Рішення № 101929775, 14.12.2021, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1223/21

Номер провадження 2/570/792/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань Гречки О.В.

представників сторін - адвокатів Сірочук І.В., Мушкєєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про захист порушеного права, шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача просить суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за період з 21.06.2011 р. по 16.12.2020 р. в сумі 38 754 грн. 76 коп., та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2017 р. по 16.12.2020 р. за Кредитним договором № 014/53-05/63950 від 21.08.2007р. у розмірі 674 доларів США 82 центів, та судові витрати. Зазначають, що відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21.06.2011р. № 2-1275/11 позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 014/53-05/63950 від 21.08.2007 р. у сумі 291859,62 грн. Виконання рішення суду відбулося не відразу, через що банк скористався своїм правом пред`явити позов на зазначену суму.

Представник позивача позов підтримала та пояснила суду про обставини, що о описані вище.

Відповідач у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача позов визнав частково. Пояснив суду, що банк правильно зазначив періоди погашення заборгованості, але позов був заявлений зі спливом строків позовної давності. Тому вони визнають суму 1200 грн. 51 коп., на підтвердження чого подали власний розрахунок.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено при розгляді справи, 21 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту (надалі по тексту «Позивач», «Банк», Кредитор», «АТ «Райффайзен Банк Аваль») та громадянином України ОСОБА_1 (надалі по тексту «Боржник», «Позичальник») було укладено Кредитний договір № 014/53-05/63950 (надалі по тексту «Кредитний договір»), згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі - 40 000 доларів США строком до 20.08.2027 р., а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі: 13,00 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором.

Своїм підписом під відповідним документом Позичальник засвідчив, що з умовами надання та повернення кредиту, а також з діючим законодавством України, що регламентує відношення Банку та клієнта ознайомлений.

Відповідно до умов п. 1.1., 1.2., 1.4., 3.1. Кредитного договору Кредитор надав Позичальнику Кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та сплати за користування.

Надання кредитних коштів проводилося, згідно вимог п. 3.2. Кредитного договору, у безготівковій формі шляхом переказу (зарахування) всієї суми Кредиту на Поточний рахунок Позичальника, копія виписки з рахунку додається.

Відповідно до висновку Вищого господарського суду України, наведеному в постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2017р. у справі № 905/2009/15, висновку Верховного суду України у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеному у Постанові від 30.08.2019р. № 353/614/15-ц - банківські виписки - є належними доказами на підтвердження видачі кредиту. Таким чином, Банк виконав свої зобов`язання перед Позичальником за кредитним договором, надавши останньому кредит в сумі, строки та на умовах, передбачених цим договором, що підтверджується випискою.

Відповідно до умов п. 8.3. Кредитного договору Позичальник гарантував, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе він. Крім того, позичальник засвідчив що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одинці України може призвести до значних збитків та погіршення його фінансового стану.

Відповідно до п. 9.1. Кредитний договір набуває чинності з часу його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора та діє до повного погашення кредитної заборгованості Позичальника за Договором (суми кредиту, процентів за користування, штрафів та пені).

Отже, з укладенням Кредитного договору, у Позичальника виник обов`язок повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та в розмірах чітко встановлених Графіком погашення кредитної заборгованості.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплатити відсотки.

Проте, всупереч вимогам п. 5.1. Кредитного договору Позичальник не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом.

Так, в силу зазначених вище правових норм, та у зв`язку з невиконанням Позичальником умов Кредитного договору: несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами Банк був змушений звернутися з позовною заявою до суду про стягнення боргу за вищезазначеним кредитним договором.

Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21.06.2011 р. № 2-1275/11 позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 014/53-05/63950 від 21.08.2007р. у розмірі 291859,62 грн.

Рішення суду від 21.06.2011р. не оскаржувалось та набрало законної сили.

З дати ухвалення вищезазначеного рішення суду першої інстанції по сьогоднішній час заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі погашена не була.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції України).

Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Виконання судових рішень у контексті принципу верховенства права повинно забезпечувати належний захист прав особи, оскільки є завершальною стадією судового процесу.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов Кредитного договору несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, АТ «Райффайзен Банк Аваль», керуючись ст. 625 ЦК України, п. 6.5. Кредитного договору 08.01.2021 р. було направлено Повідомлення про неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором за вих. № 114/5-206206 Позичальнику ОСОБА_1 за його адресою реєстрації/ місцем проживання засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 10 у списку № 316, відправлення № 7300310237239), надавши можливість добровільно врегулювати заборгованість.

Однак, станом на дату подачі позовної заяви, дій, що свідчили б про добросовісність виконання Позичальником вищезазначених вимог Кредитора, відсутні.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3% річних та нарахування інфляційних втрат на суму боргу є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 014/53-05/63950 від 21.08.2007 р., що є додатком до позовної заяви, розрахунок 3% річних визначений за період з 16.12.2017 р. по 16.12.2020 р. (календарні 3-роки), що складає - 674, 82 доларів США.

Суд зважає на актуальну правову позицію Верховного Суду України по питанню стягнення 3 % річних в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквіваленту вказаної суми, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 16 січня 2019 року, справа № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18):

«Необхідно визначити у якій валюті має виконуватися зобов`язання, у разі якщо у позику передавалася іноземна валюта та правову природу і валюти при визначенні 3 % річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США».

Відповідно до розрахунку заборгованості, що є додатком до позовної заяви, розрахунок інфляційних втрат визначений за період з 21.06.2011 р. по 16.12.2020 р., що складає - 38 754 грн. 76 коп.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2. п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховуються не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Наведені висновки узгоджуються із висновками ВСУ, викладеними в постановах від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18; від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як вбачається з розрахунку, Банк нарахував інфляційні втрати за період з 21.06.2011 року по 16.12.2020 року, що складає 38 754 грн. 76 коп., тобто за весь період невиконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21.06.2011р. у добровільному порядку.

Проте суд зважає на наступне.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно наданого розрахунку, нарахування за період 15.05.2014 року по 27.10.2020 року становлять 34167,95 грн.

Як до, так і після цієї дати, нарахування банком були надані з розшифровкою за кожен місяць.

З огляду на загальну суму, що зазначена однією величиною за період з 15.05.2014 року по 27.10.2020 року, суд не може перевірити правильність наданих розрахунків.

Окрім того, представник відповідача заявив про застосування строків позовної давності, а вона становить три роки. Банк звернувся до суду 24.03.2021 р., а просить стягнути суму, починаючи з 21.06.2011 р. по 16.12.2020 р.

Тобто банк не надав розрахунків такої суми за період, що передував трьома роками до 16.12.2020 року.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази. А справа має розглядатися у межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих суду доказів.

Зважаючи на це, з урахуванням положень ст.ст. 10, 13 ЦПК України, ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України у суду є підстави стягнути з відповідача на користь банку інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за період з 28.10.2020 р. по 16.12.2020 р. у сумі 279, 67 грн.; 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2017 р. по 16.12.2020 р. у сумі 674, 82 доларів США, що еквівалентно (1/26,8846) 18 142, 27 грн. станом на 14.12.2021 р.; судові витрати у сумі 2270 грн., а всього 20 691 (двадцять тисяч шістсот дев`яносто одна) грн. 94 коп.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до ОСОБА_1 про захист порушеного права, шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за період з 28.10.2020 р. по 16.12.2020 р. у сумі 279, 67 грн.; 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2017 р. по 16.12.2020 р. у сумі 674, 82 доларів США, що еквівалентно (1/26,8846) 18 142, 27 грн. станом на 14.12.2021 р.; судові витрати у сумі 2270 грн., а всього 20 691 (двадцять тисяч шістсот дев`яносто одна) грн. 94 коп.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: АТ «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса: вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011; адреса для листування: департамент проблемної заборгованості роздрібних клієнтів АТ «Райффайзен Банк Аваль», 6 поверх ХОЦ, проспект Ушакова, 5, м. Херсон, 73003).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_1 ).

Суддя Красовський О.О.

Повне рішення суду складено 16 грудня 2021 р.