Рішення № 101753645, 09.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3922/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, буд. 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Білкос" (61010, м. Харків, вул. Георгіївська, буд. 10, корпус АВ-2, оф. 1) про стягнення 168358,44 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Білкос" про стягнення 168358,44 грн., з яких: основний борг у розмірі 116449,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 6766,61 грн., пеня у розмірі 8538,42 грн., 30 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання понад 20 днів у розмірі 16904,09 грн., 25 % штрафу у розмірі 19700,00 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2525,38 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.10.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 12.10.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зазначає, що копія ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 12.10.2021, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулась на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги вищевказане суд зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.

Разом з тим, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 12.10.2021 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100305588.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

Із обставин справи вбачається, що 01.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Білкос" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір №Б-0111/14 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупцеві товар, назва, кількість, ціна якого вказані у Специфікаціях (Додаток №1 договору), що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього визначену договором ціну.

Відповідно до умов п. 4.1., 4.2. договору, ціна на товар, котра буде поставлена постачальником в межах строку дії договору вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору та діє до моменту зміни ціни у постачальника. Оплата товару здійснюється за цінами (з ПДВ), що діє у постачальника на момент відвантаження.

Пунктом 4.7. договору сторони визначили, що загальна сума договору складається з суми вартості партії товарів, поставлених постачальником на протязі та в рамках договору.

Згідно з п. 5.1., 5.3. договору, оплата товару за договором здійснюється у національній грошовій валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані в договорі, або шляхом внесення готівкових коштів до каси постачальника. Датою здійснення платежу є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до умов п. 5.4. договору, постачальник має право відвантажити покупцеві товар без його передплати. В цьому випадку покупець зобов`язаний сплатити поставлений товар у строк не пізніше, ніж 5 (п`ять) днів з моменту поставки.

Додатковими угодами №1 від 04.01.2016 та №2 від 01.01.2018 до договору №Б-0111/14 від 01.11.2014 сторони погодили внести зміни в частині продовження строку його дії.

Позивачем у позові наголошено на тому, що на виконання умов договору №Б-0111/14 від 01.11.2014, останнім належним чином виконано взяті на себе договірні зобов`язання та поставлено відповідачу товар на загальну суму 1087941,86 грн., яку сплачено відповідачем лише частково у розмірі 971492,36 грн.

Таким чином, позивачем вказано, що неоплаченою залишається вартість товару за наступними видатковими накладними: №РНД-001400 від 27.08.2020 на суму 22068,86 грн., №РНД-001645 від 21.09.2020 на суму 22784,96 грн., №РНД-001704 від 26.09.2020 на суму 12360,02 грн., №РНД-002185 від 09.11.2020 на суму 50000,00 грн., №РНД-000662 від 17.04.2021 на суму 9180,00 грн., №РНД-001376 від 14.05.2021 на суму 7260,01 грн.

Разом з тим, позивачем зазначено про те, що за вищевказаними видатковими накладними відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар, а тому за відповідачем обліковується загальна заборгованість у розмірі 116449,32 грн.

Відповідно до умов п. 10.1, 10.2. договору, будь-які спори сторін, пов`язані з укладенням, виконанням, зміною або припиненням договору, або такі, що можуть виникнути між сторонами у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням договору вирішується шляхом переговорів між сторонами. В разі, якщо сторони не досягнуть згоди по виниклому спору в результаті переговорів, спір передається на вирішення до суду згідно діючого законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 11.06.2020 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за поставлений товар. Однак зазначена претензія залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення, що на думку позивача свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором №Б-0111/14 від 01.11.2014 в частині здійснення своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за договором №Б-0111/14 від 01.11.2014 передано у власність відповідача товар, що підтверджується:

- видатковою накладною №РНД-001400 від 27.08.2020 на суму 22068,86 грн.;

- видатковою накладною №РНД-001645 від 21.09.2020 на суму 22784,96 грн.;

- видатковою накладною №РНД-001704 від 26.09.2020 на суму 12360,02 грн.;

- видатковою накладною №РНД-002185 від 09.11.2020 на суму 50000,00 грн.;

- видатковою накладною №РНД-000662 від 17.04.2021 на суму 9180,00 грн.;

- видатковою накладною №РНД-001376 від 14.05.2021 на суму 7260,01 грн.

Вищевказані видаткові накладні підписано сторонами без будь-яких претензій та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару, підписи яких скріплено печатками. Окрім того, судом враховано, що заявлена до стягнення заборгованість у з урахуванням часткових сплат у розмірі 116449,32 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи актом звіряння взаємних розрахунків, який також підписано позивачем та відповідачем, підписи яких скріплено печатками.

Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, відповідно до якої підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу матеріалами справи свідчить про визнання боржником відповідного боргу.

У відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 Цивільного кодексу та частини 7 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору №Б-0111/14 від 01.11.2014, якими сторони чітко погодили та встановили порядок постачання товару, а також погодили порядок та строк його оплати, у відповідача існує відповідний обов`язок зі своєчасної оплати отриманого товару.

Нормами частини 1 статті 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Натомість доказів сплати вартості поставленого товару у розмірі 116449,32 грн. відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні, що свідчить про порушення відповідачем зазначеного зобов`язання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 116449,32 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 30 % річних у розмірі 16904,09 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6766,61 грн., суд вирішив наступне.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Окрім того, судом взято до уваги правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19, відповідно до якої зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору №Б-0111/14 від 01.11.2014 в частині виконання свого обов`язку зі своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до умов п. 6.2. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, за вимогою постачальника повинен сплатити останньому, зокрема, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції протягом всього часу прострочення та 3 % річних від простроченої суми при простроченні до 20 днів, а при простроченні понад 20 днів - 30 % річних за весь період прострочення.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 30% річних суд встановив, що дане нарахування відповідає умовам договору, обставинам справи, вимогам законодавства, нараховано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 30 % річних у розмірі 16904,09 грн. є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Водночас перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 6766,61 грн. виходячи із визначених позивачем періодів та результатів нарахування суд встановив, що здійснений розрахунок виконано без урахування всіх обставин справи та наведених вище законодавчих приписів. Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, враховуючи обставини справи та беручи до уваги відповідні положення законодавства суд встановив, що належними до стягнення з відповідача є інфляційні втрати у розмірі 5699,84 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 8538,42 грн. та 25 % штрафу у розмірі 19700,00 грн., суд вирішив наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи, що відповідачем добровільно, у передбачений законом спосіб було укладено із позивачем спірний договір №Б-0111/14 від 01.11.2014, у відповідача з`явився обов`язок його виконання з урахуванням погоджених сторонами штрафних санкцій за порушення строків виконання умов договору.

Відповідно до умов п. 6.2. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, за вимогою постачальника повинен сплатити останньому, зокрема, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу. При цьому, сторони погодили, що обчислення пені проводиться без обмеження термінів, установлених ч. 6 ст. 232 ГК України. Якщо прострочення оплати перевищить 30 днів, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені та штрафу суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 8538,42 грн. та 25 % штрафу у розмірі 19700,00 грн. є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідачем не надано жодних заперечень щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, пені, 30 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання понад 20 днів та 25 % штрафу, так само як і не надано власного контррозрахунку на спростування встановленої судом часткової правомірності їх нарахування.

Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України належних, допустимих та вірогідних доказів на спростування наведеного відповідачем не надано.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовують.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідача в розмірі 2509,37 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Білкос" (61010, м. Харків, вул. Георгіївська, буд. 10, корпус АВ-2, оф. 1, код ЄДРПОУ 39316474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, буд. 3, код ЄДРПОУ 32359553) основний борг у розмірі 116449,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 5699,84 грн., пеню у розмірі 8538,42 грн., 30 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання понад 20 днів у розмірі 16904,09 грн., 25 % штрафу у розмірі 19700,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2509,37 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "09" грудня 2021 р.

Суддя Г.І. Сальнікова