Рішення № 101919496, 15.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 р. № 520/20241/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кегичівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення XVI сесії VIII скликання від 31 серпня 2021 року №3436 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 »; зобов`язати Кегичівську селищну раду ЄДРПОУ 04396963 Харківська область, Красноградський район,смт Кегичівка, вулиця Волошина, будинок 33 на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) вхідний №5388/04-16 від 10 серпня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою суду від 21.10.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідні документи у встановлений строк до суду не надходили.

Згідно ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кегичівської селищної ради із клопотанням від 28.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території місцевої ради. До вищезазначеного клопотання позивачем додано схему бажаного розташування земельної ділянки, до якої найближчим кадастровим номером є 6323186000:05:003:0010 з копіями документів, що посвідчують особу та її статус учасника бойових дій у відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

31 серпня 2021 року Кегичівською селищною радою прийнято рішення XVІ сесії VIII скликання №3436 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ". Підставою для відмови зазначалось, що бажана до відведення у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, розташована в межах населеного пункту - село Високе на території Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, представлена земельними наділами/городами жителів селі Високе. Зазначено, що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням. Кегичівська селищна рада вирішила відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч. 1 ст. 68 Конституції України також зазначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Так, правила одержання громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство".

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За приписами ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну «особисте селянське господарство», то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно зі ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на ведення особистого селянського господарства.

Окрім того, у спірних правовідносинах владний суб`єкт не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з`ясовує, не досліджує та не оцінює.

У силу положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб`єктом правомірного волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18.

Між тим, згідно з правовими висновками постанов Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019 по справі №671/464/17, від 25.04.2018 по справі №461/2132/17, від 31.07.2019 по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019 по справі №472/1284/17-ц, у межах формальних підстав для правомірного вчинення згаданої відмови існують змістовні виключення, котрі можуть полягати, зокрема, у істотних недоліках звернення, в об`єктивній потребі віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.

До того ж у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17- окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб`єктом згаданого дозволу є намір заявника - громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.

Так, за змістом постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а: 1) відповідно до ч.ч.1-5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; 2) У ч. 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 3) Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»: - проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; - технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування; 3) Відповідно до статті 25 статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 4) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації; 5) згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар; 6) надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки; 7) Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки для особистого селянського господарства є не окремою категорією цільового призначення земель, а лише видом використання земель в межах цільового призначення; 8) проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 Земельного кодексу України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення) (Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/5308/15); 9) Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення про передачу земельних ділянок можуть прийматись розпорядником землі за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку ділянку в Державному реєстрі прав.

Наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду слід віддати пріоритет у застосуванні як таким, що були сформульовані пізніше у часі і містять розширене тлумачення положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому під правовими підставами для вчинення владним суб`єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об`єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст. 79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб`єктивного права за рахунок використання у минулому тощо.

Крім того суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

При цьому, суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи.

Отже, суд зазначає, що вчинене владним суб`єктом управлінське волевиявлення у формі відмови у даному конкретному випадку не узгоджується із вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Використаний владним суб`єктом у даному конкретному випадку мотив відмови (розташування на бажаній до відведення земельній ділянці городів інших невизначених осіб без жодної конкретизації: співвідношення контурів городів до контурів майбутньої земельної ділянки, меж земельних ділянок під городами; ідентифікуючих ознак цих осіб-користувачів городами; речових прав цих осіб на землю) не може бути визнаний судом належною у контексті положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню.

Оскільки у спірних правовідносинах владний суб`єкт не досліджував жодного із юридично значимих факторів вчинення управлінського волевиявлення з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (прийняття мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; зокрема за параметром відсутності неприпинених речових прав інших осіб, формування нової земельної ділянки за рахунок вже сформованої та зареєстрованої тощо), то суд не знаходить підстав для обтяження відповідача обов`язком надати дозвіл, а вважає за доцільне зобов`язати повторно вирішити звернення позивача, адже скасування прийнятого за цим зверненням рішення призводить до набуття матеріалами звернення статусу нерозглянутих по суті.

Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює для уповноваженого органу обов`язку надати таку земельну ділянку у власність чи у користування відповідної особи у подальшому (постанови Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №826/841/17 та від 29.08.2019 у справі №540/2441/18).

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Додатково суд звертає увагу відповідача, що підстави, на яких ґрунтується оскаржене рішення владного суб`єкта, визнані судом юридично та фактично не спроможними, а тому не можуть бути причиною повторної відмови під час розгляду заяви позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кегичівської селищної ради (вул. Волошина, буд. 33, смт. Кегичівка, Красноградський район, Харківська область, 64003, ЄДРПОУ 04396963) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення XVI сесії VIII скликання від 31 серпня 2021 року №3436 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Кегичівську селищну раду (ЄДРПОУ 04396963) на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вхідний №5388/04-16 від 10 серпня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов