Рішення № 101891015, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року м. Київ № 640/33110/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області

до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому просить:

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіної М.О. від 21 жовтня 2021 року (ВП №67209541);

- скасувати пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіної М.О. від 21 жовтня 2021 року (ВП №67209541).

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем невірно розраховано суму виконавчого збору, визначивши останню з розрахунку, передбаченому для виконання рішення немайнового характеру.

В свою чергу, позивач вважає частину рішення, що підлягає примусовому виконанню в межах виконавчого провадження №67209541 вимогою майнового характеру.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання на 13.12.2021 року. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №67209541.

Через канцелярію суду 03.12.2021 року відповідачем подано витребувані копії матеріалів виконавчого провадження. Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Частиною четвертою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

10.08.2021 року Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №320/2361/21, згідно з яким примусовому виконанню підлягає частина рішення суду: «Зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ - 03193643) здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни II групи за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.».

Стягувачем визначено ОСОБА_1 , Боржником - Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області.

20.10.2021 року Стягувачем до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подано заяву про відкриття виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіною М.О. від 21.10.2021 року відкрито виконавче провадження №67209541 з примусового виконання виконавчого листа від 10.08.2021 року №320/2361/21, пунктом 3 резолютивної частини якої постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 24 000 грн.

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову від 21.10.2021 року про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 24 000,00 грн.

Вважаючи розмір виконавчого збору, визначений відповідачем у пункті 3 резолютивної частини постанови від 21.10.2021 року про відкриття виконавчого провадження та, безпосередньо, постановою від 21.10.2021 року про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі також - Закон № 1404, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закон №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.

Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Статтею 40 Закону №1404 врегульовано наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, Законом №1404 передбачено стягнення виконавчого збору або на стадії відкриття виконавчого провадження, або на стадії його закінчення.

Дослідивши зміст постанови від 21.10.2021 року про стягнення виконавчого збору, судом встановлено, що державний виконавець керувався статтями 3, 27 та 40 Закону №1404.

Разом з тим, станом на день винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору - 21.10.2021 року, постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не приймалося, відповідно до матеріалів виконавчого провадження, наданих відповідачем суду.

Крім того, суд зауважує, що згідно з пунктами 7, 8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5), постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити, зокрема мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Водночас, визначивши розмір виконавчого збору у сумі 24 000 грн., державним виконавцем розрахунку у мотивувальній частині постанови про стягнення виконавчого збору не зазначено, зокрема, такий розрахунок відсутній і у наданих відповідачем копіях виконавчого провадження №67209541 як окремий документ, передбачений Інструкцією №512/5.

Щодо доводів позивача стосовно характеру частини рішення, що підлягає примусовому виконанню в межах виконавчого провадження №67209541, що спричинило, на переконання останнього, неправильний розрахунок виконавчого збору на підставі частини третьої статті 27 Закону №1404, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону №1404 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Разом з тим, дослідивши постанову про стягнення виконавчого збору судом встановлено відсутність посилання на жодну з частин статті 27 Закону №1404, що унеможливлює здійснення судом перевірки розрахунку виконавчого збору та оцінити правомірність або протиправність винесеної відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору з вказаних позивачем підстав.

Водночас, оскільки судом встановлено порушення державним виконавцем процедури винесення, оформлення постанови про стягнення виконавчого збору, та суперечності останньої по її суті в частині необґрунтованості суми виконавчого збору, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування постанови від 21.10.2021 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №67209541 з зазначених судом підстав.

Щодо позовної вимоги про скасування пункту 3 постанови від 21.10.2021 року про відкриття виконавчого провадження №67209541, суд дійшов наступних висновків.

Суд повторно зауважує, що в силу абзацу 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 27 Закону №1404 у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Отже, зазначивши у пункті 3 резолютивної частини постанови від 21.10.2021 року про відкриття виконавчого провадження №67209541 про стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом №1404.

Разом з тим, оскільки судом встановлено необґрунтованість визначеної суми виконавчого збору, суд дійшов висновку про задоволення цієї позовної вимоги частково, шляхом визнання протиправним та скасування визначеної в пункті 3 резолютивної частини постанови від 21.10.2021 року про відкриття виконавчого провадження №67209541 суми виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом виявлено порушення відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин третьої, восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з платіжним дорученням від 10.11.2021 року №6043, що міститься у матеріалах справи, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 270, 00 грн.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте враховуючи неправильні дії відповідача, що спричини виникнення цього спору, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 205, 229, 241-246, 250, 271, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіної М.О. від 21 жовтня 2021 року про стягнення виконавчого збору (ВП №67209541).

3. Визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіної М.О. від 21 жовтня 2021 року про відкриття виконавчого провадження (ВП №67209541) в частині зазначеного розміру виконавчого збору у сумі « 24 000 гривня (UAH)».

4. В решті відмовити.

5. Стягнути на користь Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03193643, адреса: 09117, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2) сплачену суму судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 32).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03193643, адреса: 09117, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2);

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 32).

Повне рішення складено 13.12.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна