Рішення № 101891482, 14.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

14 грудня 2021 року справа №640/9764/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Київської міської прокуратури (далі по тексту - відповідач 1) 2. Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач 2, Друга кадрова комісія)третя особаОфіс Генерального прокурора (далі по тексту - третя особа)про1) визнання протиправним та скасування рішення №39 від 23 листопада 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», ухвалене Другою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)», яким ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію; 2) визнання протиправним та скасування наказу Київської міської прокуратури №278к від 22 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури; 3) поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва або на різнозначній посаді, яку останній займав станом на 12 березня 2021 року; 4) стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посадіВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач 1 прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач 1 не конкретизував підставу звільнення, порушивши принцип правової визначеності; при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не передбачена спеціалізація; під час проходження тестування у програмному забезпеченні відбувались збої; відповідач 1 не врахував, що позивач має перевагу у залишенні на роботі; проведення атестації та прийняття рішення здійснювалось неуповноваженою кадровою комісією.

Також позивач вказує, що на момент його звільнення Київська міська прокуратура не ліквідована та не перебувала в стані припинення, що свідчить про ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою від 27 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/9764/21 в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Ухвалою від 13 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/9764/21 до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 06 грудня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечив; представники відповідача 2 та третьої особи до суду не прибули; суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідач 1 у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши про дотримання під час звільнення позивача вимог чинного законодавства та про повну обізнаність щодо підстав звільнення.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Третя особа в письмових поясненнях на позовну заяву вказала на безпідставність позовних вимог, оскільки рішення про неуспішне проходження позивачем атестації прийнято уповноваженим на це органом, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством; позивач не звертався та не подавав будь-яких зауважень з приводу несправності техніки; база тестових запитань є універсальною для перевірки компетентності всіх прокурорів і складена з урахуванням визначених Конституцією України функцій прокуратури.

У відповіді на відзив позивач додатково наголосив на обґрунтованості позовних вимог.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

За результатами проходження позивачем атестації, Друга кадрова комісія прийняла рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» від 23 листопада 2020 року №39.

На підставі вказаного рішення, наказом Київської міської прокуратури від 22 лютого 2021 року №278к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.

Позивач звернувся до суду, вважаючи вказані рішення і наказ протиправними.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, регіональних та місцевих прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних та місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Пунктами 9, 10 Порядку №221, зокрема, встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора, у тому числі, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору, зокрема, прокурорами регіональних прокуратур, прокурорами місцевих прокуратур до 15 жовтня 2019 року (включно).

Як встановлено вище, позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, згідно форми, встановленої у додатку 2 до Порядку №221).

Зокрема, у вказаній заяві зазначено: «підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора».

Таким чином, подаючи вказану заяву, позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком №221, зокрема, і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого цим Порядком, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади прокурора. Тобто, ОСОБА_1 цілком і повністю ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування.

Суд звертає увагу на те, що позивач мав право відмовитись від проходження такої атестації та не подавати відповідну заяви чи окремо оскаржувати Порядок проходження прокурорами атестації, однак таким правом не скористався.

Запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України дійсно певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 року №1-в/2016.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 знаходився у стані повної правової визначеності, та маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження атестації з метою переведення до окружної прокуратури.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку №221 тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів (пункт 4 розділу ІІ Порядку №221).

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку №221 прокурор, який за результатами складання іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, позивач набрав 69 балів за результатами цього тестування, що підтверджується його особистим підписом у зазначеній відомості.

Суд звертає увагу, що у примітках до вказаної відомості ОСОБА_1 не вказав будь-яких зауважень стосовно процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості стосовно збоїв у роботі комп`ютерної техніки, з використанням якої проводилося тестування.

Таким чином, суд не встановив існування будь-яких технічних несправностей, пов`язаних із проведенням тестування, на момент складання позивачем іспиту.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність доказів правомірності формування складу Другої кадрової комісії, а також компетентності та доброчесності її членів, як і неврахування спеціалізації ОСОБА_1 при підготовці тестових запитань, оскільки матеріали справи не містять доказів, що у відповідності до пункту 2 розділу V Порядку №221 позивач подавав зауваження чи скарги голові або секретарю комісії на процедуру проведення атестації.

Оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивач набрав 69 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії є правомірним.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 22 лютого 2021 року №278к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва та органів прокуратури, суд звертає увагу на таке.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у регіональних та місцевих прокуратурах, звільняються керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження (частина п`ята статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Суд звертає увагу на те, що на час виникнення спірних правовідносин і на момент розгляду справи, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядок №221 є чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому підлягають застосуванню.

Таким чином, погодившись на проходження атестації, позивач знаходився у стані повної правової визначеності та не міг не усвідомлювати юридичних наслідків неуспішного проходження атестації.

Посилання позивача на відсутність обставин визначених у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, є безпідставними в межах спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, що підтверджується відповідним посиланням у наказі саме на підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким чітко визначено, за якою підставою звільняється прокурор у разі неуспішного проходження ним атестації.

Таким чином, оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою для його звільнення, та враховуючи, що суд встановив, що таке рішення стосовно позивача прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ виданий на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Посилання позивача на те, що при його звільненні не дотримано вимоги статті 492 Кодексу законів про працю України є помилковими, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Отже, з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 421, частин першої-третьої статті 492 Кодексу законів про працю України установлюються Законом України «Про прокуратуру».

Тому з 25 вересня 2019 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») саме Закон України «Про прокуратуру», а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і відповідачами.

Правову позицію аналогічного змісту викладено, зокрема, в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №580/1853/20, від 10 лютого 2021 року у справі №640/8888/20, від 01 вересня 2021 року у справі №640/10797/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №640/11867/20 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24 вересня 2021 року у справах №280/4314/20 та №160/6596/20, від 06 жовтня 2021 року у справі №480/5544/20, від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, то в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі довели правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваних рішення та наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Київська міська прокуратура (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019);

Друга кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код не відомий);

Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051).

Суддя В.А. Кузьменко