Рішення № 101784558, 10.12.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/9122/21

Провадження №2/265/1852/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/9122/21 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 серпня 1996 року вона на підставі біржового контракту придбала у власність 3\1000 кв. АДРЕСА_1 , на підставі чого їй було видано реєстраційне посвідчення Маріупольського НОМЕР_1 . Рішенням колегії районної адміністрації Орджонікідзевського району міста Маріуполя Донецької області № 191 від 29 червня 2006 року затверджено ідеальні частки на кв. АДРЕСА_1 , відповідно до якого ідеальна частка ОСОБА_2 складає 11/25, а частка ОСОБА_3 складає 14/25, внаслідок чого було запропоновано БТІ оформити та видати правовстановлюючі документи на 11/25 частки та на 14/25 частки кв. АДРЕСА_1 . 23 серпня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала 11/25 частки кв. АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 5 липня 2006 року, зареєстрованого Маріупольським БТІ за № 15289256. Однак, 14 серпня 2021 року, звернувшись до державного реєстратора Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області для отримання свідоцтва про право власності на 14/25 часток кв. АДРЕСА_1 з метою проведення державної реєстрації права власності, їй було 19 серпня 2021 року державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації. На підставі викладеного просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на кв. АДРЕСА_1 .

У судове засідання позивачка, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, не з`явилась.

Представник відповідача, Маріупольської міської ради, ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явилась також, надавши заяву, з якій просила проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

За ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК підстав для відкладення розгляду даної справи судом не встановлено.

Таким чином суд, дослідивши письмові докази, вважає заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 29 серпня 1996 року ОСОБА_3 придбала на підставі біржового контракту № 420 на Азовській універсальній товарній біржі частину кв. АДРЕСА_1 , яка складається з житлової кімнати площею 17,3 кв. м. 1/2 частки коридору, ванни, туалету, кухні, шафи, що становить 3/1000 часток будинку АДРЕСА_2 або 2/5 кв. АДРЕСА_1 , на підставі якого було видано реєстраційне посвідчення БТІ від 2 квітня 1997 року.

Суд зазначає, що за ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

При цьому правовідносини, що склалися між сторонами мали місце до набрання чинності 1 січня 2004 року ЦК України (в редакції 2003 року), тому за п. 4 «Прикінцевих положень» ЦК України (в редакції 2003 року), підлягають застосуванню положення ЦК України в редакції 1963 року.

Так за ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі змістом ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

У ст. 8 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було зазначено, що цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні, а відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

На підставі переліченого вбачається, що положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не змінювали положень діючого на момент укладення спірного біржового контракту цивільного законодавства України про обов`язковість нотаріального посвідчення угод купівлі-продажу житлового нерухомого майна, учасниками якого були громадяни.

Таким чином суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу 3/1000 частки буд. АДРЕСА_2 від 29 серпня 1996 року, оформлений біржовим контрактом № 420 на Азовській універсальній товарній біржі, сторонами за яким були громадяни, укладений у порушення вимог ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), якою передбачалось обов`язкове нотаріальне посвідчення угод такого виду.

Натомість, враховуючи обставини справи, які були досліджені у судовому засіданні, суд вважає встановленим, що між сторонами по справі фактично відбувся договір купівлі-продажу 2/5 частки кв. АДРЕСА_1 за біржовим контрактом № 420 від 29 серпня 1996 року, оскільки сторони угоди повністю виконали умови вказаного договору.

На підставі п. 5 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Таким чином, зважаючи на викладені положення та встановлені обставини справи, суд вважає встановленим, що договір купівлі-продажу 2/5 частки кв. АДРЕСА_1 (3/1000 частки буд. АДРЕСА_2 ), який був зареєстрований на Азовській універсальній товарній біржі 29 серпня 1996 року, був дійсним.

Відповідно до свідоцтва про одруження, актовий запис № 32 від 15 лютого 2000 року, виданого Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Маріуполя Донецької області, вбачається, що ОСОБА_3 одружилась із ОСОБА_5 15 лютого 2000 року, внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».

Суд зазначає, що за п. 1 Наказу Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» (чинного на момент спірних правовідносин), було встановлено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації (БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до змісту Розділу 11 «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України» від 24 травня 2001 року № 127 (чинного на момент спірних правовідносин), в разі виявлення змін щодо складу, власників будинків бюро технічної інвентаризації вносять до інвентаризаційних документів відповідні виправлення та доповнення. При наявності змін технічний паспорт замінюється на новий з позначкою про це в старому технічному паспорті.

Так з матеріалів інвентаризаційної справи на кв. АДРЕСА_1 , наданих суду ККП «Міське бюро технічної інвентаризації – Маріупольська нерухомість», вбачається, що на підставі висновку Маріупольського БТІ, виходячи з того, що на підставі біржового контракту № 3119 від 17 січня 1995 року була продана житлова кімната такої квартири площею 13,1 кв. м., яка була включена до складу кв. АДРЕСА_3 , в результаті чого змінилось дольове співвідношення між співвласниками кв. АДРЕСА_1 , то було визначено ідеальні частки на кв. АДРЕСА_1 наступним чином: за ОСОБА_2 – 11/25 часток, за ОСОБА_3 – 14/25 часток, якій належала житлова кімната площею 17,3 кв. м. на підставі біржового контракту № 420 від 29 серпня 1996 року.

Згідно із рішенням колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 29 червня 2006 року № 191 на підставі висновку Маріупольським БТІ було затверджено ідеальні частки на кв. АДРЕСА_1 наступним чином: у ОСОБА_2 – 11/25 часток, у ОСОБА_3 – 14/25 часток, а також визначена необхідність оформити Маріупольському БТІ та видати право встановлюючи документи на визначені ідеальні частки на кв. АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу частки квартири від 23 серпня 2006 року, реєстр нотаріусу № 3-1301, вбачається, що ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 11/25 часток двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 48,8 кв. м., житлова площа 29,9 кв. м.), яка належала ОСОБА_2 згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 5 липня 2006 року відповідно до рішення колегії районної Орджонікідзевської адміністрації від 29 червня 2006 року № 191, право власності якої на 11/25 часток кв. АДРЕСА_1 було зареєстровано Маріупольським БТІ 9 лютого 2009 року, а також підтверджується відомостями від 11 листопада 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, в тому числі житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини.

Відповідно до рішення від 19 серпня 2021 року державний реєстратор відмовив позивачці у реєстрації її прав власності на кв. АДРЕСА_1 через відсутність можливості підтвердити набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 .

Причиною відмови у проведенні реєстрації права власності позивачки на спірне нерухоме майно стала відсутність оформлення нею на підставі рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 29 червня 2006 року № 191 правовстановлюючих документів на належну їй 14/25 частки кв. АДРЕСА_1 .

На підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що ст. 392 ЦК не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку. Передумовою для застосування даної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права особи.

При цьому за п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Суд, встановивши, що право власності позивачки на 2/5 часток кв. АДРЕСА_1 трансформувалось відповідно до зміни ідеальних часток такої квартири на підставі висновку Маріупольського БТІ та рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 29 червня 2006 року № 191 на 14/25 часток кв. АДРЕСА_1 без зміни фактичного права власності на таке майно ОСОБА_1 , яке вона набула на підставі дійсної угоди купівлі-продажу від 29 серпня 1996 року, то відсутність нового правовстановлюючого документа у позивачки на фактично належні їй 14/25 часток кв. АДРЕСА_1 , які вона свого часу не оформила, не може бути перешкодою для визнання за нею права власності на дану частку вказаної нерухомості.

Таким чином, оскільки прав для проведення державної реєстрації власності на 14/25 часток кв. АДРЕСА_1 згідно чинного законодавства наразі позивачка позбавлена, то з метою захисту права власності ОСОБА_1 суд вважає можливим задовольнити заявлені нею позовні вимоги частково шляхом визнання за нею рішенням суду права власності на 14/25 часток кв. АДРЕСА_1 , оскільки за нею вже визнано державою право власності на 11/25 часток такої квартири, тому немає необхідності визнавати за ОСОБА_1 право власності на кв. АДРЕСА_1 в цілому.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на квартиру – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 14/25 часток квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 48,8 кв. м., житлова площа 29,9 кв. м.).

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 10 грудня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , яка мешкає в АДРЕСА_4 .

Відповідач: Маріупольська міська рада, ЄДРПОУ: 33852448, розташована в м. Маріуполі по пр. Миру 70.

Суддя