Рішення № 101728229, 01.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року м. Київ № 640/23681/20

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно- Кудрйвська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) від 27.08.2020 № 2609-0314-8/119912 про відмову у призначенні мені - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) спеціальної пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами) через незарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 11.10.1990 по 24.12.1996 з причин засвідчення запису про звільнення печаткою УРСР.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві призначити мені - ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 5 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами) з дня звернення, тобто з 19.08.2020, ураховуючи наявність страхового стажу понад 31 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури 21 рік 04 місяці 24 дні, на підставі довідки прокуратури Автономної Республіки Крим № 18/1-74 від 07.08.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем необґрунтовано відмовлено у призначенні ОСОБА_1 спеціальної пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами) через незарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 11.10.1990 по 24.12.1996 з причин засвідчення запису про звільнення печаткою УРСР, чим порушено право позивача на пенсійне забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020 року відкрито провадження у справі № 640/23681/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Судом встановлено, що у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідач заперечує проти позову, зазначає, що рішення про відмову є правомірне та не суперечить чинному законодавству, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач в свою чергу надала письмову відповідь на відзив, в якому додатково обґрунтовує, що відповідач неправомірно та з порушенням норм чинного законодавства відмовляє у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 11.10.1990 по 24.12.1996 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 19 серпня 2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії відповідно до ч. 5 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, як працівнику органів прокуратури.

Відповідачем листом від 27.08.2020 № 2609-0314-8/119912 відмовлено у призначенні пенсії за ч. 1 ст. 86 вищевказаного Закону України «Про прокуратуру» з посиланням на те, що її стаж за вислугу років становить 24 роки 3 місяці 20 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 21 рік 4 місяці 24 дні. Не враховано до загального страхового стажу період роботи з 11.10.1990 по 24.12.1996, оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою УРСР.

Вважаю, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії є протиправним, таким, що не відповідає Конституції України та чинному законодавству України, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01.01.1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01.04.1992 року в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.

Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01.01.2004 року на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12.12.2002 року та №303 від 12.03.2003 року.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначено положеннями ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування /частина перша/.

Отже, на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, яка містить відомості про саму застраховану особу (в тому числі реєстраційний номер облікової картки платника податків), страхувальника, страховий стаж застрахованої особи та інші відомості, які дозволяють встановити страховий стаж для призначення пенсії.

У відповідності до пунктів 4, 5 частини першої статті 16 цього ж Закону застрахована особа має право: отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частинами першою та другою ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за №785/25562 (надалі - Положення №10-1), відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, в редакції наказу Міністерства соціальної політики №720/1642/5 від 06.10.2014 року (далі Інструкція) згідно пункту 1.1 також зазначається, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Станом на час внесення спірного запису діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58.

Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Вимогами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Трудова книжка Позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірнцй період (11.10.1990 - 24.12.1996), зазначений у листі ГУ ПФУ в м. Києві від 27.08.2020 № 2609-0314-8/119912 і, отже, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Крім того, у листі Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (до реорганізації органів ПФУ) від 12.12.2016 № 39959/05 повідомлено, що згідно з доданими до заяви про призначення пенсії документами страховий стаж позивача становить 31 рік 08 місяців 26 днів, а стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 17 років 02 місяці 17 днів. При цьому жодних посилань на неможливість зарахування до страхового стажу Позивача періоду роботи у виробничому кооперативі «Синус» з 11.10.1990 по 24.12.1996 у зв`язку з тим, що запис про звільнення завірений печаткою УРСР, у вищезазначеному листі не було.

Таким чином, станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії, Позивачу виповнилося повних 57 років, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить понад 31 рік, стаж роботи на посадах прокурорів 21 рік 04 місяці 24 дні (01.09.1998 - 23.01.2020), що підтверджено документами, які було надано Відповідачу у додатках до заяви від 19.08.2020, зокрема:

- трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.09.1980 року;

- довідкою №18/1-74 від 07.08.2016, виданою прокуратурою Автономної Республіки Крим.

Вищезазначене дає право на призначення ОСОБА_1 пенсії з 19.08.2020 (дата звернення до ГУ ПФУ в м. Києві з відповідною заявою) згідно з ч. 5 ст. 86 діючого Закону України «Про прокуратуру».

Наразі Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а 14 висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» встановлено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Статтею 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані:

1) надавати на безоплатній основі інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру податковим органам, фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування, органам праці та соціального захисту в порядку, визначеному Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

2) забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;

3) здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;

4) надавати безоплатно на вимогу застрахованих осіб інформацію, що міститься на їх персональних облікових картках у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру.

Відповідно до п. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Як встановлено судом, інформація про застраховану особу, яка підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню міститься в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України від 03.12.2013 року №25-2 відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України за період до 01.01.2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою платника.

У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником

У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.

Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.

Більш того, щодо відсутності назви чи неможливості її прочитати на печатці підприємства, де працювала позивач, суд зазначає про те, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначені періоди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі №307/541/17.

З огляду на зазначене суд вважає, що відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача оскаржуваних періодів роботи, оскільки стаж роботи позивача за спірні періоди не підтверджений належними доказами, є такою, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення.

Суд звертає увагу відповідача на те, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до трудового стажу позивача періоди роботи з 17.09.1990 року по 23.09.1991 рік, оскільки такі підтверджені записами в її трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Суд зауважує, що у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, ст. ст. 241-246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати противоправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.08.2020 № 2609-0314-8/119912 про відмову у призначенні - ОСОБА_1 спеціальної пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами) через незарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 11.10.1990 по 24.12.1996 з причин засвідчення запису про звільнення печаткою УРСР.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 5 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (зі змінами) з дня звернення, тобто з 19.08.2020, ураховуючи наявність страхового стажу понад 31 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури 21 рік 04 місяці 24 дні, на підставі довідки прокуратури Автономної Республіки Крим № 18/1-74 від 07.08.2020.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одну гривню 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур