання призначено на 17.08.2021.

06.08.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19.08.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.09.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/11030/21 до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях 12.10.2021, 02.11.2021 та 30.11.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті.

Під час розгляду спору по суті 30.11.2021 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.11.2021 р. проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулася до Антимонопольного комітету України із заявою 16.04.2021 б/н (реєстраційний номер в АМКУ №14-01/133-АМ від 16.04.2021) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку телевізійного мовлення Медіагрупами " 1+1 Media", "Медіа Група Україна", "StarLightMedia" та "Inter Media Group" (надалі - Медіагрупи), що полягає в обмеженні можливості здійснення ТОВ "Мережа Ланет" своєї діяльності, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку телевізійного мовлення. В поданій заяві заявник просить:

- прийняти до розгляду заяву про порушення Медіагрупами законодавства про захист економічної конкуренції, про що повідомити заявника;

- прийняти розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення Медіагрупами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання колективним монопольним (домінуючим) становищем на ри6нку телевізійного мовлення.

- за результатом розгляду справи прийняти рішення, яким визнати вчинення Медіагрупами порушення законодавства та накласти на Медіагрупи штрафу у розмірі до 10

(десяти) відсотків доходу (виручки) від реалізації товарів (робіт, послуг) за фінансовий рік, що передує накладенню штрафу;

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 (надалі - заявник, позивач) є споживачем (абонентом) телекомунікаційної послуги провайдера програмної послуги ТОВ "Мережа Ланет" та якому з офіційного сайту товариства стало відомо про загрозу виключення із замовленого ним пакету каналів, які пропонує до перегляду провайдер, каналів Медіагруп, оскільки, товариство у лютому 2021 року провело акцію, за якою споживачі могли переглядати пакет каналів за 33,00 грн, тоді як за вимогами Медіагруп мінімальна ціна на їхні канали для споживачів мала би становити 99,00 грн.

На переконання заявника, такі дії є неправомірним втручанням в господарську діяльність незалежного провайдера та свідчать про те, що Медіагрупи координують свою економічну поведінку, що створює несприятливі умови для функціонування провайдера ТОВ "Мережа Ланет" та безпосередньо впливають на кінцевих його споживачів, які у зв`язку з відключенням деяких каналів несуть додаткові витрати для можливості їх перегляду. Означене свідчить про наявність в діях Медіагруп ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання колективним монопольним (домінуючим) становищем на ринку телевізійного мовлення.

Листом від 11.05.2021 №130-26.13/01-7174 Комітет повідомив ОСОБА_1 про залишення заяви без розгляду, оскільки заявник не є належним заявником у розумінні законодавства про захист економічної конкуренції, обґрунтовуючи це тим, що:

- заявник не є конкурентом, постачальником чи покупцем послуг Медіагруп, не має жодних договірних чи будь-яких інших правовідносин з Медіагрупами;

- заявником не доведено, що дії Медіагруп можуть безпосередньо і негативно вплинути на права заявника.

Позивач не погоджуються із прийнятим Комітетом рішенням про залишення без розгляду заяви, вважає, що висновки Комітету є безпідставними та необґрунтованими, а саме рішення Комітету не базується на положеннях чинного законодавства, а відтак позивач просить скасувати рішення АМК викладене у формі листа від 11.05.2021 №130-26.13/01-7174 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 (реєстраційний номер заяви в Комітеті №14-01/133-АМ від 16.04.2021) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем медіа групами " 1+1 Media", "Медіа Група Україна", "StarLightMedia" та "Inter Media Group" та зобов`язати Антимонопольний комітет України розглянути заяву відповідно до вимог "Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 р. №5.

Підставами позову є обставини прийняття рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, не доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України, зокрема, має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; тощо (п. 1- 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

До відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України застосовується Закон України "Про захист економічної конкуренції" (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції (далі - порушення законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначають Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 N 5.

В п. 14. Правил розгляду справ визначено, що органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно зі ст. 35 "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

- заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України (ч. 1ст. 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Особами, які мають право подавати заяву відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" або частини першої статті 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", є суб`єкти господарювання - конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права. Такі заяви мають відповідати вимогам, викладеним у пункті 18 цих Правил (п. 17 Правил розгляду справ).

Пунктом 18 Правил розгляду справ визначено, що заява подається в письмовій формі й повинна містити:

найменування органу, до якого подається заява (Комітет чи відповідне територіальне відділення Комітету);

найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін (заявника і відповідача), їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), інші реквізити сторін, зокрема поштову адресу, а також, якщо такі є, номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), адресу електронної пошти;

ім`я контактної особи (для юридичних осіб), номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), а також, якщо така є, адресу електронної пошти;

зміст вимог, зокрема очікувані заявником від органів Комітету рішення;

виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

інформацію стосовно звернення до будь-якого іншого органу державної влади, зокрема до суду, з питань, порушених у заяві;

перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.

Заява підписується повноважною посадовою особою заявника - юридичної особи або його представником, заявником - фізичною особою або його представником.

До заяви додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Якщо заява подається представником, у ній зазначаються найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові для фізичних осіб) представника, його поштова адреса, а також, якщо такі є, номер засобу зв`язку (телефон, факс тощо), адреса електронної пошти. Одночасно із заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі подання заяви про порушення, доведення якого потребує дослідження ринку, заявник - суб`єкт господарювання у заяві висловлює міркування стосовно товарних і територіальних (географічних) меж відповідного ринку, становища суб`єктів господарювання на цьому ринку. Заявник також подає відому йому інформацію про осіб, пов`язаних із відповідачем (відповідачами) відносинами контролю відповідно статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони можуть мати значення для розгляду заяви, зокрема ім`я (найменування) й інші відомі заявнику реквізити осіб, які можуть підтвердити обставини, з приводу яких подається заява чи які можуть надати додаткову інформацію, що має значення для розгляду заяви.

Заяви осіб, які не мають права їх подавати згідно з абзацом третім цього пункту, органами Комітету не розглядаються, що не є перешкодою для проведення у разі необхідності за власною ініціативою органів Комітету розслідування щодо фактів, викладених у такій заяві (абз. 4 п. 17 Правил розгляду справ).

Питання максимально широкої дискреції АМК, зокрема, в питаннях надання формальних відповідей про відмову у розгляді справи за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі за наявності суперечливої та нерелевантної аргументації таких відмов, були предметом судового контролю, в тому числі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 02.07.2019 № 910/23000/17), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (Постанова від 30.09.2019 № 910/23375/17). Зазначені судові рішення містять висновок про те, що навіть у випадку оформлення відмови у розгляді заяви листом, такий лист є рішенням АМК, а отже актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню в судовому порядку.

Враховуючи зміст листа АМК № 130-26.13/01-7174 від 11.05.2021, виходячи із системного аналізу положень статей 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 20 Правил розгляду заяв і справ, зазначений лист (а не розпорядження), по свій суті є рішенням Комітету, тобто актом індивідуальної дії, що може бути оскаржений в судовому порядку.

Із тексту рішення відповідача вбачається, що правовою підставою для залишення без розгляду заяви позивача став абзац 4 п. 17 Правил розгляду справ, тобто на переконання Комітету заяву було подано особою, яка не має права її подавати.

Суд встановив, що заяву про порушення законодавства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 16.04.2021 було подано заявником - фізичною особою ОСОБА_1 в силу абзацу третього пункту 17 Правил розгляду справи, а саме іншою фізичною особою, яка може підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на її права.

В своїй заяві ОСОБА_1 вказує на те, що на його думку чотири провідні Медіагрупи (" 1+1 Media", "Медіа Група Україна", "StarLightMedia" та "Inter Media Group") в Україні координують свою економічну поведінку на ринку, що створює несприятливі умови для функціонування провайдера ТОВ "Мережа Ланет" на ринку телевізійного мовлення, а отже дії Медіагруп містять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення Медіагрупами, як колективною монополією дій, що можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання, та які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку телевізійного мовлення.

Заявник вказує на те, що він як кінцевий споживач послуг телевізійного мовлення, у зв`язку з виключенням каналів Медіагруп з пакету надавача, а саме провайдера ТОВ "Мережа Ланет", змушений буде понести додаткові витрати на зміну провайдера. При цьому, суд звертає увагу позивача, що Медіагрупи самостійно, на договірних засадах з провайдером (в даному випадку ТОВ "Мережа Ланет") погоджують умови ретрансляції каналів Медіагруп, не дотримання яких може мати наслідком виключення з ретрансляції каналів Медіагруп, тобто в даному випадку умови ретрансляції каналів стосуються виключно договірних сторін: Медіагруп та провайдерів, що не позбавляє заявника, в даному випадку, у виборі іншого провайдера за ціною пакету каналів, що влаштовуватиме споживача.

З врахуванням наведеного, судом встановлено, що заява позивача від 16.04.2021 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем групою Медіагруп на ринку телевізійного мовлення не містить жодних обґрунтувань, у чому саме полягає негативний безпосередній вплив Медіагруп та якими діями Медіагруп зачіпаються права та інтереси позивача внаслідок вчинення дій зазначеними в заяві Медіагрупами, оскільки, з доводів заявника вбачається, що дії Медіагруп впливають на права позивача, як споживача опосередковано, через встановлення мінімальної ціни на канали Медіагруп за умови не згоди з якою споживачі змушені нести додаткові витрати на зміну іншого провайдера тощо.

Стаття 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" суб`єктами звернення (заявниками, особами, які вправі подавати заяви про порушення) визначає суб`єктів господарювання - конкурентів, постачальників чи покупців відповідача та інші фізичних та юридичних осіб, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.

Тобто в силу законодавчих вимог умовою набуття суб`єктності звернення до Комітету фізичної особи (не конкурента, постачальника чи то покупця, особи про порушення якої подається заява) є можливість безпосереднього і негативного впливу на права такої фізичної особи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факти викладені заявником в заяві свідчать про опосередкований вплив дій Медіагруп на права ОСОБА_1 щодо встановлення мінімальної ціни на ретрансляцію власних каналів, що виключає заявника із кола суб`єктів звернень до Комітету, визначеного чинним законодавством.

За вказаних обставин, з огляду на положення абз. 4 п. 17 Правил розгляду справ Комітет правомірно залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 , оскільки визначив, що заяву було подано особою, яка не має права її подавати.

Абзац 4 п. 17 Правил розгляду справ внормовує, що не є перешкодою для проведення у разі необхідності за власною ініціативою органів Комітету розслідування щодо фактів, викладених у заяві, поданій особою, яка не має права її подавати, та на цій підставі залишеній без розгляду Комітетом. Комітет в оскаржуваному рішенні зазначив, що у межах компетенції здійснює заходи державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на ринку послуг карткових платіжних систем, та що інформація, викладена в заяві, буде врахована під час проведення казаних заходів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Комітет діяв у відповідності до статті 19 Конституції України, а саме межах та у спосіб, передбачених законодавством України, з урахуванням всіх обставин та об`єктивним дослідженням всіх матеріалів справи.

Крім того, суд зазначає, що встановлення наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, що в силу приписів ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для прийняття розпорядження про початок розгляду справи, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суд від 07.07.2021 у справі №910/6319/19.

Враховуючи це, саме до повноважень АМК віднесено визначення та встановлення наявності в діях Медіагруп ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а отже суд не може втручатися в такі повноваження Комітету.

Поряд з цим, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; не відповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення, яке оформлено листом №130-26.13/01-7174 від 11.05.2021, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Комітету про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а відтак - вимоги позивача є необґрунтованими, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та інші витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.12.2021 р.

Суддя О.В. Мандриченко