Ухвала суду № 101636550, 29.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18338/21

Провадження № 2-з/638/543/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року м. Харків

Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Поволяєва О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, в якій просила суд забезпечити позов шляхом заборони відчуження нерухомого майна – нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 (далі – нежитлові приміщення), які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Заяву мотивовано тим, що у листопаді 2019 ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_3 використав надану йому раніше довіреність від 05 липня 2017 року та уклав від її імені зі своєю матір`ю ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 18.01.2019, за яким право власності на вказані нежитлові приміщення було оформлено на ОСОБА_2 . Продаж вказаного майна було здійснено за 782500,00 грн., які нібито отримані представником продавця. Проте ОСОБА_3 не повідомив ОСОБА_1 про те, що від її імені уклав правочин, та кошти від продажу нежитлових приміщень не передав. Продаж майна було вчинено за ціною, що набагато нижча від ринкової вартості, а договір купівлі-продажу було укладено на користь близького родича особи, що діяла нібито від її імені. Згідно висновку про вартість майна від 20.12.2019, наданого ТОВ «Центр експерт груп», оціночна вартість вказаних нежитлових приміщень становить 5258250,00 грн. В подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 08.07.2019 щодо передачі в іпотеку нежитлових приміщень. Вказаний договір було укладено для забезпечення боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 , у якого було отримано в борг грошову суму в розмірі 874186,00 грн. ОСОБА_1 до листопада 2019 продовжувала отримувати орендну плату за договором оренди № 3613 нежитлового приміщення, що свідчить про те, що укладений договір купівлі-продажу від 18.01.2019 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Жодних повідомлень про те, що нежитлові приміщення були продані позивач не отримувала, ніяких грошових коштів від продажу спірного майна також не отримувала, що свідчить про наявність зловмисної домовленості. Довіреність від 05.07.2017, за якою був укладений правочин була видана ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, а нежитлові приміщення були зареєстровані за нею, як за фізичною особою, а тому договір купівлі-продажу від 18.01.2019 з боку продавця було укладено неуповноваженою особою, оскільки за чинним законодавством України фізична особа і фізична особа-підприємець різні особи. Оскільки право власності було зареєстровано не за суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем, то розпоряджатись майном, що не належить цій особі, вона не має право, як не має право це робити і представник від імені такої особи. Правочин, який вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною є недійсним.

Зважаючи на зазначене, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року скасовано, позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 від 18.01.2019, укладений від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. Визнано недійсним договір передачі в іпотеку нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32,33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 , від 08.07.2019, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю.

Постанова Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року набрала законної сили з дня її прийняття.

Рішенням державного реєстратора № 61693792 від 18.11.2021 відмовлено в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою для відмови в державній реєстрації є те, що нежитлові приміщення належать ОСОБА_3 .

Крім того, відповідно до реєстру речових прав 27.07.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким спірні нежитлові приміщення передані в іпотеку.

З зазначеного вбачається, що під час розгляду в суді апеляційної інстанції цивільної справи, до набрання рішенням законної сили, з метою унеможливлення виконання рішення відповідачами було переоформлено право власності на нежитлові приміщення на ОСОБА_3 шляхом укладення спірного договору дарування нежитлових приміщень, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір іпотеки нежитлових приміщень.

Повторне укладення вказаних правочинів унеможливило виконання постанови суду апеляційної інстанції, зважаючи на що ОСОБА_1 повторно звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, в рамках якого подано дану заяву про забезпечення позову.

Зважаючи на зазначене, у зв`язку з можливим переоформленням відповідачами права власності на нежитлові приміщення на користь третіх осіб, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог та визнання договорів недійсними.

Дослідивши викладені в заяві доводи та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову, зважаючи на наступне.

В провадженні судді Дзержинського районного суду м. Харкова Поволяєвої О.В. перебуває цивільна справа № 638/18338/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними

В даному позові ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень, укладений 27.07.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договір іпотеки, укладений 27.07.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за яким спірні нежитлові приміщення передано в іпотеку, визнати право власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_1 , витребувати нежитлові приміщення із чужого володіння та передати їх ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, забороною вчиняти певні дії

В постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

В рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася на існування ризику подальшого ускладнення чи унеможливлення виконання рішення. Дані ризики обґрунтовані тим, що предметом спору є правочини та нежитлові приміщення, які на праві власності належать ОСОБА_1 , проте вибули з її володіння у зв`язку з укладенням відповідачами спірних правочинів. Постановою Харківського апеляційного суду визнано недійсними договір купівлі-продажу нежитлових приміщень та договір іпотеки, укладений між відповідачами, проте останні, з метою унеможливлення виконання судового рішення, що набрало законної сили, умисно, в період розгляду справи в суді апеляційної інстанції, здійснили переоформлення права власності на нежитлові приміщення шляхом укладення нового правочину (договору дарування). Відповідачі можуть здійснити подальше відчуження належного ОСОБА_1 на праві власності майна з метою ухилення від виконання можливого рішення суду.

Матеріали цивільної справи містять копію довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Гібадуловою Л.А. 05 липня 2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець, уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси, зокрема з питань відчуження (купівлі-продажу, ренти, міни) належного рухомого і нерухомого майна. Довіреність дійсна до 05 липня 2020 року.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року скасовано, позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 від 18.01.2019, укладений від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. Визнано недійсним договір передачі в іпотеку нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47 загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 , від 08.07.2019, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю.

Рішенням державного реєстратора № 61693792 від 18.11.2021 відмовлено в державній реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_1 .

Зі змісту рішення державного реєстратора вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення. Заявником як підставу виникнення власності подано постанову Харківського апеляційного суду від 02.11.2021 року. Згідно проведених консолідованих пошуків в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на нежитлові приміщення належать ОСОБА_3 на підставі договору дарування № 1920 від 27.07.2021 року, зважаючи на що проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_1 є неможливим.

З досліджених матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки звернулася у 2019 році. Під час розгляду та вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 здійснено відчуження нежитлових приміщень на користь сина ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування від 27.07.2021. Під час укладення даного договору дарування ОСОБА_2 нежитлові приміщення належали на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2019, укладеного між нею на ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , який постановою суду апеляційної інстанції визнано недійсним.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_3 на праві приватної власності належать вказані вище нежитлові приміщення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Також під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Зважаючи на те, що між сторонами дійсно виник спір щодо нежитлових приміщень, з урахуванням зазначеної вище постанови суду апеляційної інстанці, підстав та змісту позову, та наявності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , позовним вимогам, суд дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна – нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Заборона відчуження нерухомого майна не є позбавленням права власності на нього відповідача, зважаючи на що, зурахуванням встановлених обставин, даний вид забезпечення позову є виправданим, а рішення про заборону відчуження є таким, що підтримує "справедливу рівновагу" між загальним інтересом відповідача по справіта захистом прав позивача.

Що ж стосуються викладеної вище позиції Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18 стосовно того, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність доказів на підтвердження дійсного наміру ОСОБА_3 здійснити повторно відчуження спірних нежитлових приміщень не є правовою підставою для відмови у задоволенні даної заяви, оскільки забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову та визнання права власності на нежитлові приміщення за позивачем. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 18 вересня 2020 року у цивільній справі № 759/11123/18.

З урахуванням встановлених та зазначених вище обставин, доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, судом встановлено, що між сторонами по справі дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. З урахуванням встановленого обсягу позовних вимог, суддійшов висновку щодо співмірності даного виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року по цивільній справі № 381/4019/18 визначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень, що належать відповідачу ОСОБА_3 , суд враховує співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Оскільки предметом спору є нежитлові приміщення, то забезпечення позову шляхом заборони їх відчуження є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по цивільній справі № 381/4019/18.

Також суд вважає недоцільним застосування зустрічного забезпечення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови від позову.

Забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень, що належать на праві власності ОСОБА_3 , не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування.

Матеріали справи не містять будь-яких належних даних, що свідчать про можливе завдання відповідачу збитків внаслідок забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень.

Висновки щодо забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності і розумності та відповідають положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 149-153 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними – задовольнити.

Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними шляхом заборони відчуження нерухомого майна – нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя О.В. Поволяєва