Рішення № 101720128, 08.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 р. Справа № 120/9968/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

20.08.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мусіровського О.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення 17-ї сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 19.07.2021 за № 131 "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд";

- зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 06.05.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав ряд необхідних документів.

Рішенням 17-ї сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 19.07.2021 за № 131 "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу з посиланням на те, що бажана для нього земельна ділянка перебуває у власності, тоді як земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується та вважає, що відповідач належними і допустими доказами не довів факту перебування спірної земельної ділянки, щодо якої подавалося клопотання, у власності чи законному користування інших громадян. Водноч позивач наголошує на тому, що згідно із законодавством, яке діяло раніше, право власності (постійного користування) на земельну ділянку не могло виникати на підставі одного лише рішення органу місцевого самоврядування.

Ухвалою суду від 25.08.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України, з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

13.09.2021 надійшла заява представника позивача, якою виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Відтак ухвалою суду від 15.09.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, зі Стрижавської сільської ради витребувано належним чином засвідчені копії таких документів:

- клопотання позивача ОСОБА_1 від 06.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, з усіма доданими до нього документами;

- рішення 17-ї сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 19.07.2021 за № 131 "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" та усі документи, що пов`язані з його прийняттям (протокол засідання відповідної комісії з розгляду поданого клопотання, протокол сесії ради за 19.07.2021 тощо);

- докази перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб;

- усі інші письмові докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення 7-ї сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 19.07.2021 за № 131 та доводять їх правомірність (якщо відповідач заперечує позов).

05.10.2021 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення є правомірним і ґрунтується на вимогах закону, оскільки земельна ділянка, щодо якої позивач подав клопотання, перебуває у власності іншого громадянина, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю серії ВН від 13.01.1997. Водночас такий акт є належним документом, який посвідує право володіння особи на земельну ділянку за раніше чинним законодавством.

На виконання вимог суду про витребування додаткових доказів, разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав належним чином засвідчені копії клопотання позивача від 06.05.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, доданого до нього графічного матеріалу із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, протоколу засідання постійної комісії Стрижавської селищної ради з питань охорони навколишнього природного середовища та регулювання земельних відносин № 22 від 12.07.2021, оспорюваного рішення від 19.07.2021 № 131 та державного акта про право приватної власності на землю серії ВН від 13.01.1997.

Позивач та його представник відповіді на відзив не подали, аргументів відповідача та надані докази не спростували.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

06.05.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням (вх. № С-481) про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га, з метою її подальшої передачі безоплатно, яка розташована в межах населеного пункту смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, копії свого паспорта та довідки про присвоєння РНОКПП.

Рішенням 17-ї сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 19.07.2021 за № 131 позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу з посиланням на те, що бажана для нього земельна ділянка перебуває у власності, тоді як згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Позивач з правомірністю рішення відповідача не погоджується, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вищезазначеній відмові, суд керується такими мотивами.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом положень частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Аналіз положень частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Предметом спору у цій справі є рішення Стрижавської селищної ради, яким позивачу ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з тих підстав, що бажана для заявника земельна ділянка перебуває у власності іншої особи (громадянина).

Вдаючись до оцінки правомірності наведених підстав для відмови, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у власності чи законному користуванні інших осіб можлива лише після припинення таких прав на земельні ділянки у визначеному законом порядку.

Відповідні підстави припинення врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.

Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою. Це кореспондується з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України, якою визначено обов`язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Отже, зазначене погодження є необхідним у випадку, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у власності або користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.

Як встановлено судом під час розгляду справи, земельна ділянка, щодо якої позивач подав клопотання, на сьогодні не сформована та не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, а, відповідно, немає присвоєного кадастрового номеру.

Втім, на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Стрижавської селищної Ради народних депутатів від 31.10.1996 вказану земельну ділянку передано у приватну власність громадянці ОСОБА_2 , про що видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН від 13.01.1997.

Вказаний акт відповідач надав на вимогу суду для з`ясування правового статусу спірної земельної ділянки. При цьому позивач не заперечив як дійсності цього документа, так і той факт, що акт виданий саме на бажану для позивача земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (втратив чинність 01.01.2002) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Частиною першою статті 23 цього Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Водночас пунктом 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу 2001 року (набрав чинності 01.01.2002) передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином, суд встановив, що бажана для позивача земельна ділянка не є вільною та не перебуває у комунальній власності, що виключає можливість її безоплатної приватизації без попереднього припинення права власності в порядку, визначеному законом (див. положення ч. 5 ст. 116 ЗК України).

Крім того, суд встановив, що позивач, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність, не додав до клопотання погодження землекористувача цієї земельної ділянки.

В той же час частина шоста статті 118 ЗК України містить вимоги щодо переліку документів, необхідного для отримання такого дозволу, зокрема необхідність надання погодження землекористувача в разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, чинне законодавство гарантує власникам земельних ділянок захист їх права на землю.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 ЗК України, вимога щодо надання погодження землекористувача спрямована на захист прав власників та землекористувачів (орендарів та постійних землекористувачів) від протиправного втручання в їх право власності та користування земельною ділянкою.

Відтак погодження землекористувача є обов`язковим, якщо клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою стосується земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у власності (користуванні) інших громадян або юридичних осіб і таке право не припинено у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постановах від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а та від 06.06.2019 у справі № 804/4435/16 дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи за № 120/3666/19-а.

З огляду на викладене суд погоджується з правомірністю відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з тих підстав, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у власності іншої особи, а тому для отримання такого дозволу обов`язковим є погодження землекористувача.

Таким чином, при прийнятті оспорюваного рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також об`єктивно врахував усі обставини, що мають значення для прийняття рішення.

Доводи позивача на правомірність такого рішення не впливають та не дають суду достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21100);

3) відповідач: Стрижавська селищна рада (код ЄДРПОУ 04330007, місцезнаходження: вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210).

Повне судове рішення складено 08.12.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович