Рішення № 101646660, 16.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 листопада 2021 року м. Рівне №460/1743/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення грошової допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки в сумі 8598,35 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у вказаній частині при звільненні з 11.02.2021 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала в Управлінні соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області та в січні 2021 року звернулася до відповідача з заявою про надання їй щорічної відпустки з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2021 рік. Повідомлено, що на підставі вказаної заяви позивачу надано частину щорічної основної відпустки, а також нараховано допомогу в сумі 8598,35 грн., однак виплату такої грошової допомоги проведено не було. Вважає, що наявні підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку у вказаній частині при звільненні з 11.02.2021 по день фактичного розрахунку. З огляду на наведене, просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 17.03.2021 суддею Жуковською Л.А. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, вказану справу передано для розподілу до автоматизованої системи документообігу суду.

Відповідно до проведеного 31.05.2021 повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану адміністративну справу передано на розгляд судді Гудими Н.С.

Ухвалою суду від 07.06.2021 адміністративну справу прийнято до провадження судді Гудими Н.С. та розгляд справи розпочато спочатку.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позов, про причини неподання не повідомив, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами в порядку ч.6 ст.162 КАС України.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області.

25.01.2021 позивач звернулася до начальника Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області з заявою про надання їй щорічної основної відпустки за період роботи з 03.04.2020 по 11.02.2021 на 2 календарні дні з 28.01.2021 з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2021 рік (а.с.8).

Цього ж дня, 25.01.2021 Управлінням соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області прийнято наказ № 13-В про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 , п.3 якого вирішено нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.9).

Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, грошова допомога за 2021 рік позивачу в сумі 8598,35 грн. відповідачем нарахована, однак при наданні відпустки не виплачена, що підтверджується довідкою відповідача від 03.03.2021 №01/06-354 (а.с.14).

11.02.2021 відповідно до наказу начальника Управління соціального захисту населення Дубровицької районної держаної адміністрації №24-к, ОСОБА_1 звільнено з 11.02.2021 з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгової категорії населення Управління соціального захисту населення Дубровицької районної держаної адміністрації. Пунктом 2 цього наказу відділ бухгалтерського обліку зобов`язано провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства (а.с.10).

Зі змісту позову слідує, що при звільненні з позивачем проведено розрахунок, однак спірна грошова допомога останній виплачена так і не була.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право мирно володіти своїм майном.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 57 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Невиплачена позивачу грошова допомога, передбачена ч.1 ст.57 Закону України «Про державну службу», належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст.116 КЗпП України.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження публічної (державної) служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ч.6 ст.7 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як встановлено судом, позивач використала своє право на щорічну відпустку. При цьому, відповідачем було нараховано, проте не виплачено позивачу грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у зв`язку з відпусткою.

Аналіз положень ст.57 Закону №889-VIII свідчить, що державним службовцям гарантовано виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати одночасно з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки. Таке право декларовано державою. Держава через створювані нею органи несе обов`язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Суд звертає увагу, що Закон №889-VIII не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової допомоги, як-то звернення з відповідною заявою, або вираження такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги у випадку задоволення заяви державного службовця про надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

Отже, державний службовець має право на виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідно до ст.57 Закону №889-VIII.

Висновки аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №826/19002/16, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийнятті даного рішення.

Як зазначено в довідці Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації від 03.03.2021 №01/06-355, нарахована грошова допомога за 2021 рік у сумі 8598,35 грн. не виплачена у зв`язку з обмеженням бюджетних асигнувань.

Проте, вказані обставини суд до уваги не бере, оскільки такі не нівелюють надане ст.57 Закону №889-VIII право позивача на виплату грошової допомоги у зв`язку з відпусткою, а також не виключають обов`язок відповідача здійснити зазначену виплату позивачу при наданні основної щорічної оплачуваної відпустки.

Крім того, суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань. Відсутність останніх не може бути підставою для порушення прав громадян.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, не виплативши позивачу нараховану суму грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача на її користь нарахованої грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки у розмірі 8598,35 грн.

Щодо позовної вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд керується таким.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Поряд з цим, визначальними є такі юридично значимі обставини, як 1) невиплата належних працівникові сум при звільненні та 2) факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріали справи свідчать. що грошова допомога за 2021 рік у сумі 8598,35 грн як на момент звернення позивача із даним позовом до суду, так і на час вирішення цієї справи по суті, відповідачем не виплачена. Будь-яких доказів протилежного сторонами суду не надано і судом не встановлено.

Таким чином, на момент розгляду даної справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при проведенні фактичного розрахунку з позивачем останньому не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку . Відтак, право позивача в цій частині ще не є порушеним, а позовні вимоги -передчасними, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав свого процесуального обов`язку щодо доказування правомірності допущеної ним бездіяльності у спірних правовідносинах: ні відзиву на позов, ні будь-яких доказів на підтвердження протилежних, аніж встановлено судом фактів при розгляді цієї справи, не подав. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права частково знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Правові підстави для застосування ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області (вул. Воробинська, 14 А, м. Дубровиця, Дубровицький район, Рівненська область, 34100, ЄДРПОУ 03195352) про стягнення грошової допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки в сумі 8598,35 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16.11.2021

Суддя Н.С. Гудима