Рішення № 101763069, 01.12.2021, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/865/21

Номер провадження № 2/699/476/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2021 м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області у складі головуючого судді Літвінової Г.М., за участю секретаря судового засідання Сміян А.В., позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користуватися житлом,

УСТАНОВИВ:

До Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, про визначення особи такою, що втратила право користування житлом.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що в належній йому на праві власності квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач не відносився до членів сім`ї позивача, а за усною домовленістю між сторонами був наймачем вказаної квартири. На даний час позивач бажає продати вищезазначену квартиру, але для укладення договору купівлі-продажу необхідно щоб у ній ніхто не був зареєстрований. На неодноразові прохання звільнити зазначену квартиру та знятися з реєстрації місця проживання відповідач відмовляється через відсутність у нього іншого житла. Позивач зазначає, що факт реєстрації відповідача у вищезгаданій квартирі порушує його право власності, створює незручності, оскільки позбавляє можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Через це позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, належною на праві власності ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 21.10.2021 відкрито провадження у справі, сторонам повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками відповідач отримав 28.10.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1940202917565, проте відзив подав до суду 15.11.2021, тобто поза межами встановленого судом строку. Однак, керуючись приписами ст.ст. 178, 191 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав не брати відзив до уваги, оскільки це буде свідчити про занадто формальний підхід з боку суду.

У відзиві на позов відповідач вказав, що позов не визнає. За адресою: АДРЕСА_1 , він зареєстрований з 1998 року, а фактично почав там проживати з 1995 року, оскільки перебував у фактичних шлюбних відносинах з матір`ю позивача – ОСОБА_3 , яка постійно проживала у цій квартирі. Остання хворіла та він здійснював догляд за нею, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Усі роки проживання у вказаній квартирі відповідач оплачував та продовжує оплачувати комунальні послуги. Після смерті ОСОБА_3 позивач пропонував ОСОБА_2 виселитися з його квартири. Оскільки відповідач іншого житла не має, є пенсіонером, особою з інвалідністю 2 групи, уважає, що відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Позивач 19.11.2021 подав до суду відповідь на відзив, у якому вказує на наявність усної домовленості між сторонами, за якою відповідач, який не відноситься до членів його сім`ї, мав право бути наймачем вище зазначеної квартири до дня смерті матері позивача. Також позивач вказує на те, що відповідач не сплачував комунальні послуги, не брав ніякої участі у догляді за хворою мамою за її життя, не допомагав і в її похованні. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу суду на той факт, що він не намагається фактично виселити відповідача з квартири, а лише хоче захистити своє право шляхом усунення перешкод в користуванні своїм нерухомим майном, а саме визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою позивача.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

Позивач у судове засідання з`явився та позов підтримав з підстав, викладених у ньому. Зазначив, що порушення своїх прав власника квартири вбачає у тому, що бажає продати цю квартиру, проте не може цього зробити, оскільки у квартирі проживає відповідач.

Відповідач до суду не з`явився, однак його представник – адвокат Перебийніс С.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з мотивів, викладених у відзиві на позов. Зазначила, що відповідач протягом більше 20 років постійно і безперервно проживає у квартирі, оплачує комунальні платежі, іншого житла не має та не має можливості його придбати, правил співжиття не порушує. З показань представника вбачається, що сторони не узгоджували умови щодо припинення права користування відповідачем житлом, у тому числі припинення права проживання у квартирі після смерті матері позивача.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд даної справи без участі їх представника.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування квартири від 11.10.1994, посвідченого державним нотаріусом Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Митрофановою Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1830 (а.с. 5), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2021 № 268777084 (а.с. 6).

Указану квартиру позивачу подарувала його мати – ОСОБА_3 , яка продовжувала бути зареєстрованою та проживала у вищевказаній квартирі.

З 1995 року мати позивача за місцем своєї реєстрації почала спільно проживати однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 . Останній з 29.12.1998 був зареєстрований у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 16.08.2021 № 02-29/2465 (а.с. 7) та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 12.11.2021 № 1904, виданою виконавчим комітетом Корсунь-Шевченківської міської ради.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі постійно і безперервно проживає більше 25 років, що позивачем не заперечувалося.

Суд звертає увагу, що фактичне вселення відповідача у спірну квартиру, як і реєстрація його місця проживання у ній, відбулося вже після набуття позивачем права власності на цю квартиру. Отже, суд презюмує наявність дозволу позивача на вселення та реєстрацію відповідача у цій квартирі.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо наявності домовленостей про строковість права користування відповідачем спірною квартирою, у тому числі наявності домовленості щодо обмеження строку користування квартирою днем смерті матері позивача.

Уважаючи, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 (матері позивача) втратив право користування вищевказаною квартирою, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою звільнити вищевказане житлове приміщення протягом 10 календарних днів, вивезти майно, знятися з державної реєстрації та повернути позивачу комплект ключів від вхідних дверей його квартири (а.с. 9).

Указану вимогу відповідач отримав 19.08.2021 (а.с. 10), однак житлове приміщення не звільнив, тому ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач указує, що проживаючи у зазначеній квартирі сплачує комунальні послуги за проживання у ній, однак доказів на підтвердження цього не надає. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності заборгованості за комунальні послуги.

Позивач зазначає, що саме він сплачував за комунальні послуги щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження цих фактів надає кілька квитанцій. У суді пояснив, що оплату за ці послуги він здійснював з платіжної картки своєї матері. Суд звертає увагу,що ці платежі були проведені ще за життя матері позивача, тому суд критично ставиться до тверджень позивача, що саме він оплачував комунальні послуги. Крім того, доказів сплати за комунальні послуги після смерті ОСОБА_3 , тобто після ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач не надає.

Позивач на підтвердження понесених ним витрат на поховання матері ОСОБА_3 надав два товарні чеки від 19.06.2021 на суму 2540,00 грн. та 420,00 грн. Однак ці документи суд вважає неналежними доказами, оскільки вони не стосуються предмета доказування у цій справі.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 254023 від 03.11.2010 відповідач ОСОБА_4 є інвалідом 2 групи безтерміново та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Черкаській області від 26.11.2021 № 1138.

Доказів наявності у відповідача прав власності чи прав користування щодо іншого житла матеріали справи не містять. Відповідач стверджує, що іншого житла не має.

Позивач має у власності інше житло, де зареєстрований та проживає.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що у разі визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , він фактично буде позбавлений житла. Визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом буде мати наслідком виселення останнього із спірної квартири. На думку суду, таке виселення відповідача покладе на останнього надмірний тягар, чим буде порушено баланс прав та інтересів сторін.

При розгляді справи про визнавання особи такою, що втратила право користування житлом, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Позивач добровільно надав дозвіл на реєстрацію і проживання відповідача у належній йому квартирі, знав, що відповідач там постійно проживає протягом тривалого часу, мав можливість та міг узгодити письмово умови та строки проживання. Проте цього не зробив.

У справі, що розглядається, позивач, маючи у власності інше житло і фактично там проживаючи, прийняв спірну квартиру у дар, тобто безоплатно набув у власність майно. Після набуття права власності на спірну квартиру позивач добровільно надав дозвіл на реєстрацію та проживання в цій квартирі відповідача, який тривалий час проживав у фактичних шлюбних відносинах з колишнім власником цього житла (матір`ю позивача). У момент надання дозволу відповідачу на користування квартирою позивач міг передбачити наслідок такого рішення, а також характер та вагу обтяження його нерухомості у зв`язку з цим.

Ураховуючи викладе, беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житловому приміщенні з 1998 року, а фактично безперервно проживає з 1995 року, іншого житла не має, є особою з інвалідністю 2 групи, суд дійшов висновку, що право власності позивача на це майно не може бути захищено шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки останній внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.01.2020 у справі № № 754/613/18-ц.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, обидві сторони звільнені від оплати судових витрат на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на що судовий збір має бути віднесений за рахунок держави.

На підставі викладеного, на підставі норм Конституції України, ЦК України, ЖК УРСР, практикою ЄСПЛ та правовими позиціями ВС, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користуватися житлом- відмовити.

Судові витрати у виді судового збору у розмірі 908,00 грн. віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , особа з інвалідністю ІІ групи, інші дані суду не відомі.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , особа з інвалідністю ІІ групи, інші дані суду не відомі.

Третя особа: Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської міської ради, код ЄДРПОУ 04061599, місцезнаходження: вул. Шевченка, 42, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область, 19402, інші дані суду не відомі.

Повний текст рішення складено 06.12.2021.

СуддяЛітвінова Г.М.