Рішення № 101806072, 19.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2021 року м. Київ № 640/6725/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника позивача Мєлкіх Е.М., відповідача Карпіленко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд :

«Визнати пункт 7 розділу І Загальні положення Постанови Пенсійного Фонду України від 20.02.2017 року № 2-1 «Про затвердження Порядку надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування органам праці та соціального захисту населення» протиправним та нечинним.»

Позовні вимоги мотивовано тим, що, на думку позивача, оспорюваними нормами передбачено присвоєння позивачу певного коду, тобто облік позивача не за прізвищем, ім`ям та по- батькові.

Зазначене, на думку позивача, суперечить релігійним переконанням позивача та приписам статей 35,22 Конституції України.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з тих підстав, що оскаржуваними положеннями нормативно - правового акту не передбачено присвоєння позивачу будь - якого номеру, і прав позивача не порушено.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивач - ОСОБА_1 є прихожанином Свято - Благовіщенського Кафедрального Собору. Позивач реалізував свою відмову від ідентифікаційного номеру.

Позивачем була подана заява про призначення соціальної допомоги, зокрема, щорічної допомоги на оздоровлення та компенсацію вартості продуктів харчування від 23.09.2019р.

Правлінням Пенсійного Фонду України було 20.02.2017 прийнято постанову № 2-1 «Про затвердження Порядку надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування органам праці та соціального захисту населення», яку було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 травня 2017 р. за №598/30466

Даною постановою, як вбачається з її преамбули, відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, правління Пенсійного фонду України було затверджено Порядок надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування органам праці та соціального захисту населення.

Згідно з пунктом 1 Розділу «Загальні положення», цей Порядок визначає процедуру та форму надання Пенсійним фондом України на запити структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - органи праці та соціального захисту населення) інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування для призначення всіх видів державної соціальної допомоги та субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Пунктом 2 зазначеного порядку визначено, що надання інформації здійснюється на центральному рівні в електронній формі шляхом надання відповідей на запити органів праці та соціального захисту населення через державне підприємство "Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України" (далі - інформаційний обмін).

Згідно з пунктом 7 розділу I із змінами, внесеними згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 26.07.2019 р. №10-1, інформаційний обмін між суб`єктами здійснюється в електронній формі із накладанням кваліфікованого електронного підпису та шифруванням інформації, зазначеної у пункті 1 розділу I цього Порядку, з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису та засобів шифрування, які відповідають вимогам до форматів криптографічних повідомлень, форматів структури, протоколів, алгоритмів та інтерфейсів, встановленим законодавством.

Вважаючи вищезазначені норми п. 7 такими, що порушують його права та свободи, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд розглянувши посилання позивача, висловлює наступну правову позицію.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року N 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява N 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Згідно з пунктом 3 Порядку надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування органам праці та соціального захисту населення, суб`єктами інформаційного обміну є: Пенсійний фонд України; органи праці та соціального захисту населення; державне підприємство "Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України".

Отже, згідно з положеннями пункту 3 Порядку надання в електронній формі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування органам праці та соціального захисту населення, позивач не є суб`єктом інформаційного обміну.

Суд зауважує, що оскаржуваними положеннями нормативно - правового акту на позивача не покладено обов`язку надання будь - яких даних, прийняття та повідомлення будь - яких номерів, тощо.

При цьому, шифрування даних щодо позивача, які передаються між суб`єктами інформаційного обміну, має на меті забезпечення збереження приватності даних, зокрема, і позивача, тобто обумовлено легітимною метою.

Суд зауважує, що будь - яке використання даних у цифровому форматі передбачає певне кодування інформації для її зберігання та передачі, проте, зазначені дії не покладають на позивача жодного обов`язку, у зв`язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 09.12.2021.

Суддя С.К. Каракашьян