Рішення № 101625894, 01.12.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3249/19

Провадження 2/522/4543/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм Олена Володимирівна, Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович про визнання виконавчого написутаким, що непідлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить суд, визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1458, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. 29.08.2018 року, яким звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , мотивуючи це грубим порушенням з боку нотаріуса Порядку вчинення виконавчих написів, і як наслідок, неправомірним виконавчим провадженням з приводу виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, вказуючи, що вказаний виконавчий напис був вчинений нотаріусом в порушення вимог ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» (у редакції, чинній на момент його вчинення), а саме без встановлення нотаріусом дійсної безспірного розміру суми кредитної заборгованості ОСОБА_1 , порушенням строку, протягом якого може бути вчинено виконавчий напис.

Ухвалою суду від 17.06.2020 р. було замінено відповідача з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль на належного товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» відповідно до якого перейшли всі права вимоги до боржника.

Прекдставник позивача надав заяву про проведення судового засідання згідно ч. 2 счт. 247 ЦПК України.

Представник відповідача ТОВ «Консалт Солюшенс», в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, письмових пояснень, заперечень або заяв про розгляд справи за їх відсутністю суду не надавали.

Треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм Олена Володимирівна та Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович в судові засідання повторно не з`явилисяя, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмових пояснень, заперечень або заяв про розгляд справи за їх відсутністю суду не надавали.

Дослідивши матеріали справи суд вважає позовну заяву обгрунтованою та таку, що слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За загальним правилом статей 15,16 ЦПК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно із ст. 6 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого роти нього кримінального звинувачення.

Згідно із ст. 202 ЦК України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила і може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених Законом, або домовленістю з цими особами.

Статтею 204 ЦК України передбачено - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Умовами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 18 ЦК України - нотаріус здійснює захист цивільних прав, шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених Законом.

Стаття 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Мінюсту України № 20/5 від 03.03.2004 р. зазначають, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме п. 3.4. Розділу 2, Глави 16, строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Це право виникає у стягувача з моменту неналежного виконання зобов`язання боржником у визначений договором строк.

У статті 89 Закону України «Про нотаріат» міститься перелік вимог до змісту виконавчого напису, не дотримання яких може також бути підставою для ініціювання його оскарження, зокрема, відповідно до вимог вказаної статті Закону України «Про нотаріат».

У виконавчому написі повинні зазначатися : дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання; інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

У випадку недотримання нотаріусом вимог, щодо надання стягувачем документів на підставі яких можливе вчинення виконавчого напису та інших вимог закону щодо вчинення виконавчого напису, боржник може реалізувати свої право на звернення до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до Закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону).

Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат». При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою КМУ від 29.06.1999 р. № 1172.

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 глави 16 розділу II цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій - для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем (Постанова ВС від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19).

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 31.01.1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» - в справах щодо оспорювання виконавчого напису, боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому напису. При безпідставності цих вимог, суд скасовує виконавчий напис і відмовляє в задоволенні цих вимог, а у разі часткової їх обґрунтованості, постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Для виконавчого напису подаються : оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає право звернення стягнення на заставлене майно і документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення.

Таким чином, нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки - не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з врахуванням положень «Переліку…», за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, про що було вказано п. 10 Узагальнень судової практики ВСУ з розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні від 07.02.2014 р., а отже суд дійшов висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - є одностороннім правочином і отримання при цьому згоди боржника із пред`явленою до нього кредитором вимогою не передбачено.

Пунктом 13 вказаної Постанови передбачено - при вирішенні справ, пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачі, судам слід мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 34,36,87,88 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими спеціальним нормативним актом з цього приводу, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли Законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. Таким спеціальним нормативним актом є Постанова КМУ від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», пунктом 1 якого передбачено, що для виконавчого напису подаються : оригінал нотаріально-посвідченої угоди, що передбачає право звернення стягнення на заставлене (іпотечне) майно і документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення.

Вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат», слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (Постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 645/1545/17).

Відповідно до статті 90 Закону України «Про нотаріат» - стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (статті 91 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. 33 вказаного Закону - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема - виконавчого напису нотаріуса.

Аналогічні норми передбачені також ст.ст. 572,589,590 ЦК України та ст.ст. 19,20 Закону України «Про заставу».

При чому, згідно із ст. 18 ЦК України - нотаріус є суб`єктом захисту цивільних прав, а дією, яка визначається як форма захисту, є вчинення виконавчого напису на борговому документі.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» - у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодержателя, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Частиною 4 статті 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену Наказом Мінюсту України № 20/5 від 03.03.2004 р. передбачено - вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу 30-ти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та Главою 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Мінюсту України від 22.02.2012 р. № 296/5 передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача. Для вчинення виконавчого напису, стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені : відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код ЄДРПОУ для юросіб; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу 30-ти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Письмова вимога кредитора боржнику надсилається способом, передбаченим договором.

При чому, чинне законодавство - не встановлює обов`язку кредитора перевіряти фактичне місцезнаходження чи місце проживання боржника/іпотекодавця та його розшуку, відтак, кредитор повинен надіслати письмове повідомлення про початок звернення стягнення на предмет іпотеки чи повідомлення про необхідність виконання зобов`язання - на адресу, зазначену в договорі кредиту або іпотеки.

Вчиняючи виконавчий напис - нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у «Переліку…», документів, за якими стягнення заборгованості поводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів - тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом № 3425-XII.

Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до «Переліку....», у зв`язку з чим, нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» - нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права минуло не більше 3-х років, а між підприємствами, установами, організаціями - не більше одного року.

Пунктами 3.5,7.1 Глави 16 «Порядку…» передбачено, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у «Переліку…». У справах нотаріуса залишаються копія документу, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.

Пунктом 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» - наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання - не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

З огляду на проведене ВССУ узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні - під час розгляду справ за позовами щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судам необхідно перевіряти належність кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі або встановити наявність (відсутність) об`єктивних обставин, коли виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Також, має бути враховано пред`явлені банками (фінансовими установами) розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчому написі нотаріуса, з`ясовано, зокрема, чи є за боржником сума боргу (п. 10).

Таким чином, нотаріус при вчиненні виконавчого напису - не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку».

У своїй Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 305/2082/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для правильного застосування статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд має перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто : 1) чи існувала заборгованість узагалі; 2) чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; 3) та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Так, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростувавналежними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів.

Суд зауважує, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса - може бути здійснене незалежно від того, чи є про це відповідна умова у договорі іпотеки.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а тому нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та і рішень інших органів.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Таким чином, місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.

Суд встановив, що 04.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», та позивачем було укладено кредитний договір № 014/0054/74/72696.

Відповідно до п. 3.2. Кредитного договору, надання кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватися на розсуд Кредитора шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів Кредитора з позичкового рахунку Позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу Кредитора; безготівкової оплати наданих платіжнимх документів (доручень) Позичальника.

13.04.2007 р., з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль`та Позивачем було укладено іпотечний договір реєстровий № 2095.

29.11.2019 р. між акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та акціонерним товариством «Оксі банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило за плату Новому кредитору належні йому права грошової вимоги щодо погашення заборгованості по кредитному договору № 014/0054/74/72696.

29.11.2019 р. між акціонерним товариством «Оксі банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого АТ «Оксі Банк» відступило за плату Новому кредитору належні йому права грошової вимоги щодо погашення заборгованості по кредитному договору № 014/0054/74/72696.

Так, 29.08.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1458, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04.04.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І.

05.09.2018 року приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису від 29.08.2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

На думку позивача та його представника оспорюваний виконавчий напис №1458 від 29.08.2018 року вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, і як наслідок неправомірне виконавче провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису, про звернення стягнення на предмет іпотеки, належний позивачу на праві власності.

Представник позивача вважає, що при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед АТ «Райффайзен Банк Аваль, а також суми процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними, а розрахунок боргу, здійснений АТ «Райффайзен Банк Аваль, щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника, так як виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками банку, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків банку і не може бути доказом безспірності грошових вимог стягувача до позивача, з урахуванням того, що безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, а нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Так, Постановою Пленуму ВСУ від 31 січня 1992 року № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчинені» у пункті 13 роз`яснено, що відповідно до статей 34,36,87,88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими спеціальним нормативним актами з цього приводу, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності, не минув цей строк.

Отже, на думку суду, основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису - є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки.

Суд з`ясував, що відповідно до п. 6.1. іпотечного договору, у разі порушення боргового зобов`язання, умов Кредитного договору або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд зауважує, що ознакою безспірності вимоги - є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Також, п. 1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III передбачено, що розрахунково-касове обслуговування клієнта банком здійснюється на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

Тобто порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видання або відсилання клієнту (п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 254 Положення № 254, чинного на час вчинення виконавчого напису).

При чому, особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити (п. 5.5 Положення № 254): номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку, а тому, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до умов договору банківського рахунку, укладеного між підприємством і банком, то такий документ є належним доказом для облікових цілей.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів, про що було вказано в Постанові КЦС ВС від 23.01.2018 в справі № 310/9293/15ц, в якій вказується, що вчинений нотаріусом виконавчий напис - не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, а належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса - повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Як вбачається з матеріалів справи, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону, так як на дату вчинення виконавчого напису - 29.08.2018 року., в Малиновському районному суді м. Одеси на розгляді знаходилася цивільна справа № 2/1519/7111/11 за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору № 014/0054/74/72696 від 04.04.2007 року.

З виконавчого напису нотаріуса вбачається, що за кредитним договором № 014/0054/74/72696 від 04.04.2007 року, заборгованість по платежу за яким виникла з 04.04.2007 по 06.06.2018 р.р. і складає загальну суму в розмірі 686 610,58 дол. США, а саме: сума заборгованості за кредитом - 302 053, 80 дол. США; сума заборгованості за відсотками - 384 556, 78 дол. США. та комісія 23890,06 грн.

Таким чином, за період з 04.04.2007 року по 06.06.2018 року Банком було нараховано зазначені відсотки.

Однак на думку суду, такі нарахування відсотків є протиправним та таким, що не відповідає дійсності, виходячи з наступного.

У липні 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було надіслано Позивачу вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором 014/0054/74/72696 від 04.04.2007 року згідно якої банк вимагає здійснити дострокове погашення Кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені відповідно до Кредитного договору у загальному розмірі 347 455, 73 дол. США, з яких: 302 072, 55 дол. США - заборгованість по сумі кредиту; 29 927, 84 дол. США - несплачені проценти; 15 455, 34 дол. США - нарахована пеня.

Таким чином Банк скористався правом та пред`явив вимогу до Позичальника згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, у зв`язку з чим право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

В той же час, всупереч зазначеним вимогам АТ «Райффайзен Банк Аваль» було нараховано Позивачу відсотки включно по 06.06.2018 року. Тобто банк надав нотаріусу інформацію щодо нарахування відсотків у більшому розмірі (384 556, 78 -29 927, 84 =354 628, 94 дол. США).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово зазначалося, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки (пункти 33-35 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).

Стаття 88 Закону «Про нотаріат» містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього Закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою (пункт 36 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).

Великою Палатою Верховного Суду постанові від 21.09.2021 року у справі № 910/10374/17 підтверджено висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Суд встановив, що листом 27 липня 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з вимогою до Позивача про дострокове повернення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені, згідно якої вимагає від Позивача сплату боргу протягом не більше ніж 30-ть календарних днів з дати складання цієї вимоги, тобто 28.08.2009 року.

Спірний виконавчий напис №1458 вчиений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. 29.08.2018 року.

Отже, суд вважає, що виконавчий напис нотаріуса вчинений поза межами визначеного законом строку.

Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and Others v Ukrane, № 4909|04, &58,ЄСПЛ, від 10.02.2010 року)Позивачем заявлено про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 4 194 грн.

Відповідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Судом встановлено, що Позивачем фактично понесені судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі - 4 194 грн.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,206,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,274,277 ЦПК України, ст.ст. 11,15,16,18,527,589,590 ЦК України, ст.ст. 34,36,87,88 Закону України «Про нотаріат», Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВСУ № 2 від 31.01.1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», Постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення зобов`язань проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм Олена Володимирівна, Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович про визнання виконавчого написутаким, що непідлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №1458, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. 29.08.2018 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на користь ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі - 4 194,00 (чотири тисячі сто дев`яносто чотири) грн. 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

01.12.2021