Рішення № 101724631, 29.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

29 листопада 2021 р. справа №520/15266/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,

за участю: представника позивача - Карапетяна А.Р.,

представника відповідача - Кезлі М.Д.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд, з урахуванням уточнень: визнати протиправними дії Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки та зобов`язати Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) прийняти у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки та видати йому довідку про реєстрацію громадянином України.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач зробив всі можливі дії для припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки, а тому зазначення відповідачем про необхідність інформації щодо того, що компетентними органами не було відмовлено позивачу у припиненні громадянства, для прийняття декларації про відмову від громадянства, є безпідставним та таким, що суперечить ст. 1 Закону України «Про громадянство України».

Від представника відповідача - Кезлі М.Д., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у межах чинного законодавства.

Від представника позивача - Карапетяна А.Р., через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що обставини викладені у відзиві на позов є необґрунтованими.

Також, від представника відповідача надійшли письмові заперечення на надані уточнення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про реєстрацію громадянином України, та зазначено, що довідка позивачу вже була видана, а в подальшому він був документований тимчасовим посвідченням громадянина України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

12.09.2017 року з заявою про прийняття до громадянства України відповідно до ст.9 Закону України "Про громадянство України" на ім`я президента України звернувся громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , місце народження - м.Хама, Сирійська Арабська Республіка.

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (громадянка України) укладено шлюб 18.05.2012 року (а.с.85).

В ході розгляду справи встановлено, що позивачем до вищевказаної заяви, зокрема, було додано зобов`язання про припинення іноземного громадянства, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язався протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Сірійської Арабської Республіки і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки.

У разі неотримання ним з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки, ОСОБА_1 зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки до уповноваженого органу цієї держави.

Указом Президента України від 22 квітня 2019 року №158/2019 ОСОБА_1 був прийнятий до громадянства України.

31.05.2021 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з питання подання декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки.

Головним управлінням ДМС України було надано відповідь на адресу ОСОБА_1 (а.с.11-12), в якій були зазначені підстави для повернення декларації, а саме зазначено, що долучені до звернення перекладені українською мовою копії довідок про статус громадянина не містять інформації, яка могла би свідчити про те, що у позивача є підстави для подання декларації про відмову від сирійського громадянства, а саме відсутня інформація про те, що компетентним органом позивачу не було відмовлено у припиненні громадянства.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі-Закон №2235-III).

Статтею 9 Закону України «Про громадянство України» встановлені умови прийняття до громадянства України та визначені підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України не допускається.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) цих держав.

Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію".

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в`їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в`їзду в Україну.

Для іноземців та осіб без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту набрання чинності контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України;

4) отримання дозволу на імміграцію.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України або які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 року) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови;

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Положення, передбачені пунктами 3-6 частини другої цієї статті, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, у тому числі на іноземців і осіб без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою, на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, і на осіб, які отримали посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави; 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Положення частини п`ятої цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", якщо компетентні органи України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлять, що такі рішення прийняті з політичних мотивів правоохоронними та/або судовими органами держави, яка вчинила акт агресії проти України, або держави, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджених Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року.

Як зазначалось вище указом Президента України від 22 квітня 2019 року №158/2019 ОСОБА_1 був прийнятий до громадянства України.

Як вбачається з наданого до суду зобов`язання припинити іноземне громадянство від 12.09.2017 року - ОСОБА_1 зобов`язаний був надати до ГУ ДМС України в Харківській області, протягом двох років, документ про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки.

У разі неотримання позивачем з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки, позивач зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки до уповноваженого органу цієї держави.

Оскільки посольства та консульства Сирійської Арабської Республіки в Україні не працюють, на виконання вищевказаного зобов`язання, позивач звернувся до Посольства Сирійської Арабської Республіки в місті Мінськ (Білорусія) із заявою про відмову від сирійського громадянства у 2019 році.

Позивач отримав відповідь від Посольства Сирійської Арабської Республіки в місті Мінськ №23/19 від 13.06.2019 року, в якій зазначено, що заява про відмову від сирійського громадянства направлена до компетентних органів Сирійської Арабської Республіки, терміну розгляду цієї заяви компетентними органами Сирійської Арабської Республіки не встановлено (а.с.15-16).

Також, як вбачається з матеріалів справи, Міністерством внутрішніх справ Управління імміграції та паспортів Відділ імміграції та громадянства Сірійської Арабської Республіки було надано позивачу довідку про статус громадянина №5734/д від 21.04.2021 року (а.с.19-22).

В цій довідці було зазначено, що запит про відмову позивача від громадянства Сирійської Арабської Республіки зберігається у вищезазначеному органі і що сирійський араб повинен до отримання дозволу виходу з громадянства зберігати паспорт. Відповіді щодо надання відмови чи погодження запиту позивача у вказаній відповіді на звернення не міститься.

Також, представником позивача був надісланий до Посольства Сирійської Арабської Республіки в місті Мінськ адвокатський запит з проханням повідомити - чи розглянута заява позивача, чи була вона задоволена (а.с.24-30).

Проте, станом на час розгляду справи, за поясненнями представника позивача, відповідь на вказаний запит не надходила.

Як зазначалось вище, у ст. 9 Закону України «Про громадянство України» зазначено, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Надаючи оцінку поняттю об`єктивних причин не виконання зобов`язання припинити іноземне громадянства, слід виходити зі змісту абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III, згідно якого незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

З аналізу вказаної норми слідує, що за будь-яких обставин особа повинна подати до уповноваженого органу держави її громадянства клопотання про припинення іноземного громадянства. При цьому, об`єктивні причини не виконання зобов`язання припинити іноземне громадянства будуть мати місце у тому випадку, коли невидача документа про припинення громадянства у встановлений законодавством іноземної держави термін буде обумовлена незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Судом встановлено, що через незалежну від позивача причину неотримання документа про припинення іноземного громадянства, як наслідок неможливість самостійно виконати зобов`язання про припинення іноземного громадянства протягом 2 річного строку з моменту отримання громадянства України (прийняття відповідного указу Президента), позивачем було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства (громадянства Сирійської Арабської Республіки) від 31.05.2021 року (а.с.57-59).

Проте, відповідачем було відмовлено у прийнятті вказаної декларації, із зазначенням, щодо відсутності інформації, яка могла б свідчити про наявність підстав для подання декларації про відмову від сирійського громадянства, оскільки відсутня інформація про те, що компетентними органами позивачу було відмовлено у припиненні громадянства (а.с.11-12).

Таким чином, суд зазначає, що вищевказана відмова відповідача унеможливлює закінчення процедури прийняття позивача до громадянства України та отримання ним паспорту громадянина України.

Суд зазначає, що посилання відповідача на необхідність наявності інформації про те, що компетентними органами не було відмовлено позивачу у припиненні громадянства для прийняття декларації про відмову від громадянства є безпідставним та таким що суперечить ст. 1 Закону України «Про громадянство України», тому дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації позивача про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки є протиправними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до п.119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215, особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 70, 71 рішення від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки та оформити йому довідку про реєстрацію громадянином України, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до п. 117 розділу V Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що відповідачем відмолено позивачу у прийнятті декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки, що визнано судом протиправним, суд вважає, що у даному випадку належним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, у даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити такі дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області видати ОСОБА_1 довідку про реєстрацію громадянином України, суд зазначає, що як вбачається з розписки від 14.05.2019 року, позивач отримав довідку про реєстрацію громадянином України відповідно до ст.9 Закону України "Про громадянство України".

Також, позивачем на підставі вказаної довідки було отримано тимчасове посвідчення громадянина України (а.с.82).

Таким чином, оскільки позивачу вже була видана вказана довідка, позовні вимоги щодо видачі позивачу довідки про реєстрацію громадянином України - не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наведених вище підстав.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки.

Зобов`язати Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) прийняти у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) декларацію про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 08.12.2021 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.