Рішення № 101884164, 07.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. Ужгород№ 260/4941/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судових засідань Ватлін Т.В.

за участі представників

позивача: Субота М.І.

відповідача 2: Воротнюк Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07 грудня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 13 грудня 2021 року.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач 1, Міністерство оборони України), Ужгородського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яким просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене п. 16 протоколу № 96 від 22.06.2021 року, та зобов`язати Міністерство оборони України виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 16.10.1986 року по 04.11.1987 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан. Згідно із свідоцтвом про хворобу від 28.10.1987 року встановлено, що позивач отримав поранення та згідно довідки ЗАК-Р-82 № 004018 від 30.11.1987 року позивачу присвоєно інвалідність 2 групи, що також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.02.2020 року.

28.09.2020 року Ужгородським об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки позивача було направлено до Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи для визначення захворювання таким, що настало внаслідок поранення отриманого при проходженні військової служби, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії та висновком № 543 від 28.09.2020 року підтверджено виникнення ушкоджень позивача внаслідок вогнепальних кульових поранень під час бойових дій в Афганістані в 1987 року.

Разом з тим, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.06.2021 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що на час встановлення інвалідності в 1987 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначено, що інвалідність позивача встановлена понад три місяці після звільнення зі служби та група інвалідності змінена понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Ухвалою суду від 04.10.2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 04.11.2021 року замінено неналежного відповідача – Ужгородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на належного – Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі – відповідач 2, Закарпатський ОТЦК СП).

22.11.2021 року відповідачем 1 надано відзив на позовну заяву, згідно якого, заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 30.11.1987 року - позивачу встановлено II групу інвалідності внаслідок контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. 01.02.2021 року під час повторного огляду позивачу встановлено II групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (зміна категорії). Відповідно до п. 4 ст. 16-3 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Вказує, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше. Оскільки зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін, після первинного встановлення інвалідності, виплат одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Крім того відповідач посилається на застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19.

Від відповідача, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача 2 просив закрити провадження у справі.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про закриття провадження у справі.

В судовому засіданні 07.12.2021 року представник позивача адвокат Субота М.І. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 2 просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, натомість заявою від 06.12.2021 року повідомив про неможливість явки в судове засідання у зв`язку з участю в судовому засіданні Господарського суду Львівської області. Так, просить відкласти розгляд даної адміністративної справи або, у випадку неможливості відкладення – просить розглянути справу за відсутності представника, при цьому, наголошує про заперечення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає перешкод для розгляду справи за відсутності представника відповідача 1, а тому розгляд справи проведено без участі останнього.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 в період з 16.10.1986 року по 04.11.1987 року проходив строкову військову службу, в тому числі приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан з 04.02.1987 року по 04.11.1987 року (а.с.19).

04.11.1987 року відповідно до відомостей військового білету, позивача звільнено зі строкової військової служби (а.с.12).

Відповідно до довідки серії ЗАК-Р-82 № 004018, починаючи з 30.11.1987 року позивачу встановлено II групу інвалідності внаслідок контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (а.с.18).

28.09.2020 року військовим комісаром Ужгородського об`єднаного міського військового комісаріату ОСОБА_2 видано направлення ОСОБА_1 на консультацію, обстеження з приводу визначення захворювання таким, що настало внаслідок поранення отриманого при проходженні військової служби, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії до Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи (а.с.20).

17.12.2020 року протоколом 16 Регіональної військово-лікарської комісії № 285 від 17.12.2020 року встановлено, що отримані позивачем поранення (наслідки вогнепального кульового поранення) пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Постанову про причинний зв`язок поранення по свідоцтву про хворобу № 1215 від 28.10.1987 року ВЛК ГВКГ ім. М.М. Бурденка – відмінити (а.с.23).

Висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи Ужгородського районного відділення Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи № 543 від 04.01.2021 року заключено, що ушкодження, наявні у ОСОБА_1 могли виникнути внаслідок вогнепальних кульових поранень під час бойових дій в Афганістані в 1987 році (а.с.21-22).

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 661857 від 01.02.2021 року при повторному огляді ОСОБА_1 , у зв`язку із зміною категорії, визначено група інвалідності – друга; поранення, так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

01.02.2021 року позивач звернувся до Закарпатського ОТЦКСП з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги.

25.05.2021 року Закарпатський ОТЦКСП направив заяву позивача з доданими ним документами до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Відповідно до витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.06.2021 року № 96, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги гр. ОСОБА_1 , оскільки, заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, так як на час встановлення інвалідності в 1987 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім цього, заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін (а.с.8).

Не погоджуючись з викладеною вище відмовою уповноваженого органу щодо не виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Також, ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Положеннями статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В свою чергу, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 року, шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 року № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців").

Так, частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", передбачено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який набрав чинності з 24.01.2014 року.

Відповідно до норм п. 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Положеннями п. 8 Порядку № 975 передбачено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставин, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності що є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені починаючи з 01.01.2014 року.

При цьому, важливо врахувати, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов, суд приходить до висновку, що норми частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, після 01.01.2014 року, проте, надалі Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017 року), норми частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", було доповнено абзацом другим: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

У той же час суд наголошує, що на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії в лютому 2021 року, правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

Суд зауважує, що правовідносини виникли після набрання чинності зазначеним законом, а тому, п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають застосовуватись до позивача.

З аналізу матеріалів справи та як вже було зазначено судом вище, позивачу у 1987 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а з 01.02.2021 року - ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, тобто, беручи до уваги вказані обставини, суд приходить до висновку, що між вказаними подіями минуло понад два роки, з огляду на що, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку про наявність законодавчого обмеження на реалізацію права на перегляд розміру одноразової грошової допомоги, враховуючи положення ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка діяла на дату встановлення позивачу інвалідності вперше та положення якої обмежували строком у 2 роки право особи на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на викладену Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19 правову позицію щодо аналогічних правовідносин, в якій Верховний Суд прийшов до наступного висновку: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".

Суд звертає увагу, що вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у тлумаченні пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 року у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 року у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшов наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей":

1. Право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

2. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014 року;

3. Зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 року чи після).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі № 806/3742/17, від 01.10.2020 року у справі № 240/8345/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин та встановленою Верховним Судом правовою позицією щодо вирішення спору у дані категорії справ, суд приходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки між цими подіями минуло понад два роки, з огляду на що рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є правильним, відтак, з урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (згідно якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача).

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6 код 00034022), Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бородіна, 22 код 08410861), про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті