Рішення № 101715695, 07.12.2021, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1684/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2021 Заставнівськийрайонний суд Чернівецькоїобласті в складі:

головуючогосудді- Пухарєвої О.В.,

з участю

секретаря судових засідань-Кульки О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Заставнав порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Західний Буг» про припинення правовідносин,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовною заявою до Приватного підприємства «Західний Буг» про припинення правовідносин, в якому просить визнати договір оренди землі від 01.07.2006, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Хрещатик-Агро», правонаступником якого на підставі передавального акту від 03.12.2019 є ПП «Західний Буг» (код ЄДРПОУ 32478033) припиненим з 01.07.2021.

В обґрунтування вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,13 га, кадастровий номер 7321584900:01:001:0007, розташованої на території Звенячинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку, серії ЧВ №007421.

01.07.2006 між ОСОБА_1 та ТзОВ «Хрещатик-Агро», правонаступником якого на підставі передавального акту від 03.12.2019 є ПП «Західний Буг» укладено договір оренди землі з встановленим строком дії на 15 років. Таким чином зазначений договір припинився 01.07.2021.

Позивач посилається на те, що він з моменту припинення договору неодноразово звертався до відповідача із повідомленням про бажання власно здійснювати весінньо-польові роботи, однак відповідач реагував відмовою. У зв`язку із наведеним він змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, в своєму клопотанні, яке надійшло до суду засобами електронного зв`язку підтримали позовну вимогу, справу просили розглядати за їхньої відсутності. В цьому, ж клопотанні надали суду додаткове пояснення в обґрунтування позову про те, що у цивільній справі, що розглядається, власник земельної ділянки ОСОБА_1 як орендодавець та ТОВ «Хрещатик-Агро», правонаступником якого є ПП «Західний Буг», як орендар підписали договір оренди земельної ділянки 01.07.2006.

При цьому сторони узгодили у прикінцевих положеннях пункт, у якому зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання, а у пункті «Строк дії договору» зазначили -15 років. Вважаючи, що момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії визначено та пов`язано з моментом підписання договору, просили спірний договір оренди визнати припиненим з 01.07.2006.

Представник відповідача адвокат адвокатського об`єднання «Галицька правнича група» Боровець М.М. у відзиві на позовну заяву з вимогами позовної заяви не погодився, по суті заявлених позовних вимог заперечував з підстав, викладених в ньому, посилаючись на те, що спірний договір оренди був зареєстрований 30.01.2009. Вважає, що договір оренди землі набув чинності після його державної реєстрації. Оскільки п`ятнадцятирічний строк дії договору закінчується 29.01.2024 року, то вважає, що відсутні підстави для визнання спірного договору оренди землі припиненим. У зв`язку з цим просив суд відмовити в задоволенні позовної вимоги.

Суд, ознайомившись із заявами сторін по суті справи, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 007421, який виданий 13.06.2003 ОСОБА_1 , який проживає в с.Звенячин Заставнівського району Чернівецької області є власником земельної ділянки площею 2,13 га, кадастровий номер 7321584900:01:001:0007, яка розташована на території Звенячинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області. Цільове призначенн я(використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.9).

01.07.2006 між ОСОБА_1 з одного боку, та ТзОВ «Хрещатик- Агро» в особі директора Микитюка Михайла Івановича, що діє на підставі Статуту з другого боку укладено договір оренди земельної ділянки загальної площі 2,1343, у тому числі під рілею 2,1343 га.

Згідно розділу «Строк дії договору» договору оренди землі «Договір укладено на строк 15 років» (а.с.8).

Договір оренди землі був зареєстрований 30.01.2009 в Заставнівському районному секторі Чернівецької філії державного земельного кадастру за №040981300012, що підтверджується відповідно відміткою на другому аркуші договору оренди землі від 01.07.2006 ( а.с.8, звор. бік).

31.07.2019 ТОВ «Хрещатик-Агро» прийняв рішення №8 про припинення Товариства шляхом його приєднання до ПП «Західний Буг». 03.12.2019 між ліквідаційною комісією ТзОВ «Хрещатик-Агро» та директором ПП «Західний Буг» підписаний передавальний Акт, згідно якого усі майнові та немайнові права і обов`язки ТзОВ «Хрещатик-Агро» , в тому числі і за укладеними договорами перейшли до правонаступника ПП «Західний Буг» (а.с.45) .

10.12.2019 зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо припинення ТзОВ «Хрещатик-Агро» шляхом приєднання до ПП`Західний Буг». Крім цього, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – правонаступником припиненого ТзОВ «Хрещатик-Агро» є ПП «Західний Буг» (а.с. 46-51).

Зазначене також передбачено Статутом приватного підприємства «Західний Буг», який є правонаступником усього майна, усіх майнових та немайнових прав та обов`язків ТзОВ «Хрещатик –Агро» (а.с.52).

Таким чином ПП «Західний Буг» з 10.12.2019 є повним правонаступником припиненого ТзОВ «Хрещатик-Агро», до якого перейшли всі права і обов`язки орендаря по спірному договору оренди землі.

Вважаючи, що договір оренди землі припинився 01.07.2021 позивач неодноразово звертався до ПП «Західний Буг» з вимогою про повернення земельної ділянки та з повідомленням про бажання власно здійснювати польові роботи з моменту припинення договору. Проте, на вказані пропозиції відповідач реагував відмовою ( а.с.11-16).

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17, в якій наголошено, що метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У даній цивільній справі встановлено, що ОСОБА_1 та ТзОВ «Хрещатик Агро» підписали договір оренди земельної ділянки 01.07.2006. При цьому сторони узгодили строк його дії -15 років, у пункті «Інші права та обов`язки сторін» передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Отже, сторони договору , дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, склали і підписали договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом з цим початок перебігу реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення, сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

З договору оренди вбачається, що він зареєстрований 30.01.2009. Відповідно строк договору закінчиться 30.01.2024.

Суд звертає увагу, що у розділі «Прикінцеві положення» спірного договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Проте суд вважає, що оскільки сторони в договорі не вказали про час (термін, календарну дату) початку перебігу та припинення дії договору, то в даному випадку, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено. Саме на закінчення строку, на який було укладено спірний договір, посилався позивач, як обставину, яка свідчить про наявність підстав припинення договору оренди землі.

Оскільки зазначена обставина не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Однак з такого висновку не випливає, що орендодавець є більш вразливою стороною у договорі, ніж орендар, та не має правового захисту своїх прав власності у разі неналежного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди.

Суд наголошує, що обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

У пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки державна реєстрація земельної ділянки відбулася майже через три роки після підписання його сторонами та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2021 році.

Відповідно до ч.1, ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч. 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.ч. 2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч.5-6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, приписами ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається із позовної заяви, позивач посилається на те, що орієнтовна сума витрат складає 15000 грн., з яких: 908 грн.- судовий збір за поданя позовної заяви немайнового характеру, 454 грн.- заява про забезпечення позову, 13000 грн.- послуги адвоката (6000 грн. - позов, 1000 грн. - засідання, 500 грн. за кожен лист у переписці із відповідачем, тощо) .

Як вбачається із матеріалів справи при зверненні до суду із позовною заявою немайнового характеру, позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с.1) та 454,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову (а.с.22). Будь-яких інших підтверджуючих документів про понесення судових витрат по справі позивачем суду не надано.

Враховуючи, що в задоволенні позовної вимоги відмовлено, то суд вважає, що в задоволенні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат слід відмовити.

Крім того судом встановлено, що представник відповідача при поданні до суду відзиву на позовну заяву просив стягнути із позивача понесені ним судові витрати, зазначивши, що документальне підтвердження витрат на правничу допомогу буде надано з врахуванням вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як передбачено п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст. 270 встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви . Додаткове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення

Як вбачається із відзиву на позовну заяву орієнтовний розмір судових витрат в ПП «Західний Буг» по даній справі становитиме 7000 грн.- за правову допомогу надану АО «Галицька правнича група», проте доказів на їх підтвердження не надала.

Заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат (відшкодування витрат на правову допомогу) у відповідності до ст.270 ЦПК України, до суду не надходило, що позбавило суд можливості призначити судове засідання та встановити відповідачу строк для подання відповідних доказів згідно ч.8 ст.141 ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні вимоги про відшкодування понесених судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді відповідачем слід відмовити.

Згідно ч.4.5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершено розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Оскільки в судове засідання, призначене на 11:30 год. 02.12.2021 учасники справи не з`явилися, а повне судове рішення складено 07.12.2021 (в межах строку, встановленого ч.6 ст.259 ЦПК України), то датою ухвалення даного судового рішення є 07.12.2021.

На підставі ст. 252-254, 631, 638, 640, 651, 792 ЦК України, Закону України «Про оренду землі», керуючисьст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позововної вимоги про визнання договору оренди землі від 01.07.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «Хрещатик-Агро» припиненим з 01.07.2021 - відмовити.

У задоволенні вимог про відшкодування судових витрат, понесених сторонами по справі відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.12.2021

Суддя О.Пухарєва