Рішення № 101880642, 14.12.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15587/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Виниченко Л.М., розглянувши у приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 755/15587/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном,-

УСТАНОВИВ :

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду із позовом про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування трикімнатною квартирою загальною площею 71,50 кв.м., житловою площею 47,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.07.2007 року ВАТ «БТА Банк» (правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк») та ОСОБА_3 уклали Кредитний договір № 103/04, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 141 000 дол. США. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_3 , як іпотекодавець, передав в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

03.04.2014 року між ПАТ «БТА Банк» та позивачем укладено Договір факторингу, внаслідок якого відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за вищевказаним кредитним договором № 103/04 від 19.07.2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_3 .

Через неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань по кредитному договору ТОВ «Кредитні ініціативи» звернуло стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно застереження в п.п. 6.2.3.1. договору іпотеки, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» є законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2021 року № 273453961. Запис про реєстрацію права власності внесений на підставі прийнятого державним реєстратором Сорока Валерієм Миколайовичем рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47113082 від 30.05.2019 року.

Позивач зазначає, що втративши право власності на квартиру, відповідач втратив відповідно до ст. 317 ЦК України право користування. Згідно Витягу з Реєстру територіального громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 25.08.2020, в належній на праві власності позивачу квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані дві особи - відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказує, що відповідачі не виконують вимоги про добровільне виселення, незважаючи на відсутність будь яких правових підстав для проживання у квартирі, продовжують користуватися житлом, чим створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

З посиланням на ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України позивач просить задовольнити позов.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.09.2021 року відкрите провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в судове засідання, відповідачам був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали, копії позовної заяви з додатками подати відзив на позов.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі з доданими до неї процесуальними документами відповідачі отримали 29.10.2021 року, що підтверджується повідомленнями Укрпошти про вручення рекомендованих поштових відправлень.

16.11.2021 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов поданий 08.11.2021 року з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві відповідач ОСОБА_2 зазначає, що квартиру АДРЕСА_3 вона набула у власність у 1979-1981 роках шляхом обміну двох квартир у м. Києві на одну трикімнатну. У спірній квартирі вона зареєстрована та мешкає на протязі 40 років, а саме з 25.08.1981 року, її син ОСОБА_1 зареєстрований та мешкає з нею 23 роки, - з 30.06.1998 року. Іншого житла вона з сином не мають. В липні 2007 року через скрутне матеріальне становище вона позичила у своєї знайомої ОСОБА_4 500 дол. США, про що надала нотаріальну розписку. Після цього ОСОБА_4 , використовуючи її (відповідача) необізнаність, її скрутне становище та їхні дружні стосунки, змусила її під впливом обману видати нотаріальну довіреність на її квартиру. Після цього через декілька днів ОСОБА_4 зробила відчуження її квартири шляхом укладення фіктивного договору купівлі-продажу квартири на користь сина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 . Через деякий час вона дізналась, що ОСОБА_3 , ставши шахрайським шляхом власником її квартири, заклав її квартиру в іпотеку «БТА Банк», отримавши гроші 141 000 дол. США. ОСОБА_3 жодного разу у неї в квартирі не був та ніколи там не проживав. Вона є літньою людиною, з поганим здоров`ям, отримує невелику пенсію, якої не вистачає на продукти та ліки, тому грошей на найм іншої квартири не має, її син ОСОБА_1 у зв`язку з поганим здоров`ям не працює, вона мешкає разом із сином на одну пенсію. Спірна квартира є їхнім єдиним житлом, тому при задоволенні позову вони стануть безхатченками.

У відповідності ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частини 2, 3 вказаної статті регламентують, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову, значення справи для сторін.

При цьому згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд з урахуванням предмету спору, наданих сторонами доказів та письмових пояснень, вважає за доцільне у даній справі проведення спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 19 липня 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 103/04 про надання позичальнику грошових коштів в сумі 141 000,00 дол. США строком користування з 19.07.2007 року по 19.07.2027 року для придбання нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Для забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між ОСОБА_3 та ВАТ «БТА Банк» та було укладено Договір іпотеки від 19.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований у реєстрі за № 2881 (далі - договір іпотеки).

Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3 .

03.04.2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу про відступлення прав вимог заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених в реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення.

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2021, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстроване 27 травня 2019 року за позивачем ТОВ «Кредитні ініціативи», код ЄДРПОУ: 35326252, на підставі договору іпотеки, серія та номер: 2881 від 19.07.2007, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47113082 від 30.05.2019, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ, Сорока В.М .

У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіального громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 25.08.2020 року № 12965255 та Довідками про реєстрацію місця проживання особи від 23.09.2021 року.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення осіб, однак, ці категорії відносяться до житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За приписами ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 з 25.08.1981 року по теперішній час, відповідач ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстрований з 30.06.1998 року по теперішній час, у спірній квартирі відповідачі проживають постійно, іншого житла не мають, власниками будь якого нерухомого майна не являються, що підтверджується витягом з реєстру територіального громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 25.08.2020 року, довідками про реєстрацію місця проживання особи від 23.09.2021 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.11.2021 року.

Отже, на момент укладення договору іпотеки відповідачі, які не є іпотекодавцями, були зареєстровані у спірній квартирі, мешкали там, користувалися житлом.

Відповідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що він є власником квартири у зв`язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно на підставі іпотечного договору, а тому відповідачі втратили право користування квартирою у зв`язку зі зміною власника та мають бути визнані такими за рішенням суду, відмова відповідачів добровільно звільнити помешкання перешкоджає позивачу користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Однак, на доведення вказаних фактів щодо чинення відповідачами перешкод позивачу у користуванні квартирою жодних доказів матеріали справи не містять. Також у ході розгляду справи позивачем не було надано будь яких доказів на підтвердження наявності у відповідачів іншого житла та про порушене право позивача у межах заявлених вимог.

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами частин 1, 3 ст. 12, частин 1, 5 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами частини 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В контексті наведених положень цивільного процесуального закону, позивач у даному спорі мав довести, що він не лише має право власності на квартиру, а також, що відповідачі відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням конкретних обставин справи можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Суд враховує, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідачів, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Відповідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За вимогами частини 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, оскільки позивачем не доведено наявності у нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд не вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат у зв`язку з відмовою в позові повністю.

Керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 11, 15, 16, 316, 319 ЦК України, ст. ст. 2, 9, 109 ЖК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», місце знаходження: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, ідентифікаційний код ЄДРОПОУ 35326253.

Відповідач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 14.12.2021 року.

Суддя