Рішення № 101860373, 06.12.2021, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

06 грудня 2021 рокуСправа №451/1270/21 Провадження № 2/451/744/21

Радехівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Патинок О.П.

секретаря судового засідання Ференс І.І.

Справа № 451\1270\21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Радехів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лопатинської селищної ради Львівської області про визнання права власності на спадкове майно, -

з участю представника позивача– Чечелюка О..

встановив:

17.08.2021 року представник позивача – ОСОБА_1 звернувся до Радехівського районного суду Львівської області із позовною заявою до Лопатинської селищної ради Львівської області, де просить визнати право власності на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р., реєстраційний номер №4894.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . На ім`я ОСОБА_2 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №0922234 від 19.03.2000 р. на земельну ділянку площею 1,9494 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Кустинської сільської ради, проте ОСОБА_2 за життя не набув права власності на вищевказану земельну ділянку. Водночас Відділ у Радехівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомив про те, що ОСОБА_2 за життя набув право власності на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р. реєстраційний №4894. В підтвердження цього було надано витяг із книги реєстрації сертифікатів та списку осіб, які мають право на отримання середньої земельної частки (паю). Враховуючи те, що ОСОБА_2 за життя був включений у списки осіб, які мають право на отримання середньої земельної частки (паю), а також те, що останній працював в Сільськогосподарському кооперативі «Руденко» та був його членом, ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р., реєстраційний номер №4894. За життя ОСОБА_2 розпорядження на випадок своєї смерті у вигляді заповіту не робив. Єдиними спадкоємцями, що прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном є дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , єдиним хто прийняв спадщину після її смерті є ОСОБА_4 , який доводиться її рідним сином, проте за життя він не встиг оформити спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , єдиним спадкоємцем хто прийняв спадщину є ОСОБА_1 , яка доводилася йому двоюрідною сестрою, даний факт підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 29.05.2021 р. які зареєстровані в реєстрі за №688, 689, 690 та видані приватним нотаріусом Юрченко О.В. Позивачу відмовлено у оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку, оскільки відсутній оригінал сертифікату ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р. реєстраційний номер №4894. За таких обставин у позивача не залишилося іншого дієвого виходу з ситуації як звернення до суду із позовом. Просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р., реєстраційний номер №4894.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 р. вищезазначену справу передано до розгляду судді Патинок О.П.

20.08.2021 р. матеріали позовної заяви залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

07.09.2021 р. представником позивача були надані додаткові затребувані матеріали на виконання ухвали суду про залишення без руху від 20.08.2021 р.

Ухвалою судді від 10.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

06.10.2021 р., в підготовчому засіданні оголошено перерву до 21.01.2021 р. для витребування спадкової справи.

21.10.2021 р. за клопотанням представника позивача в підготовчому засіданні протокольно продовжено перерву до 01.11.2021 р.

01.11.2021 р. за клопотанням представника позивача в підготовчому засіданні протокольно продовжено перерву до 15.11.2021 р.

15.11.2021 р. в підготовчому засіданні долучено додаткові докази та продовжено перерву до 23.11.2021 р.

23.11.2021 р. ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

06.12.2021 р. в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав з підстав, які вказані в позовній заяві. Вказав на те, що до матеріалів справи долучена постанова приватного нотаріуса Юрченко О.В. про відмову у вчиненні нотаріальних дій, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 1,9494 га у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не подано належних документів необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину, а відмова нотаріуса у оформленні спадщини на земельну частку (пай) міститься в матеріалах позовної заяви. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представником Лопатинської селищної ради 05.10.2021 р. було подано заяву про розгляд справи без участі представника (а.с.75).

Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.17).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 01.04.2003 р. (а.с.9).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.8).

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 його батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_4 (а.с.15).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 01.09.1990 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 01.09.1990 р. (а.с.14).

Згідно витягу із книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 на підставі розпорядження райдержадміністрації №494 від 24.09.1996 р. видано сертифікат серії ЛВ №0113586, дата реєстрації 26.09.1996 р. (а.с.7).

Як видно із списку осіб, які мають право на отримання середньої земельної ділянки, зокрема пенсіонерів з числа осіб, які працювали в сільськогосподарському підприємстві ОСОБА_2 виділено 0, 97 га земельної ділянки (а.с.5-6).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину - відсутня, згідно інформаційної довідки із Спадкового реєстру від 13.10.2021 р. (а.с.87).

Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 заведено спадкову справу №276/2018 та видано свідоцтва про право на спадщину від 09.05.2021 р. ОСОБА_1 (а.с.12-13).

На момент смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним проживали і були зареєстровані в житловому будинку в АДРЕСА_1 наступні особи: дружина – ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , відповідно до довідки виданої Лопатинською селищною радою Львівської області № 194 від 27.05.2021 року (а.с.10).

Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №092234, ОСОБА_2 на підставі розпорядження Радехівської райдержадміністрації від 05.05.1998 р. №224 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,9494 га на території Кустинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.19)

Як видно із повідомлення приватного нотаріуса Юрченко О.В. від 28.07.2021 р. №112/02-14 нотаріус згідно ст. 46 ЗУ «Про нотаріат» роз`яснює ОСОБА_1 необхідність подання правовстановлюючих документів (а.с.21).

Згідно копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 №276/2018, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та їй було видано свідоцтва про право на спадщину за законом № 688, 689, 690 (а.с.95-178).

12.11.2021 р. приватний нотаріус Юрченко О.В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 , а саме: відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 1,9494 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, через те, що не подано належних документів для видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.181).

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до пункту 1 Глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

Згідно із пунктом 2.4. Глави 10 Порядку у разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз`яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

Пунктом 4.9. Глави 10 інструкції визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Так, ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р., реєстраційний номер №4894.

В судовому засіданні, представник позивача пояснив, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай), і така відмова долучена при подачі позовної заяви до суду, проте судом встановлено, що ОСОБА_1 28.07.2021 р приватним нотаріусом Юрченко О.В. роз`яснено про порядок витребування документів передбачений ст. 46 ЗУ «Про нотаріат», згодом представником позивача в підготовчому засіданні 15.11.2021 р. долучено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії а саме: нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 1,9494 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.181), тоді як предметом позову виступає земельна частка (пай) площею 2,05 га, а не земельна ділянка площею 1,9494 га.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зверненню до суду з указаним позовом має передувати вирішення питання про видачу ОСОБА_1 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Разом з тим, ОСОБА_1 не надала суду належних та достовірних доказів, які б свідчили, що позивач зверталась до приватного нотаріуса Юрченко О.В. з відповідною заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай), а лист-відповідь нотаріуса Тимецькій Я.В. щодо роз`яснення порядку отримання свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відмову позивачу у видачі такого свідоцтва, вказане узгоджується із правовою позицією висловленою Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 702/61/20 (провадження № 61-16777 св 20.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно з п.5 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок розпаювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: - рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Так, позивач в позовній заяві просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай), судом в ухвалі про залишення без руху від 20.08.2021 р. з метою недопущення надмірного формалізму при вирішенні питання прийняття позовної заяви до розгляду, було звернено увагу на належний спосіб захисту, який слід обрати позивачу, зокрема вказано, «що відповідно до абз. 17 пункту 3.5. Листа Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, а не права власності на земельну частку (пай)», проте позивач надалі позовних вимог не змінює.

Верховний Суд у Постанові від 10 листопада 2021 року, справа № 388/795/17, провадження № 61-11929св20 вказав, «що власник сертифіката на право на земельну частку (пай) не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, оскільки він має лише право на частину земної поверхні у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки».

Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну частку (пай) не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Відповідно до положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Такий порядок визначений статтею 118 Земельного кодексу України. Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, визначений Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 року №899-IV (далі - Закон №899-IV). Відповідно до ст.1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Згідно із статтею 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до ст. 3 Закону №899-IV особи власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) ( стаття 5 Закону) Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ( ст. 11 Закону )

Отже, Закон №899-IV визначає порядок виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, особам, чиє право на землю посвідчено відповідними документами.

Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Пунктами 5-6 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 року №720/95 передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація проводяться відповідною районною державною адміністрацією. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації. Отже, після виділення в натурі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на землю, право на земельну частку (пай) припиняється.

Таким чином, після виділення в натурі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на землю право на земельну частку (пай) є реалізованим.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 було: видано сертифікат про право на земельну частку (пай) на 2,05 га, на підставі розпорядження райдержадміністрації від 24.09.1996 р., а в подальшому 05.05.1999 р. було виділено в натурі земельну ділянку, шляхом видачі державного акта на право приватної власності на землю, отже право на отримання земельної ділянки, передбачене сертифікатом на право на земельну частку (пай) було реалізоване. Зважаючи на це, з моменту виділення земельної ділянки сертифікат, на який покликається позивачка, втратив свою чинність та вважається використаним.

Таким чином, спадкодавцем ОСОБА_2 за життя було вчинено увесь обсяг дій та волевиявлень для набуття у передбаченому законом порядку у власність спірної земельної ділянки, оскільки такий був включений в списки осіб, які мають право на отримання середньої земельної ділянки, як пенсіонер який працював у сільськогосподарському господарстві. Отже, з часу прийняття розпорядження Радехівської райдержадміністрації від 05.05.1999 р. №224 про передачу у приватну власність спадкодавцю – ОСОБА_2 земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні з відповідним цільовим призначенням, ця земельна ділянка вибула з державної та колективної власності і повторній приватизації не підлягала.

Таким чином, за наявності Державного акту на право приватної власності на землю, який засвідчує вибуття земельної ділянки з колективної власності сільськогосподарського господарства, у задоволенні позову про визнання права на земельну частку (пай) слід відмовити.

Згідно із вимогами ст.141 ЦПК України, суд залишає судові витрати на стороні позивача.

На підставі ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лопатинської селищної ради Львівської області про визнання права власності на земельну частку (пай) площею 2,05 га, згідно сертифіката ЛВ №0113586 від 26.09.1996 р., реєстраційний номер №4894 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Лопатинська селищна рада Львівської області, код ЄДРПОУ: 04369819, адреса: вул. Центральна,12 смт. Лопатин 80261

Повний текст рішення складено 14.12.2021 року

ГоловуючийПатинок О. П.