Ухвала суду № 101794063, 09.12.2021, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1550/21

Провадження №2-о/382/101/21

У Х В А Л А

Іменем України

09.12.2021 Суддя Яготинського районного суду Київської області Кисіль О. А. , перевіривши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до Яготинського районного суду Київської області із заявою де зацікавлена особа Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.

Заявник просив:

- Встановити факт, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "Сбербанк Росії" (ідентифікаційний код юридичної особи 00032537, місцезнаходження: Росія. Москва, 117997, вул. Вавилова, 19) здійснює господарську діяльність на території України.

- Встановити факт, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "Сбербанк Росії" (ідентифікаційний код юридичної особи 00032537, місцезнаходження: Росія, Москва, 117997, вул. Вавилова, 19) володіє майном на території України (статутний капітал, акції, прибуток тощо), на яке можна накласти стягнення.

- Встановити факт, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "Сбербанк Росії" (ідентифікаційний код юридичної особи 00032537, місцезнаходження: Росія, Москва, 117997, вул. Вавилова, 19) є вищим органом управління АТ «СБЕРБАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи 25959784, який знаходиться на території України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46)

Суд вважає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, друго, третьої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 ЦПК України правила підсудності, що передбачені міжнародними договорами, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Статтею 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» (надалі - Закон) передбачено, що якщо міжнародним договором передбачені інші правила, ніж встановлені Законом, то застосовуються правила міжнародного договору;

Міжнародним договором, що регулює правові відносини між Російською Федерацією та Україною є Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, ратифікована Законом України від 10.11.1994 року № 240/94- ВР (надалі - Мінська Конвенція), в якій чітко визначені правила визначення підсудності за участю громадян та юридичних осіб Договірних Сторін.

За ч.ч. 1-3 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення, (ст. 91 ЦК України).

Відповідно до ст. 25 та ст. 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи. Особистим законом юридичної особи вважається право державми місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

Згідно зі статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За частиною 2 статті 3 ЦПК України правила підсудності, що передбачені міжнародними договорами, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права

Статтею 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що якщо міжнародним договором передбачені інші правила, ніж встановлені Законом, то застосовуються правила міжнародного договору, а міжнародним договором, що регулює правові відносини між Російською Федерацією та Україною є Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року (№240/94 - ВР) (надалі - Мінська Конвенція).

Отже, відповідно до норм міжнародного договору, який може бути застосований при визначенні підсудності справи з іноземним елементом, а саме, у відповідності до п.1 ст.20 Мінської Конвенції.

Враховуючи те, що зацікавлена особа є особою, що створена та діє за законодавством Російської Федерації, то, відповідно, для визначення підсудності спору необхідно застосовувати інше правило ст.1 Мінської Конвенції.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Частинами 1, 2 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ознайомившись з заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що дана заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та відповідно до ст.293 ЦПК України вказані факти не встановлюються, а дані вимоги стосуються господарської юрисдикції.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 19, 186, 260, 261, 293 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення відповідно до вимог, встановлених статтями 353-356 ЦПК України.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О. А. Кисіль