Рішення № 101690526, 03.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2021 року м. Київ № 640/3173/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарник К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної служби морського та річкового транспорту України,

Головного управління Національної поліції у місті Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди

за участю представників сторін:

від позивача - Маляренко Т.С.

від відповідача 1 - Александрова О.І.

від відповідача 2 -Лисенко В.О.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Державної служби морського та річкового транспорту України (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 03110, місто Київ, вулиця Преображенська, будинок 25, Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби морського та річкового транспорту України щодо не видачі у день звільнення 19 листопада 2020 року трудової книжки позивачу;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві повернути Державній службі морського та річкового транспорту України трудову книжку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України видати ОСОБА_1 трудову книжку в установленому порядку;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 211 319,52 грн;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 902,60 грн;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він з липня 2018 року по 19 листопада 2020 року працював в Державній службі морського та річкового транспорту України.

Наказом від 19 листопада 2020 року №584-К позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу ведення Державного суднового реєстру України Департаменту надання адміністративних послуг у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців внаслідок зміни структури та штатного розпису відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Як вказує позивач, у день звільнення відповідач не видав йому трудову книжку та не провів повний розрахунок, чим заподіяно позивачу моральну шкоду та що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що під час ознайомлення позивача з наказом про звільнення, останнього було повідомлено про необхідність прибути до Департаменту управління персоналом для отримання належним чином оформленої трудової книжки, проте, позивач для отримання трудової книжки не прибув, про що було складено відповідний акт №30 від 19 листопада 2020 року.

В подальшому, як вказує представник відповідача 1, 24 листопада 2020 року в приміщеннях Морської адміністрації в рамках кримінального провадження №420201090000062 було проведено обшук, під час якого, зокрема, вилучено особову справу та трудову книжку позивача.

Листом від 16 лютого 2021 року №250/05/14-21 відповідач 1 звернувся до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, з проханням повернути особову справу і трудову книжку позивача, проте, відповіді на зазначений лист станом на дату подання відзиву на позовну заяву не отримав.

На переконання представника відповідача 1, невидача позивачу трудової книжки відбулась не з вини відповідача 1, а тому відсутня протиправна бездіяльність відповідача 1.

Крім того, представник відповідача 1 послався й на те, що позивачем не надано жодного доказу, що дозволив би встановити наявність моральної шкоди, що свідчить про недоведеність відповідної позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послалась на те, що твердження представника відповідача 1, викладені у відзиві на позовну заяву, не відповідають дійсності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що дозвіл на обшуку з метою відшукання, зокрема, трудової книжки на ім`я позивача надано ухвалою слідчого судді від 17 грудня 2020 року. Трудова книжка на ім`я позивача визнана речовим доказом на підставі постанови від 24 листопада 2020 року, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У додаткових письмових поясненнях представник відповідача 2 послався на те, що посадові особи поліції під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватись виключно за правилами, встановленими КПК України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції у місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року повідомлено про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції у місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідка.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року клопотання представника відповідача 1 задоволено частково, визнано обов`язковою явку представника третьої особи, а також вирішено витребувати від Головного управління Національної поліції у місті Києві докази того, що трудова книжка разом з особовою справою позивача були вилучені Головним управлінням Національної поліції у місті Києві на підставі ухвали слідчого судді, а також докази того, що вказані документи були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні та разом з матеріалами цього кримінального провадження були направлені до Подільського районного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року Головне управління Національної поліції у м. Києві було виключено з числа третіх осіб, прийнято до розгляду позовну заяву в новій редакції та залучено Головне управління Національної поліції у м. Києві у якості співвідповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 03 листопада 2021 року представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві. Представники відповідачів позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити, з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані ними документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 19 листопада 2020 року №584-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу ведення Державного суднового реєстру України Департаменту надання адміністративних послуг 19 листопада 2020 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Як вбачається з наданої суду копії акта №30 від 19 листопада 2020 року, станом на 17 годину 00 хвилин 19 листопада 2020 року до Департаменту управління персоналом (кімната №314 в приміщенні Морської адміністрації за адресою: місто Київ, вулиця Преображенська, 25) ОСОБА_2 не з`явився для отримання трудової книжки при звільненні.

Крім того, згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу обшуку від 24 листопада 2020 року, слідчим Солом`янського УП ГУНП у м. Києві Тхоренко М.М. проведено обшук нежитлового приміщення 596,7 кв.м, розміщеного за адресою: АДРЕСА_3 (на 3-му поверсі та на 2-ому поверсі (архів), в ході проведення якого було виявлено та вилучено, зокрема, особову справу та трудову книжку ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року поновлено строк на звернення із клопотанням про проведення обшуку по кримінальному провадженню за №42020101090000062, надано дозвіл слідчому Солом`янського УП ГУНП у м. Києві Тхоренко М.М. на проведення обшуку нежитлового приміщення загальною площею 596,7 кв.м, розміщеного за адресою: АДРЕСА_4 , що відповідно до договору оренди нерухомого майна №8191 від 06 липня 2018 року, перебуває у користуванні Державної служби морського та річкового транспорту України (ЄДРПОУ 41886120), а також приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , в якому знаходиться архів Державної служби морського та річкового транспорту України, в якому знаходиться у тому числі особова справа та трудова книжка на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до копії постанови про визнання речовими доказами слідчого слідчого відділу Солом`янського УП ГУНП у м. Києві Тхоренко М.М. від 24 листопада 2020 року особова справа та трудова книжка на ім`я ОСОБА_1 були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні за №12020100090005692.

Згідно копії квитанції №000006 про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження №42020101090000062 від 03 лютого 2021 року, слідчим передано на зберігання документи, моб. тел., посвідчення судноводія, особові справи, протоколи КК.

Проте, з цієї квитанції не вбачається, чи було передано на зберігання трудову книжку позивача.

Водночас, як вбачається з відповіді Подільського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року №1/552/2021, в провадженні суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 368, частиною 2 статті 369-2 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 КК України, реєстраційний номер №42020101090000062 від 07 липня 2020 року, єдиний унікальний номер справи №758/1049/21, головуючий суддя Казмиренко Л.В. інформації з приводу того, чи було визнано речовими доказами особову справу та трудову книжку ОСОБА_1 матеріали кримінального провадження не містять. Також особова справа та трудова книжка ОСОБА_1 до матеріалів кримінального провадження, як речовий доказ на стадії судового слідства стороною обвинувачення не долучалась.

Також, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок при звільненні з позивачем було здійснено відповідно до платіжної відомості від 03 грудня 2020 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невидачі трудової книжки та непроведення остаточного розрахунку в день звільнення, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

Так, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно частини 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною на момент звільнення позивача), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною на момент звільнення позивача), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Питання пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються, зокрема, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Згідно з пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до положень пункту 4.1 Інструкції, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Так, як було зазначено судом та вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з займаної посади 19 листопада 2020 року, проте, оригінал трудової книжки в день звільнення позивачу видано не було.

При цьому, слід зазначити, що трудову книжку відповідачем 1 позивачу не було видано, у зв`язку з її вилученням слідчим під час проведення обшуку.

Суд наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів, що трудова книжка на ім`я позивача була повернута на адресу Державної служби морського та річкового транспорту України Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, як і не містять доказів того, що її було долучено до матеріалів кримінального провадження у якості речових доказів, про що свідчить лист Подільського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року №1/552/2021, а тому посилання відповідача 2 на постанову слідчого про визнання трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 речовим доказом є безпідставними.

Крім того, слід також зазначити, що матеріалами справи підтверджено, що Державна служба морського та річкового транспорту України зверталась до Головного управління Національної поліції у м. Києві з проханням повернути оригінал трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , проте, таких дій з боку відповідача 2 вчинено не було.

Також, варто наголосити й на тому, що у суду відсутні підстави не приймати до уваги акт №30 від 19 листопада 2020 року, в якому зазначено, що позивач не з`явився до Департаменту управління персоналом з метою отримання трудової книжки 19 листопада 2020 року, оскільки жодних доказів на спростування відомостей, зазначених в акті, позивачем суду надано не було.

Наведене в сукупності свідчить про те, що з боку відповідача 1 відсутня протиправна бездіяльність, яка полягає у невидачі позивачу трудової книжки у день звільнення 19 листопада 2020 року та в подальшому, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Між тим, з урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції у м. Києві повернути Державній службі морського та річкового транспорту України трудову книжку ОСОБА_1 та зобов`язанні Державної служби морського та річкового транспорту України видати ОСОБА_1 трудову книжку в установленому порядку, оскільки, як вже неодноразово зазначалось судом, відповідачем 2 не доведено, а судом не встановлено, що трудова книжка на ім`я ОСОБА_1 дійсно була визнана речовим доказом у кримінальному провадженні та долучена до матеріалів цього кримінального провадження.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 211 319,52 грн, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень третього абзацу пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, що не вказані в абзаці першому цього пункту, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки Державної служби морського та річкового транспорту України від 04 грудня 2020 року №114 середньоденна заробітна плата позивача становить 1390,26 грн.

З 20 листопада 2020 року, наступний після звільнення позивача день, по день ухвалення рішення у цій справі (03 листопада 2021 року) кількість робочих днів становить - 238.

238 робочих дні х 1390,26 грн = 330 881,88 грн.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку з невидачею трудової книжки позивачу становить 330 881,88 грн, який належить стягнути з відповідача 1.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 902,60 грн, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до матеріалів справи розрахунок з позивачем було проведено 03 грудня 2020 року, в той час, як останнім днем роботи було 19 листопада 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 166 цього Кодексу.

Як зазначено у частині 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вже було зазначено судом, частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України також передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в день звільнення 19 листопада 2020 року з позивачем не було проведено повного розрахунку, а проведено його 03 грудня 2020 року,

При цьому, суд наголошує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів стосовно звернення позивача в день звільнення 19 листопада 2020 року до відповідача 1 з вимогою про проведення з ним повного розрахунку при звільненні.

Слід також зауважити, що вимога позивача про проведення повного розрахунку при звільненні передбачає необхідність вчинення ним певних дій, тобто оформлення волевиявлення про такий розрахунок у формі заяви, поданих у встановленому порядку на ім`я керівника установи через відділ (канцелярію), відповідальну особу, які здійснюють реєстрацію заяви, або направити її засобами поштового зв`язку. Саме такі докази можуть бути належними та враховані судом при прийнятті рішення.

Отже, судом встановлено, що вимогу про виплату йому розрахункових сум шляхом безпосереднього звернення до відповідача позивач в день свого звільнення не пред`являв, а тому, зважаючи на той факт, що відповідач 1 фінансується з державного бюджету, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв`язку між діями відповідачів та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди. Виходячи зі змісту предмету та підстав позову, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.

Щодо клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до Головного управління Національної поліції у м. Києві, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено, що трудова книжка на ім`я ОСОБА_1 була долучена до матеріалів кримінального провадження у якості речових доказів та передана до суду, відповідно, у суду відсутні правові підстави стверджувати, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачами не доведено правомірність вчинених дій та прийнятих рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на підстави та предмет позову, суд дійшов висновку про необхідність допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 та 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108583) повернути Державній службі морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вулиця Преображенська, будинок 25, код ЄДРПОУ 41886120) оригінал трудової книжки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вулиця Преображенська, будинок 25, код ЄДРПОУ 41886120) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) оригінал його трудової книжки, у зв`язку із звільненням з посади у Державній службі морського та річкового транспорту України на підставі наказу від 19 листопада 2020 року №584-к, у встановленому законодавством порядку.

4. Стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вулиця Преображенська, будинок 25, код ЄДРПОУ 41886120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2020 року по 03 листопада 2021 року в сумі 330 881,88 грн (триста тридцять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 88 копійок).

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Виконати негайно рішення суду в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вулиця Преображенська, будинок 25, код ЄДРПОУ 41886120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у місті Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108583) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст рішення суду виготовлений 06 грудня 2021 року.