Рішення № 101905957, 29.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3400/20

Провадження № 2/522/4629/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про захист порушеного права шляхом визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором № 014/0054/74/71068 від 02 березня 2007 року,-

ВСТАНОВИВ:

Представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та просить: визнати предметом іпотеки та внести відомості про обтяження та заборону відчуження до державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 ; у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0054/74/71068 від 02 березня 2007 року у сумі: 48 315 доларів США 15 центів звернути стягнення, у порядку ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» на предмет іпотеки, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 – шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача в позовній заяві зазначено, що 02 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0054/74/71068, згідно умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 151 500 доларів США 00 центів строком до 02 березня 2027 року, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі -13,5 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань, що витікають із умов Кредитного договору, 13 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, згідно якого відповідач передала в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею: 111,4 кв. м., житловою: 77,1 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також представник позивача зазначає, що 23 січня 2014 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 522/27516/13-ц позовні вимоги Банку задоволено частково, а саме: звернуто стягнення на майно, що є предметом іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_3 . У ході перевірки державного реєстру прав власності на об`єкти нерухомого майна, Банку стало відомо, що 27 січня 2017 року вищезазначений Предмет іпотеки на підставі Договору купівлі-продажу від 27 січня 2017 року № 435 незаконно було відчужено ОСОБА_1 .

Станом на 13 лютого 2020 року заборгованість за кредитом, відсотками та пені по кредитному договору № 014/0054/74/71068 від 02 березня 2007 року складає: 1 664 468 доларів США 67 центів. У зв`язку з вказаними діями, Іпотекодержатель позбавлений можливості задоволення своїх вимог за Кредитним договором, так як заставне майно оформлено на особу, яка не має жодного відношення до нього.

На підставі вищевикладеного представник позивача просить визнати предметом іпотеки та внести відомості про обтяження та заборону відчуження до державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 ; у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 014/0054/74/71068 від 02 березня 2007 року у сумі: 48 315 доларів США 15 центів звернути стягнення, у порядку ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» на предмет іпотеки, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 – шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою суду від 04 березня 2020 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 10 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 04 березня 2020 року за заявою представника позивача вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Підготовче засідання 10 квітня 2020 року у зв`язку з ухваленням Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за яким з 13 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року в Україні вбув введений карантин, з огляду на заяву Голови Ради суддів України від 11.03.2020 року та подовження загальнонаціонального карантину Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №239, розгляд справи було відкладено на 01.07.2020 року.

В судове засідання 01 липня 2020 року учасники справи не з`явились, про дату і час судового розгляду були повідомлені належним чином. Від представника позивача було отримано заяву про проведення судового засідання в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України. В судовому розгляді було оголошено перерву до 22.10.2020 року.

В судові засідання 22 жовтня 2020 року 25 лютого 2021 року, 31 травня 2021 року та 29 липня 2021 року учасники справи не з`явились, про дату і час судового розгляду були повідомлені належним чином. Від представника позивача перед судовими засіданнями надходила заява про проведення судового засідання в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Судові засідання 25 жовтня 2021 року та 29 листопада 2021 року також були проведені без участі представників сторін. Від представника позивача перед судовими засіданнями надходила заява про проведення судового засідання в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань не надав, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов або додаткових доказів до суду від відповідача не надходило.

Відповідач – ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час, дату і місце судового засідання повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності, відзиву на позов або додаткових доказів до суду не надходило.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Так, статтями 12, 13, 81 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року по справі №521/6687/17.

В межах даної цивільної справи, яка розглядається в порядку загального позовного провадження, відповідачами, ні у в установлені судом строки, ні в підготовчому судовому засіданні, не надано відзивів на позов або зустрічних позовів, або будь-яких доказів на спростування обґрунтувань та вимог даного позову.

Суд розглянувши справу за відсутності сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як в їх сукупності, так і кожен доказ окремо, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0054/74/71068, згідно умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 151 500 доларів США 00 центів строком до 02 березня 2027 року, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі -13,5 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором.

Проте, всупереч вимогам п. 5.1. Кредитного договору, Позичальник не виконав взяті на себе договірні зобов`язання за Кредитним договором, а саме: не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом, у зв`язку з чим за ним виникла заборгованість за Кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань, що витікають із умов Кредитного договору, 13 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, згідно якого відповідач передала в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею: 111,4 кв. м., житловою: 77,1 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до умов п. п. 4.1.4. п. 4.1. Договору іпотеки Іпотекодавець зобов`язався не відчужувати Предмет іпотеки в будь - який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найом, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та розпорядження Предметом іпотеки, а також не виступити поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя.

23 січня 2014 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 522/27516/13-ц позовні вимоги Банку було частково задоволено, а саме:

-звернуто стягнення на майно, що є предметом іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки № 191249958 від 03 грудня 2019 року 27 січня 2017 року квартира АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 27 січня 2017 року № 435 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки № 191249958 від 03 грудня 2019 року Квартира АДРЕСА_1 в цілому складається з двох жилих кімнат, житловою площею – 42,2 кв. м.,загальною-54,8 кв.

З іпотечного договору від 13 березня 2007 року вбачається, що предмет іпотеки, а саме квартира АДРЕСА_1 має загальну площу: 111,4 кв. м., житлову: 77,1 кв. м.

В свою чергу, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 522/27516/13-ц від 23 січня 2014 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,6 кв.м., житловою площею 7,5 кв.м.

З огляду на вищенаведене вбачається, що квартири мають різну площу, у зв`язку з чим не вбачається, що квартира яка є предметом іпотеки є тією ж самою квартирою яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2017 року № 435.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України - Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належить, зокрема, визнання правочину недійсним;

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст.. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог АТ « Райффайзен банк Аваль».

На підставі викладеного та керуючись: 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, ЦПК України; суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про захист порушеного права шляхом визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором № 014/0054/74/71068 від 02 березня 2007року –відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя

29.11.2021