Рішення № 101730478, 02.12.2021, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1325/20

Провадження № 2/324/156/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.,

за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Пологи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Пологівського районного суду Запорізької області з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що вона (далі за текстом Позивач) з 1979 року працювала на різних посадах на залізниці, а 01 липня 2011 року була переведена на посаду провідника пасажирського вагону резерву провідників Вагонного депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке у подальшому змінило назву на Вагонне депо Луганськ Регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а згодом – на Регіональну філію «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Відповідач). 24 квітня 2017 року вона була звільнена із займаної посади за угодою сторін відповідно до наказу №221 від 24 квітня 2017 року. Вказане підтверджується записами в її трудовій книжці. Починаючи з лютого 2016 року по квітень 2017 року АТ «Укрзалізниця» припинило виплату заробітної плати позивачеві, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 19260,88 грн., яка при звільненні позивачу виплачена не була. Підприємство на теперішній час розташоване на непідконтрольній українській владі території і, відповідно, саме там позивач і отримала довідку про наявну у неї заборгованість із виплати заробітної плати.

Відповідач на неодноразові звернення позивача відмовляється видати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходилася у трудових відносинах із Вагонним депо Луганськ Регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до 24 квітня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала заробітну плату за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, тому позивач просить постановити судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за вказаний період у розмірі 19260,88 грн.

Учасники справи належним чином завчасно були повідомлені судом про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 і про призначення справи до судового розгляду.

16 липня 2021 року на адресу суду надійшла від представника відповідача за довіреністю Супліченка М.С. відповідь на ухвалу суду, в якій представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що позивач не працювала і не перебувала у трудових відносинах ні в одному виробничому підрозділі відповідача, у зв`язку з чим вони не мають можливості надати до суду витребувану ухвалою суду документацію. Крім того, він звернув увагу суду на те, що позивач працювала у Вагонному депо Луганськ ДП «Донецька залізниця», а з АТ «Українська залізниця» у неї трудові відноситни не були продовжені. У зв`язку з цим заборгованість із заробітної плати позивачу має сплачувати саме ДП «Донецька залізниця», бо АТ «Українська залізниця» не є правонаступником ДП «Донецька залізниця», що підтверджується численними судовими рішеннями Верховного Суду в аналогічних спорах.

Позивач надала до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без її участі та без технічної фіксації судового процесу, а також зазначила, що свої позовні вимоги вона підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Крім того, до своєї заяви вона долучила засвідчену так званою незаконною організацією «ДУП ЛНР «Луганська залізниця» копію наказу (розпорядження) №221/ос від 24 квітня 2017 року про припинення трудового договору (контракту) зі ОСОБА_1 , який було видано Вагонним депо Луганськ ДП «Донецька залізниця».

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» про причини неявки суд не повідомив, із заявами про відкладення розгляду справи з певних причин або про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Зі змісту ст.4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Згідно із ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 01 липня 2011 року ОСОБА_2 (до заміжжя – ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 21 листопада 2003 року) Т.Л. було переведено на посаду провідника пасажирського вагону резерву провідників Вагонного депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» і з даної посади її було звільнено 24 квітня 2017 року.

Судом враховано, що АТ «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815), як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою КМ України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» утворене публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття згідно з додатком 1. До переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», що містить Додаток 1, увійшло Державне підприємство «Донецька залізниця», код згідно з ЄДРПОУ - 01074957.

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31 жовтня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

З тексту Статуту АТ «Укрзалізниця» (в редакції постанови КМ України від 13 травня 2020 року №452), розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/go/735-2015-n, Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Факт знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Судом також враховано, що указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року №1669-УІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.

Згідно із ч.3 ст.11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1669 закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 5 ст.11 Закону №1669 передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз.3 п.5 ст.11 Закону №1669). Кабінетом Міністрів України 02 грудня 2015 року прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Згідно із ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07 квітня 2014 року також визначено районами проведення антитерористичної операції.

Тобто, місто Луганськ, де була зареєстрована юридична адреса Вагонного депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» - останнє місце роботи позивача, включено у перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

Зважаючи на викладене, всі документи, видані підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території, де здійснюється антитерористична операція, вважаються недійсними.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги і вважає недійсними надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог копії довідки про заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 по Вагонному депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» і довідки про заробітну плату для нарахування пенсії, які видані так званим «ВП Вагонне депо Луганськ ДУП ЛНР «Луганська залізниця», а також копію наказу (розпорядження) №221/ос від 24 квітня 2017 року про припинення трудового договору (контракту) зі ОСОБА_1 , виданого Вагонним депо Луганськ ДП «Донецька залізниця», яку засвідчено так званим «ВП Вагонне депо Луганськ ДУП ЛНР «Луганська залізниця».

У той же час, судом враховано, що ч.1 ст.3, ст.4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст.1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8- рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно зі ст.97 КЗпП України та ст.22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься і у ст.30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 431/5197/19 (провадження № 61-17132св20) та від 06 жовтня 2021 року у справі № 757/47700/19-ц (провадження № 61-16059св20).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.12, ч.ч.1 і 6 ст.81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.ст.115 і 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Відповідно до ст.ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2, 4, 6 ст.95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати судом було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за клопотанням позивача Індивідувальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5) щодо ОСОБА_1 , з яких встановлено що у 2016 році позивач дійсно працювала у Вагонному депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» (код ЄДРПОУ 01075767) їй у період з січня по квітень була нарахована заробітна плата, з якої не сплачено єдиний соціальний внесок, у таких розмірах:

- за січень 2016 року у сумі 1271,96 грн.,

- за лютий 2016 року у сумі 3445,68 грн.,

- за березень 2016 року у сумі 1941,43 грн.,

- за квітень 2016 року у сумі 2736,31 грн.

У період з травня по грудень 2016 року та за всі наступні роки відомості про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у формі ОК-5 відсутні.

Оцінюючи вказану форму ОК-5, суд вважає її належним та допустимим доказом нарахування позивачеві у період з лютого по квітень 2016 року заробітної плати у загальній сумі 8123,42 грн., оскільки відповідачем зазначені у ній відомості не спростовані шляхом надання до суду належних та допустимих доказів.

При цьому суд не бере до уваги надану відповідачем довідку від 03 червня 2021 року №514, оскільки у ній зазначено про те, що позивач ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах зі структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та зі структурним підрозділом «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», але даний факт не оспорюється позивачем, яка зазначає, що вона перебувала у трудових відносинах саме з Вагонним депо Луганськ ДП «Донецька залізниця», а не із вказаними у зазначеній довідці структурними підрозділами.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог ст.ст.115,116 КЗпП України відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець.

Однак, відповідачем не доведено жодними доказами факт відсутності заборгованості з виплати позивачу заробітної плати у період з лютого по квітень 2016 року у загальній сумі 8123,42 грн.

У той же час, на переконання суду, факт виконання певної роботи позивачем у період з травня 2016 року по квітень 2017 року і факт нарахування їй у цей період заробітної плати у певному розмірі будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні ч.6 ст.95 ЦПК України не підтверджений.

При цьому сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2019 року у справі №408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18), від 21 грудня 2020 року у справі №242/6386/18 (провадження №61-6648св19), та від 04 серпня 2021 року у справі №201/11891/18 (провадження №61-11326св20).

Суд також враховує, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин суд вважає, що під час судового розгляду були вивчені та перевірені усі надані сторонами докази, а також було надано їм належну оцінку, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково на суму 8123,42 грн., виходячи з такого розрахунку:

- за лютий 2016 року у сумі 3445,68 грн.,

- за березень 2016 року у сумі 1941,43 грн.,

- за квітень 2016 року у сумі 2736,31 грн.

При цьому у задоволенні позову в іншій частині необхідно відмовити.

Судом також враховано, що відповідно до частини 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що у даному випадку позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати і нею судовий збір не сплачувався. Враховуючи, що судом позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 354,61 грн. (розрахунок: судовий збір, який мав бути сплачений позивачем за подачу позову до суду 840,80 грн. х суму задоволених позовних вимог 8123,42 грн. : суму заявлених позовних вимог 19260,88 грн.).

Крім того, судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 81, 141, 212, 247, 258-259, 247 ч.2, 263-265, 273 ЦПК України, розпорядженням Вищого Спеціалізованого Суду України №2710/38-14 від 02 вересня 2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ», суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ: 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22, код ЄДРПОУ ВП: 40150216) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість із виплати заробітної плати в загальній сумі 8123 (вісім тисяч сто двадцять три) гривні 42 копійки. Виплату зазначеної суми провести за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі в іншій частині відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ: 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22, код ЄДРПОУ ВП: 40150216) на користь держави судовий збір в розмірі 354 (триста п`ятдесят чотири) гривні 61 копійку.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Кацаренко І. О.