Рішення № 101632147, 06.12.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2540/21

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства “Девік” (81650, Львівська обл., Миколаївський р-н, смт. Розділ, вул. Миру, 12; 79037, м. Львів, а/с 10746)

до Приватного підприємства “Авентин” (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 6А; 07300, Київська обл., м. Вишгород, а/с 80)

про стягнення 47198,70 грн. заборгованості за договором надання послуг № 2503 від 23.03.2020 р., у тому числі – 40427,07 грн. основного боргу, 2225,11 грн. пені, 982,43 грн. 3% річних, 3564,09 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Девік” (далі - ПП “Девік”, позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Авентин” (далі – ПП “Авентин”, відповідач) про стягнення 47198,70 грн. заборгованості за договором надання послуг № 2503 від 23.03.2020 р., у тому числі – 40427,07 грн. основного боргу, 2225,11 грн. пені, 982,43 грн. 3% річних, 3564,09 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що на підставі укладеного договору № 2503 від 23.03.2020 р. та заявок, укладених сторонами в межах цього договору, ПП «Девік» здійснило перевезення вантажу, що підтверджується відповідними міжнародними товарно-транспортними накладними, однак відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, за надані позивачем послуги не розрахувався в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 40427,07 грн. основного боргу, 2225,11 грн. пені, 982,43 грн. 3% річних, 3564,09 грн. інфляційних втрат, 2379,00 грн. судового збору та 1880,00 грн. витрат на переклад та нотаріальне посвідчення перекладу договору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.09.2021 р. вказану позовну заяву було залишено без руху.

20.09.2021 р., під час перебування судді Бабкіної В.М. у відпустці, до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 28 від 17.09.2021 р. (вх. № 21951/21 від 20.09.2021 р.) про усунення недоліків позовної заяви.

Як вбачається із поданої заяви, позивачем, на усунення недоліків позовної заяви, було надано докази здійснення відповідачем часткової оплати за надані позивачем послуги за заявкою транспортного експедування б/н від 14.09.2020 р. та надано обґрунтований розрахунок суми основного боргу.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Приватним підприємством “Девік” позовною заявою до Приватного підприємства “Авентин” про стягнення 47198,70 грн. заборгованості за договором надання послуг № 2503 від 23.03.2020 р., підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.09.2021 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

29.10.2021 р. до господарського суду Київської області від ПП “Авентин” надійшов відзив б/н від 26.10.2021 р. (вх. № 25077/21 від 29.10.2021 р.), відповідно до якого відповідач зазначав, що позивачем не було передано відповідачу оригінал CMR з підписами та печаткою вантажоотримувача № 438223, як того вимагає договір, тобто не було виконано умови договору та фактично не надано документи, що підтверджують виконання умов договору з доставки вантажу. Щодо доданого до позовної заяви копії чеку на поштове відправлення від 27.10.2020 р., то в ньому не вказаний перелік документів, який був у цьому поштовому відправленні, відсутні докази його отримання відповідачем. Крім того, згідно даних трекінгу відправлень ПАТ «УКРПОШТА», номер відправлення, зазначений в копії наданого чеку (7903706480663), не зареєстрований в системі (роздруківка додається). Таким чином, оригінал зазначеної CMR № 438223 з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу у відповідача відсутній та позивачем відповідачу не надсилався і не передавався, як того вимагає пункт 5.2 договору.

За таких обставин відповідач вважає, що за заявкою транспортного експедування від 25.09.2020 р. та актом надання послуг № 5068 від 06.10.2020 р. (CMR № 438223) зобов`язання позивача, передбачені договором, не були виконані в повному обсязі, тому строк оплати вказаних послуг не настав.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2020 р. між Приватним підприємством “Девік” (експедитор) та Приватним підприємством “Авентин” (замовник) було укладено договір № 2503 на надання послуг з організації та здійснення внутрішніх і міжнародних вантажних автомобільних перевезень, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є взаємовідносини замовника та експедитора, що виникають при організації транспортування вантажів у міжнародному сполученні та всередині України.

Згідно з п. 2.2 договору вартість перевезення узгоджується в заявках і вказується в актах виконаних робіт, наданих експедитором.

У відповідності з п. 3.1 договору платежі за виконані послуги згідно з умовами цього договору здійснюються шляхом банківського переказу на рахунок експедитора за кожен рейс, якщо інше не обумовлено в заявці.

Оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналів: CMR (ТТН), рахунку та акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлено в заявці (п. 3.2 договору).

Умовами п. 3.5 договору встановлено, що у випадку прострочення в оплаті пізніше узгодженого терміну замовник виплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен прострочений день.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що експедитор зобов`язується в строк не пізніше 20-ти робочих днів з дати здійснення перевезення підготувати, підписати та передати замовнику акт виконаних робіт, в якому обов`язково зазначається точний маршрут перевезення, товаросупровідні документи з відмітками вантажовідправника, перевізника та вантажоотримувача, а саме: примірник CMR (ТТН), видаткової накладної з підписом та печаткою вантажоотримувача про приймання вантажу та інші необхідні супровідні документи на вантаж.

На підставі укладеного договору, 14.09.2020 р. ПП «Авентин» (замовник) та ПП «Девік» (експедитор) було підписано заявку б/н, за умовами якої експедитор взяв на себе обов`язок організувати перевезення вантажу на наступних умовах:

- маршрут: Бергамо (Італія) - м. Вишгород (Україна);

- вантажоодержувач - ПП «Авентин»;

- адреса місця розвантаження: 03700, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденко, 19г;

- термін доставки в термінал: 21.09.2020;

- оголошена вартість фрахту: 2000 євро;

- умови оплати: на р/р по курсу НБУ на день завантаження.

Як слідує з матеріалів справи, для виконання перевезення позивач залучив перевізника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-Рівне», з яким уклав заявку № 2020-07516 від 11.09.2020 р. Вантаж було прийнято до перевезення та доставлено вантажоодержувачу згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 501829 від 16.09.2020 р.

Як вказує позивач, на виконання умов заявки б/н від 14.09.2020 р., за замовленням відповідача, ним було організовано перевезення вантажу за умовами, погодженими сторонами у заявці, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної № 501829 від 16.09.2020 р. та підписаним обома сторонами актом виконаних робіт № 4337 від 22.09.2020 р. на загальну суму 66688,00 грн.

Однак, ПП «Авентин» перерахувало ПП «Девік» лише 63005,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача від 16.12.2020 р. та від 12.01.2021 р., у зв`язку з чим заявка б/н від 14.09.2020 р. залишилась неоплаченою в розмірі 3683,00 грн.

Окрім того, 25.09.2020 р. ПП «Авентин» (замовник) та ПП «Девік» (експедитор) підписали заявку б/н, за умовами якої експедитор взяв на себе обов`язок організувати перевезення вантажу на наступних умовах:

- маршрут: м. Вишгород (Україна) – Моердик (Нідерланди);

- вантажовідправник: ПП «Авентин»;

- адреса місця завантаження: ПП «Авентин», м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19 Г;

- дата та час завантаження: 29.09.2020;

- митне оформлення: ТГО № 3, Новопирогівська, 58;

- вантажоодержувач: Joost Houtgaaf;

- адреса місця розвантаження: Graanweg 4.4782 PP Moerdijk;

- оголошена вартість фрахту: 1100 євро;

- умови оплати: на р/р по курсу НБУ на день розвантаження.

Як слідує з матеріалів справи, для виконання перевезення позивач залучив перевізника - Приватне підприємство «Транспортник», з яким уклав заявку № 2020-08012 від 28.09.2020 р. Вантаж було прийнято до перевезення та доставлено вантажоодержувачу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 438223.

Як вказує позивач, 27.10.2020 р., згідно умов договору, останній надіслав відповідачу оригінали документів: CMR № 438223, рахунок № 5068 та акт надання послуг № 5068 від 06.10.2020 р., які відповідач отримав 29.10.2020 р., та без зауважень підписав акт надання послуг № 5068 від 06.10.2020 р. і повернув позивачу.

Однак, надані позивачем послуги з перевезення за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 438223 залишились не оплаченими відповідачем.

ПП «Девік» було надіслано на адресу ПП «Авентин» претензію № 38 від 12.05.2021 р. на суму 40427,07 грн., згідно з якою позивач зазначав, що відповідачем залишились неоплаченими заявки від 14.09.2020 р. та від 25.09.2020 р. в загальній сумі 40427,07 грн., з яких: 3683,00 грн. за заявкою від 14.09.2020 р. та 36744,07 грн. за заявкою від 28.09.2020 р., у зв`язку з чим ПП «Девік» вимагало від ПП «Авентин» сплати вказаної заборгованості протягом 5 календарних днів з моменту отримання даної претензії.

Відповідь на претензію отримано не було, кошти не перераховано, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умові (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

За змістом ст.ст. 929, 930 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, зазначені в статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, за змістом частин 11, 12, 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Як зазначалось вище, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що позивачем не було передано відповідачу оригінал CMR № 438223 з підписами та печаткою вантажоотримувача. За таких умов відповідач вважає, що за заявкою транспортного експедування від 25.09.2020 р. та актом надання послуг № 5068 від 06.10.2020 р. (CMR № 438223) зобов`язання позивача, передбачені п. 5.2 договору, не виконані в повному обсязі, тому строк оплати послуг, передбачений п. 3.2 договору, не настав.

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем загалом не заперечувалось тієї обставини, що позивачем, на виконання умов договору № 2503 на надання послуг з організації та здійснення внутрішніх і міжнародних вантажних автомобільних перевезень від 25.03.2020 р. та погоджених сторонами заявок, було надано транспортно-експедиційні послуги щодо організації міжнародних перевезень, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №№ 501829, 438223, з відмітками митного контролю, підписами та печатками як вантажовідправників, так і вантажоодержувачів, за узгодженими сторонами заявками від 14.09.2020 р. та 25.09.2020 р.

При цьому, факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем щодо організації перевезення вантажу підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №№ 501829, 438223, згідно яких обумовлений заявками вантаж отримано вантажоодержувачами у пунктах призначення.

Окрім того, факт належного виконання позивачем послуг з організації перевезення за CMR № 438223 підтверджується наявним у матеріалах справи актом наданих послуг № 5068 від 06.10.2020 р. (на надання послуг з організації автоперевезень за договором № 2503 від 25.03.2020 р.), який підписаний як зі сторони виконавця (позивача), так і зі сторони замовника (відповідача) з проставленням відбитків печаток підприємств, в якому зазначено, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): міжнародні транспортні послуги по маршруту Вишгород, Україна – Moerdijk, Нідерланди.

Водночас, факт належного виконання позивачем послуг з організації перевезення за CMR № 501829 підтверджується наявним у матеріалах справи актом наданих послуг № 4337 від 22.09.2020 р. (на надання послуг з організації автоперевезень за договором № 2503 від 25.03.2020 р.), який підписаний як зі сторони виконавця (позивача), так і зі сторони замовника (відповідача) з проставленням відбитків печаток підприємств, в якому зазначено, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): міжнародні транспортні послуги по маршруту Casnigo – Cazzano S Andrea - Вишгород.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами у сукупності підтверджується факт надання позивачем послуг щодо організації перевезення вантажів автомобільним транспортом в обумовлені сторонами пункти призначення, згідно підписаних сторонами заявок від 14.09.2020 р. та від 25.09.2020 р.

Натомість, доказів сплати відповідачем заборгованості за заявкою від 14.09.2020 р. в сумі 3683,00 грн., а також оплати вартості послуг за заявкою від 25.09.2020 р. в сумі 36744,07 грн. до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем у загальній сумі 40427,07 грн. є доведеним матеріалами справи, а вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Поряд з цим, слід зазначити, що частинами 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з умов п. 3.2 договору, оплата послуг здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналів: CMR, рахунку та акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлено в заявці.

Отже, сторони договору обумовили строк оплати замовником послуг експедитора протягом 5 банківських днів з моменту отримання замовником оригіналів документів, обов`язок надання яких встановлений для експедитора наведеним вище пунктом 5.2 договору, якщо інший строк не визначено сторонами у заявках.

При цьому, суд відзначає, що до матеріалів справи не надано належних і допустимих доказів направлення на адресу відповідача оригіналів CMR № 438223 та № 501829, рахунків та актів виконаних робіт (як і доказів їх отримання ПП «Авентин»), оскільки долучені позивачем до матеріалів справи фіскальні чеки від 03.10.2020 р. та від 27.10.2020 р. без описів вкладення у поштові відправлення не надають можливості встановити, що саме було направлено на адресу відповідача. Водночас, відповідач факт отримання оригіналу CMR № 438223 заперечує.

З огляду на викладене суд констатує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо визначення моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунку за надані позивачем послуги за міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №№ 501829, 438223.

Між тим, саме у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за надані послуги позивач просить суд стягнути з замовника пеню, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за періоди прострочення оплат.

У силу вимог ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згадуваним вище пунктом 3.5 договору встановлено, що у випадку прострочення в оплаті пізніше узгодженого терміну замовник виплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен прострочений день.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наслідками дослідження матеріалів даної справи, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на те, що позивачем належними і допустимими доказами не було доведено моменту виникнення прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг.

Між тим, наведеними вище приписами ст. 74 ГПК України обов`язок щодо визначення та наповнення доказової бази покладається на сторону процесу, яка посилається на відповідні обставини, у даному випадку – на позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме – в частині стягнення 40427,27 грн. основного боргу.

Щодо решти пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, складається з судового збору в розмірі 2379,00 грн., а також витрат на переклад та нотаріальне посвідчення перекладу договору в розмірі 1880,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (аналогічний висновок викладено в п. 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження понесення судових витрат, пов`язаних з перекладом, позивач у строк, визначений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, подав суду відповідні докази.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що ПП «Девік» здійснено переклад договору № 2503 на надання послуг з організації та здійснення внутрішніх і міжнародних вантажних автомобільних перевезень від 25.03.2020 р. з російської мови на українську. Переклад виконано ПП «Азбука світу», підпис перекладача засвідчено приватним нотаріусом Михайловою Оленою Володимирівною.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору про надання перекладацьких послуг від 16.08.2021 р. виконавець надав позивачу передбачені договором перекладацькі послуги на суму 1880,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт (надання послуг) від 16.08.2021 р., за змістом якого зазначено про надання послуг з перекладу договору № 2503 з російської мови на українську та його нотаріальне засвідчення, підписаним уповноваженими представниками виконавця та позивача.

ПП «Девік» на підставі платіжного доручення № 20926 від 17.08.2021 р. на суму 1880,00 грн. здійснило оплату наданих перекладацьких послуг.

Відповідно до ст. 10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Відповідно до статті 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Поряд з цим, слід зазначити, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6, 7 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням зазначеного та відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на послуги перекладача, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відшкодування витрат позивача, пов`язаних із залученням перекладача, покладається судом на відповідача.

Отже, витрати зі сплати судового збору та витрати на послуги перекладача відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Авентин” (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 6А, код 36758943) на користь Приватного підприємства “Девік” (81650, Львівська обл., Миколаївський р-н, смт. Розділ, вул. Миру, 12, код 19322456) 40427 (сорок тисяч чотириста двадцять сім) грн. 07 коп. основного боргу, 1944 (одну тисячу дев`ятсот сорок чотири) грн. 32 коп. судового збору, 1610 (одну тисячу шістсот десять) грн. 28 коп. витрат на послуги перекладача.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 06.12.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна