Рішення № 101891024, 09.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року м. Київ № 640/24611/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Печерського районного відділу (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву, подану громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення міграційного органу про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню, як таке що було прийнято без належних на це правових підстав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

23 вересня 2021 року представником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надано до суду відзив, в якому останній проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що рішення № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У поданій до суду відповіді на відзив, позивач не погоджується з твердженнями відповідача та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою- анкетою № 105101543 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про обмін посвідки на тимчасове проживання.

11 серпня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80111300009686, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, на час прийняття рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, визначався та встановлювався Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI.

Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частини 10 статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

Згідно з ч.10 ст.5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.

25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок № 322).

Пунктом 21 Порядку № 322 визначено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до п.61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб`єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб`єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.

Тобто, перелік цих підстав не є вичерпним, оскільки за останнім підпунктом територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки в інших випадках, передбачених законом.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачу відмовлено в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, тобто з підстави встановлення факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

При цьому, суд зазначає, що у спірному рішення, посилаючись на пп. 9 п.62 Порядку №321, відповідачем не вказано з яких саме інших підстав відмовлено в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи письмових пояснень відповідача, останній зазначає, що підставою прийняття оскаржуваного рішення стало отримання інформації (доповідної записки) від Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про те, що іноземець (позивач) не проживає за адресою, яка вказана в заяві-анкеті №105101543 від 29.07.2021 року, що свідчить про надані ним неправдиві відомості.

У той же час, встановлення факту відсутності позивача за вказаним в анкеті місцем проживання було встановлено за результатами перевірки за зверненням начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства.

Беручи до уваги викладене вище, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

В розумінні приписів статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частиною 10 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до п.4 Правил реєстрації місць проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила №207) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Судом встановлено, що в анкеті- заяві позивачем адресу проживання вказано: АДРЕСА_1 .

В підтвердження права на проживання за даною адресою позивачем надано до позовної заяви копію договору оренди житлового приміщення (квартири) № 2 від 09.02.2021 року.

Суд звертає увагу на ту обставину, що матеріали справи не місять в собі жодних відомостей про визнання такого договору недійсним або нікчемним, як і відомостей, що свідчать про його підроблення.

У свою чергу доводи відповідача щодо відсутності позивача за адресою: АДРЕСА_1 , ґрунтуються ніби-то на поясненнях, отриманих під час опитування сусідки та консьєржа під`їзду, про що зазначено в листі Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № б/н.

При цьому, відповідачем не надано жодного документа, який підтверджує, що особи, з пояснень яких було встановлено відсутність позивача за адресою, зазначеній в анкеті-заяві, проживають чи зареєстровані за вказаною адресою, так само як і не надано відповідних письмових пояснень вказаних осіб, чи будь-яких інших документів, які б підтверджували факт здійснення такої перевірки.

Вищезазначене унеможливлює ідентифікацію вказаних осіб, що також позбавляє можливості суд взяти до уваги пояснення, які зазначені у доповідній записці, як і саму записку в якості належного доказу.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в самій доповідній записці міститься інформація про проживання за вказаною адресою іноземних громадян, втім особи таких громадян відповідачем не встановлювалося.

Таким чином, суд приходить до переконання , що висновки відповідача щодо подання неправдивих відомостей позивачем, є припущенням, яке не доведено належними та допустимими доказами.

Поряд з цим, суд зазначає, що зазначення в рішенні про відмову в видачі посвідки на тимчасове проживання лише норми права (пп.9 п. 61 Порядку № 322) не є рішенням, що містить обґрунтування причин відмови.

Таким чином, суд критично оцінює подані відповідачем докази та вважає, що посилання на відсутність позивача за місцем вказаним ним, як місце проживання для тимчасового перебування в Україні, не може бути покладено в основу рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України, оскільки не підтверджено належними доказами.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів та обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву, подану громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання, суд зазначає наступне.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що в ході розгляду даних спірних правовідносин відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове позивача, суд приходить до висновку, що дане рішення відповідача фактично призвело до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави.

Приймаючи до уваги те, що під час розгляду даної адміністративної справи встановлено протиправність рішення № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне визначити спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом зобов`язання Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву, подану громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання.

В даному випадку, задоволення даної позовної вимоги у вказаний спосіб, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 80111300009686 від 11.08.2021 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву, подану громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя І.М. Погрібніченко