Рішення № 101760564, 09.12.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 р. Справа № 400/5799/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Успенська, 4, м. Одеса, 65014, третя особа:Придніпровське міжрегіональне управління Укрансбезпеки, вул. Воскресенська, 24, 2й поверх, м. Дніпро, 49000, про:визнання протиправною та скасування постанови від 06.05.2021 р. № 232684,ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі – відповідач), за участю третьої особи – Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, про визнання протиправною та скасування Постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 232684 від 06.05.2021 року про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Ухвалою від 05.10.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перевізником у спірних правовідносинах була інша особа, а саме ПП «Міхно». Окрім того, досьогодні уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (Укрметртестандартом) не затверджена методика, про яку йдеться у п. 2 Порядку проведення габаритно-вагового контролю, затвердженого Постановою КМУ № 879 від 27.06.2007 року та згідно якої повинен проводитись процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу. При цьому на думку позивача вимагати у перевізника дозвіл на рух великовагового транспортного засобу з подільним вантажем, а також притягувати перевізника до відповідальності за його відсутність у відповідності до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є незаконним.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності за перевищенням вагових параметрів, оскільки транспортний засіб позивача рухався без відповідного дозволу. При цьому транспортний засіб позивача не затримувався оскільки плату за проїзд йому було нараховано за весь маршрут. Також на думку відповідача для проведення габаритно-вагового контролю відсутність методики уповноваженого центральним органом виконавчої влади у сфері метрології не звільняє від відповідальності, а перевізник зобов`язаний закріпити подільний вантаж перед початком руху. Окрім того, закон «Про автомобільний транспорт» має вищу юридичну силу, Правила дорожнього руху в даному випадку не можуть бути підставою для звільнення перевізника від штрафу. Також відповідачем звернуто увагу на те, що у разі передачі транспортного засобу іншим особам він повинен бути перереєстрований.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

22.03.2021 року на вул. Героїв Чорнобилю, буд.24 в м. Нікополь Дніпропетровської області посадовими особами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було проведено рейдову перевірку транспортного засобу позивача марки MAN TGA д/н НОМЕР_1 з напівпричепом марки VANHOOL д/ НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт. В ході рейдової перевірки працівниками відповідача здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача, який оформлено актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 039695 від 22.03.2021 року та Розрахунком плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування № 039695 до Акту від 22.03.2021 року у розмірі 238,14 євро. За результатами перевірки складено акт № 261436 від 22.03.2021 року, яким зафіксовано виявлене під час перевірки порушення п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме перевищення загальної маси (56,74 тон замість допустимих 44,00 тон). 06.05.2021 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі акту № 258953 Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято: постанову № 232693 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000, 00 грн. за порушення абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 вказаного Положення).

Порядок здійснення органами Укртрансбезпеки державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений ПостановоюКабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 ркоу (далі – Порядок).

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі – державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (абз.1 п.4 Порядку).

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених ст. 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абз. 2 п. 15 Порядку).

Також під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю (абз. 6 п. 16 Порядку)

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п. 20 Порядку).

Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (п. 25 Порядку).

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (п. 27 Порядку).

В інших випадках за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт (п. 31 Порядку).

Наведеними вище правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також порядок здійснення такого контролю.

При цьому, відповідно до ст. 34 Закону «Про автомобільний транспорт» № 2344-III (далі – Закон № 2344-III) автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, за яким позивача притягнуто до відповідальності, встановлено, що адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення є саме автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (ст. 29 Закону № 2344-ІІІ).

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, в тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39, ст. 48 Закону № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення пасажирів.

При цьому власником транспортного засобу згідно ст. 1 «Правил дорожнього руху України» є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.

Отже, законом визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія для здійснення перевезень.

За такого, на переконання суду відповідач під час проведення перевірки повинен був визначити особу, яка була перевізником в спірних правовідносинах та під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт застосувати штраф саме до неї.

Дослідивши акт рейдової перевірки за № 261436 від 22.03.2021 року судом встановлено, що під час рейдової перевірки посадові особи відповідача отримали від водія ОСОБА_2 визначені ст. 48 Закону документи, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та товарно транспортну накладну № 962909 від 18.03.2021 року. Згідно свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу відповідач правильно встановив, що власником транспортних засобів є ОСОБА_1 . Проте автомобільним перевізником в товарно-транспортній накладній № 962909 від 18.03.2021 року був зазначений не позивач, а інша особа – ПП «Міхно».

Отже суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів, як передбачено ст.ст. 73 – 77 КАС України що саме позивач був перевізником в спірних правовідносинах.

При цьому не заслуговують на увагу доводи відповідача надані у відзиві про те, що у разі передачі транспортного засобу іншій особі на договірних засадах транспортний засіб має бути перереєстровано, з огляду на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин, діяв Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі – Порядок № 1388).

У абз. 4 п. 16 Порядку №1388 визначено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

При цьому вказана норма надає користувачу транспортного засобу право отримати додатковий документ на транспортний засіб, отриманий в користування. А закон зобов`язує власника подати звернення на отримання тимчасового реєстраційного талону, а не перереєстровувати транспортний засіб, виключно за бажанням юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування транспортними засобами.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що у користувача ПП «Міхно» таке бажання було, але позивач ухилився від подання звернення на отримання тимчасового реєстраційного талону. Звертаємо увагу суду, що у відповідності до ст. 77 КАС України, саме відповідач повинен доводити правомірність прийнятих ним рішень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що отримання або не отримання тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб користувачем, жодним чином не пов`язане із використанням транспортного засобу у його господарській діяльності та не підтверджує або не спростовує будь-яких обставин щодо перевезення ним вантажу.

З огляду на викладене вище не заслуговує на увагу посилання відповідача у відзиві на судову практику касаційного суду по справі № 804/8740/16, оскільки вона стосується інших правовідносин. По-перше в сфері пасажирських перевезень, а по-друге, Постанова Укртрансбезпеки, яка оскаржувалась в рамках тієї справи була винесена перевізнику (користувачу, а не власнику транспортного засобу як має місце в даному випадку), у т.ч. за відсутність тимчасового реєстраційного талону. Тобто в рамках тієї справи не з`ясовувалося питання хто використовував транспортний засіб під час перевезення пасажирів. Там вирішувалося питання, чи зобов`язаний був користувач транспортного засобу (перевізник) для перевезення пасажирів на маршруті отримати тимчасовий реєстраційний талон. Очевидно, що це не аналогічний спір, а тому вказані правові висновки не можуть використовуватись під час розгляду даної справи.

Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до позивача у зв`язку із встановленням факту перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів понад 20% при перевезенні вантажів без відповідного дозволу, зокрема, встановлено перевантаження на вісь транспортного засобу.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30 (далі – Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично - дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі – Порядок № 879).

Пунктом 3 цього Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За змістом пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби – транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Вимірювання (зважування) – процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Габаритно-ваговий контроль – контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно із п. 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі – плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (п. 21 Порядку № 879).

Відповідно до складених відповідачем актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів за постановою № 281935 транспортний засіб позивача перевозив пшеницю, тобто подільний вантаж.

Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху, за порушення якого відповідач притягнув перевізника до відповідальності передбаченої абз. 16 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів – 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах – до 46 т), навантаження на одиночну вісь – 11 т (для автобусів, тролейбусів – 11,5 т), здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі – понад 16 т, строєні осі – понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів – навантаження на одиночну вісь – понад 11 т, здвоєні осі – понад 18 т, строєні осі – понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах – понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

При цьому абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ (в редакції до 01.10.2021 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення позивача із позовом до суду), визначалася відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу – штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю», № 1534-IX від 03.06.2021 року який набрав чинності з 01 жовтня 2021 року, абз.16 статті 60 Закону викладено в новій редакції.

Так, відповідно до абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ (в редакції з 01.10.2021 року) встановлено відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 відсотків, але не більше 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу – штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Викладене дає підстави для висновку про те, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

При цьому, жодної суперечності між Правилами дорожнього руху та Законом України «Про автомобільний транспорт» немає, а відповідальність перевізника у вигляді адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні подільного вантажу, тобто за рух такого транспортного засобу, законодавець встановив лише з 01.10.2020 року. До цього законом передбачалася відповідальність перевізника лише за перевезення вантажів з перевищенням вагових парамертів, для яких вимагається отримання дозволу, тобто неподільних вантажів.

Сторонами у справі не заперечується та обставина, що позивач перевозив вантажі, які за своїми характеристиками є подільними, тобто може при завантаженні бути поділена на окремі частки без втрати або пошкодження її властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони – збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Вказану обставину також підтверджують надані позивачем листи уповноважених на погодження та видачу таких дозволів органів: лист Управління патрульної поліції в Миколаївській області від 06.06.2018 року за № 34зі/41/16/01-2018 та лист Служби автомобільних доріг у Миколаївській області від 22.05.2018 року за № 1213/04-17.

З огляду на відсутність на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника до 01.10.2021 року могла бути застосована відповідальність лише у вигляді у вигляді припису щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт, відповідно до п. 31 Порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова від 06.05.2021 року № 232684 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнята Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки не може вважатись законною та обґрунтованою.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен був встановити в діях позивача склад правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, як законодавчу підставу для притягнення останнього до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф (абз. 3 ч. 1 ст. 239 ГК України).

Згідно ч.1 ст. 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

На момент здійснення рейдових перевірок належних позивачу транспортних засобів та винесення відповідачем оскаржуваної постанови діяли Правила № 30.

Отже, на переконання суду, притягуючи позивача, як перевізника до відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, відповідач в Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу мав зазначити, яке саме положення Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздамибуло порушено суб`єктом господарювання. Натомість оскаржувана Постанови не містить такого посилання, що також зумовлює протиправність оскаржуваної Постанови.

Що стосується доводів позивача про відсутність методики затвердженої суд вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно методики, яка передабчена п. 2 Порядку № 879 досьогодні не затверджено законодавцем, що свідчить про недотримання відповідачем процедури вимірювання (зважування) як складової частини габаритно-вагового контролю, проте позивач не довів яким чином наявність такої методики могла вплинути на достовірність результатів під час проведення такого вимірювання, що не дозволяє суду дійти висновку про протиправність оскаржуваних постанов лише з цих підстав.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені судом висновки, відповідач не довів правомірності оскаржуваних постанов, що є підставою для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті як розпорядника бюджетних коштів.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Успенська, 4, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 39816845), за участю третьої особи – Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Воскресенська, 24, 2й поверх, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39816845) – задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 232684 від 06.05.2021 року про застосування до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000,00 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.12.2021 року.

Суддя О.В. Малих