Рішення № 101876831, 14.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/17173/21

Провадження № 2/638/6557/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Подосокорської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

08.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування якого зазначає, що 30.08.1982 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до заводу ім. Малишева обрубником фасонного лиття в цеху 530. З 03.02.1986 року був переведений стропальником формувального в цеху №580. 19.01.1983 року був переведений до цеху 175 слюсарем резних робіт/ремонтувальником 3 розряду. 27.08.1985 року був прийнятий слюсарем механо-збірних робіт 3 розряду. 03.05.1986 року переведений до цеху 430. З 14.10.1987 року працював в цеху 530 слюсарем по ремонту та обслуговуванню промислової вентиляції та опалювання. 01.03.1997 року переведений до цеху 550 слюсарем по ремонту та обслуговуванню систем вентиляції та кондиціювання в ливарному цеху, де працював до 11.10.1989 року. 02.02.2004 року був прийнятий до цеху 550 слюсарем по ремонту та обслуговуванню систем вентиляції та кондиціювання в ливарному цеху, де працював до 03.10.2012 року. За даними відомчої лабораторії в сталеливарному цеху виявлено: В 1987 р.-посеред дільниці термообрубки шум 85 дБА при ГДК 80 дБА В 1990 р.- на стержневий дільниці пил 5,1-6,1 мг/м3 , на землеготувальній дільниці 6,1 мг/м3, на формувальній дільниці 5,1-8,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 84-98 дБА при ГДК 80 дБА В 1991 р.- виробничий шум 88 дБА при ГДК 88 дБА В 1992 р.- на стержневий дільниці пил 5,0-7,0 мг/м3, на обрубній дільниці 4,0 мг/м3, при ГДК 2,0 мг/м3; та 7,0 мг/м3, при ГДК 6,0 мг/м3,виробничий шум 84 дБА при ГДК 80 дБА. В 1998 р.- пил на землеготувальній дільниці 9,76 мг/м3 , на стержневій дільниці 3,79-5,69 при ГДК 2,0 мг/м3. Всі ці виробничі фактори призвели до незворотних проф. патологічних змін у організмі позивача, і як наслідок, сьогодні він є інвалідом другої групи та має 80% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.

За таких обставин, позивач має право на відшкодування йому моральної шкоди, заподіяної внаслідок часткової втрати ним професійної працездатності. Обґрунтовуючи моральну шкоду позивач вказує, що у зв`язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Навіть при пересуванні та виконанні робіт по господарству, він систематично відчуває біль у грудній клітині, періодичний біль в області серця, турбує задишка, головний біль, сухий кашель, загальна слабкість, втома, шум в вухах. На теперішній час стан його здоров`я не відновлений, негативні зміни у його житті незворотні.

Розмір моральної шкоди позивач розраховує наступним чином: 6000х80=480 000,00 грн., де: 6000,00 - мінімальна заробітна плата на день подачі позову до суду, 80 - відсоток стійкої втрати професійної працездатності встановлений за наслідками травми безстроково. Але виходячи з принципу розумності та справедливості, просить призначити розмір моральної шкоди 220 000,00 грн.

06.12.2021 представником відповідача подано відзив на позов, у якому зазначено, що позивач пройшов огляд МСЕК, про що йому видано довідку від 23.02.2005, згідно даного висновку МСЕК ОСОБА_1 встановлено 50% втрати працездатності з наступним оглядом 01.03.2006. Визнаечно потребу в санаторно- курортному лікуванні та медикаметозному забезпечені за наслідками професійного захворювання. НА підставі вказаного висновку і проводиться призначення всіх страхових виплат. Надана довідка МСЕК не містить даних про встановлення факту моральної шкоди. За таких обставин підстав для призначення соціальної страхової виплати за моральну шкоду у Фонду не має у зв`язку з відсутністю такого факту. На час звернення позивача до суду закон покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь- які докази того, що в житті позивача відбулись будь-які зміни, лише слова позивача та припущення.

Позивач у судове засідання не з`явився, уповноважив свого представника ОСОБА_3 представляти його інтереси.

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі позивача та його представника, позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача Савіна Л.Б. звернулась до суду з заявою про проведення судового засідання у відсутності відповідача, при цьому представником відповідача подано відзив на позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці 30.08.1982 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до заводу ім. Малишева обрубником фасонного лиття в цеху 530. З 03.02.1986 ОСОБА_1 переведений стропальником формувального в цеху №580. 19.01.1983 ОСОБА_1 переведений до цеху 175 слюсарем резних робіт/ремонтувальником 3 розряду. 27.08.1985 ОСОБА_1 прийнятий слюсарем механо-збірних робіт 3 розряду. 03.05.1986 ОСОБА_1 переведений до цеху 430. З 14.10.1987 працював в цеху 530 слюсарем по ремонту та обслуговуванню промислової вентиляції та опалювання. 01.03.1997 переведений до цеху 550 слюсарем по ремонту та обслуговуванню систем вентиляції та кондиціювання в ливарному цеху, де працював до 11.10.1989 02.02.2004 був прийнятий до цеху 550 слюсарем по ремонту та обслуговуванню систем вентиляції та кондиціювання в ливарному цеху, де працював до 03.10.2012 року.

В акті розслідування професійного захворювання (отруєння) від 02.12.2004, складеного ДП «Заод ім. Малишева» зазначено, що за даними відомчої лабораторії в сталеливарному цеху виявлено: в 1987 р.-посеред дільниці термообрубки шум 85 дБА при ГДК 80 дБА, в 1990 р.- на стержневий дільниці пил 5,1-6,1 мг/м3 , на землеготувальній дільниці 6,1 мг/м3, на формувальній дільниці 5,1-8,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 84-98 дБА при ГДК 80 дБА, в 1991 р.- виробничий шум 88 дБА при ГДК 88 дБА, в 1992 р.- на стержневий дільниці пил 5,0-7,0 мг/м3, на обрубній дільниці 4,0 мг/м3, при ГДК 2,0 мг/м3; та 7,0 мг/м3, при ГДК 6,0 мг/м3,виробничий шум 84 дБА при ГДК 80 дБА, в 1998 р.- пил на землеготувальній дільниці 9,76 мг/м3 , на стержневій дільниці 3,79-5,69 при ГДК 2,0 мг/м3.

При первинному огляді позивача на МСЕК від 23.02.2005, про що йому видано довідку серії ХАР - 4 №002129, встановлено 50 % втрати працездатності з 23.02. 2005 по 01.03.2006.

При повторному огляді ОСОБА_1 встановлено 60% втрати працездатності з 01.03.2006 по 01.03.2007, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК від 15.03.2006 серія ХАР-05 №000338.

У подальшому ОСОБА_1 встановлено 80% втрати працездатності з 05.03.2014 безстроково, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК серія ХАР-08 №002186.

Отже, суд приходить до висновку, що фактом втрати ОСОБА_1 професійної працездатності на виробництві йому спричинена моральна шкода, яка згідно ст.237-1КЗпП України має бути відшкодована.

Статтею 3Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності `від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного СудуУкраїни від27березня 1992року №6«Про практикурозгляду судамицивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 23.02.2005.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 23.02.2005 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закон, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону Українивід 20 грудня 2005року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет Українина 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від13 травня 1997 року №1-зп, від 09лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження№ 14-597цс18).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Харківської області є безпідставними.

Окрім того, доводи представника відповідача, які висловлені у відзиві, про те, що довідка МСЕК не містить даних про встановлення факту моральної шкоди і за таких обставин, підстав для призначення соціальної страхової виплати за моральну шкоду у Фонду не має в зв`язку з відсутністю факту її наявності, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, факт відсутності в довідці МСЕК даних про встановлення факту моральної шкоди жодним чином не компенсує позивачу немайнову шкоду, завдану втратою професійної працездатності та не знімає з Фонду обов`язку з відшкодування такої шкоди.

Вирішується питання щодо суми відшкодування моральної шкоди суд зазначає.

Застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року.

Отже, на відповідача може бути покладено обов`язок з відшкодування моральної шкоди, яка була спричинена лише у цей період.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 на теперішній час встановлено втрату професійної працездатності 80%, безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди слід визнаичти у розмірі 10 000 грн, що на думку суду суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, оскільки лише до січня 2006 року шкоду громадянам, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання відшкодовував саме Фонд.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідач ана користь держави

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.23 ЦК України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Стягнути Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в дохід держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку з перебуванням судді Семіряд І.В. у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню № 12020220480002598 від 14.07.2020, з обвинувальним актом у відношенні ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 15 ч. 2 - 115 ч. 1 КК України з 10.12.2021 14-30 год. до 10-00 год. 14.12.2021 повний текст рішення виготовлено 14.12.2021.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 .

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, ЄДРПОУ 41433726, пр. Гагаріна, 1, м. Харків, 61001.

СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД