Рішення № 101605506, 23.06.2021, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/1660/20

Провадження № 2/545/114/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2021 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого - судді : Гальченко О.О.,

при секретарі : Лисенко І.В.,

з участю представників сторін в особі адвокатів : Власенко Н.О., Кумечко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ПП «Імені Калашника» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 09.07.2020 року звернувся до суду із позовом до відповідачки про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи тим, що 26 червня 2006 року між СТОВ «Імені Калашника» ( ПП «Імені Калашника» є правонаступником СТОВ «Імені Калашника» ) ( наймодавець ) та ОСОБА_1 ( наймач ) був укладений договір найму житлового приміщення Відповідно до якого відповідачу було передано в тимчасове користування жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

В 2010 році була проведена технічна інвентаризація будівлі, в результаті якої був виготовлений новий технічний паспорт і нумерація квартири змінилася. В зв`язку з цим між ними був укладений новий договір про найм житлового приміщення від 21.01.2011 р., відповідно до якого було змінено номер орендованого житлового приміщення з кв. АДРЕСА_2 . Вказане житлове приміщення є службовим.

ПП « ім. Калашника» є власником вказаного житлового приміщення у будинку по АДРЕСА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 .

Квартира за номером АДРЕСА_4 ( станом на сьогодні ) (до перенумерації – 30 ) за вказаною адресою як і всі інші приміщення є житловими приміщеннями та за рішенням власника передавались в найм працівникам приватного підприємства на час їх трудових відносин з підприємством за договорами найму.?

Так само, між підприємством «ім. Калашника» та відповідачем було укладено договір найму від 26.06.2006 року та 21.01.2011 року.

Відповідно до п.1 Розділу предметом даного договору являлося найм житлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 ( станом на сьогодні ) ( до перенумерації 30 ), яке передавалося наймодавцем у тимчасове користування ( для проживання ) наймачеві на певний строк за плату.

Як передбачено п. 4.1. Розділу 4 договір укладено на строком на 1 рік. Пункт 4.2. Розділу 4 договору передбачає, що по закінченню строку дії даного договору наймач зобов`язується звільнити жиле приміщення, яке знаходилося в його тимчасовому користування і повернути його у тому ж технічному і санітарному стані, в якому він отримав це приміщення в користування та знятись з реєстраційного обліку за місцем реєстрації.

З вище викладеного випливає, що відповідач мала право користуватися житлом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ( станом на сьогодні ) ( до перенумерації 30 ) лише до 21.01.2012 року. Але, в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 була працівником ПП «ім. Калашника», а житлове приміщення має статус службового, позивач не вимагав від відповідачки звільнити житлове приміщення після закінчення строку дії договору, так як ОСОБА_1 продовжувала працювати на підприємстві аж до 2017 року.

Відповідно до ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

20 серпня 1998 року було винесене розпорядженням голови районної державної адміністрації про затвердження рішення зборів уповноважених членів КСП ім. Воровського про надання 30-ти квартирному житловому будинку в с. Калашники статусу службового. Даним розпорядженням було затверджено рішення зборів уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства імені Воровського від 27 липня 1998 року про надання 30-ти квартирному житловому будинку в с. Калашники статусу службового. Саме в цьому будинку, знаходиться квартира яку було передано відповідачу в найм на підставі договору.

Ст. 121 ЖК України передбачає, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Ст. 124 ЖК України передбачає, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Отже, призначенням службового житлового приміщення є забезпечення можливості працівників проживати поблизу від роботи, враховуючи особливий характер їх роботи. Службове житлове приміщення надається виключно на час виконання певних службових зобов`язань. Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними.

04.01.2017 році ОСОБА_1 була звільнена з підприємства, на підставі наказу про звільнення № 6 за появу на роботі у нетверезому стані ( п.7 ст.40 КЗпП ). Отже, з моменту звільнення відповідач повинна була в добровільному порядку звільнити житлове приміщення, яке наймала на підставі договору. Але, приміщення так і не було звільнене.

Відповідно до договору найму укладеного між сторонами від 21.01.2011 року строк найму приміщення закінчився, ще у 21.01.2012 року.

Бажаючи урегулювати дану ситуацію в позасудовому порядку, вони неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з листами, які містили вимогу про звільнення житлового приміщення, а саме 21 червня 2017 року та «22» червня 2020 року. Але, відповідач відмовляється звільнити житлове приміщення в добровільному порядку

Також, вважає за необхідне наголосити на тому факті, що якщо особа проживає у житловому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ст. 629 ЦК України містить в собі норму, яка передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 759 за договором найму ( оренди ) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ст. 785 ЦК України чітко зазначає, що після закінчення строку договору наймач зобов`язаний негайно повернути орендодавцю речі ( квартиру ) в стані, в якому вона була отримана. Як правило, квартира передається по акту передачі з метою уникнення майбутніх можливих непорозумінь чи конфліктів. Власник має повне право витребувати свою власність від особи, яка незаконно, без відповідного правового обгрунтування заволоділа нею.

Ст. 391 ЦК України задекларовано право позивача вимагати усунення перешкод у користування житловим приміщенням.

Таким чином, після закінчення строку дії договору оренди, проживання орендаря в квартирі вважається протиправним. Тому, позивач змушений завернутися до суду для відновлення свого порушеного права.

Орієнтовний розрахунок суми содових витрат складає: 4 204 грн. - судовий збір; 12 500 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

Попередня сума судових витрат загалом складає - 16 704 грн.

Прохав :

1. Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ( станом на сьогодні ) ( до перенумерації 30 ).

2. Виселити ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ( станом на сьогодні ) ( до перенумерації 30 ), без надання іншого житлового приміщення.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ПП «імені Калашника» ( код ЄДРПОУ 03769669 ) суму сплаченого судового збору 4 204 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ПП «імені Калашника» ( код ЄДРПОУ 03769669 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 12 500 грн.

26.08.2020 року позивач надав матеріали на виконання ухвали судді від 14.07.2020 року про залишення позову без руху(а.с.57).

Ухвалою судді від 31.08.2020 року відкрито провадження у справі за позовом ПП «Імені Калашника» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ( а. с. 59 ).

15.12.2020 року представник відповідача - адвокат Кумечко М.С. надала суду відзив на позов ( а. с. 74-104 ), в якому посилається на те, що згідно Конституції України, кожна особа має право на житло і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Реалізуючи своє право на житло людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло на підставі правочину, або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла, членів його сім`ї орендаря ( наймача ) житла та членів його сім`ї».

ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у спірній квартирі з 2006 року, що підтверджується відміткою у паспорті та обставинами, викладеними у позовній заяві, а також довідкою Виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області № 02-44/416 від 11.11.2020 року ( довідка додається ).

За власний кошт відповідачкою в квартирі зроблено капітальний ремонт : замінено вікна на пластикові, встановлено сучасний опалювальний котел, газовий лічильник, підтвердженням є чеки про оплату та акти введення в експлуатацію.

За весь період проживання у квартирі відповідачка належним чином та своєчасно здійснювала оплату комунальних послуг та плату за користування житлом.?

Квартира АДРЕСА_6 є єдиним житлом ОСОБА_1 ,

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18 надано оцінку та роз`яснено, що слід вважати «самоправно зайняте жиле приміщення»:

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ст. 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.

Згідно ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду ( ч. 1, 2 цієї статті ).

У ст. 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Як проголошено у ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у ст.. 116 ЖК УРСР. Позивачем таких підстав не зазначено.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й ст. 116 ЖК УРСР, для його виселення відсутні.

До того ж, гр. ОСОБА_1 , яка пропрацювала дояркою в ПП «Ім. Калашника» з 2005 року по 02.01.2017 рік ( довідка № 51 від 31.01.2017 року додається ), разом з іншими жителями будинку, у 2018 році зверталася до позивача із заявою про приватизацію житлового приміщення ( спірної квартири ), але відповіді так і не отримала.

ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла ( № 521/10070/14ц від 23.01.2018р. ).

Верховний Суд зазначив, зокрема, що Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п`яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них ( ч. 1 ст. 1 Закону ).

Відповідно до ст. 2 Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку ( у випадках, передбачених цим Законом ), або шляхом отримання соціального житла ( відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» ), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого ( своєї сім`ї ) житлового питання ( відповідно до цивільного законодавства України ).

Окрім цього, згідно п. 1 першого протоколу «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Щодо витрат на правову допомогу, зазначає, що позивачем не надано доказів про здійснення оплати. Довідка про оплату є одностороннім доказом та не являється бухгалтерським документом.

Прохала відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

13.01.2021 року до суду позивач надав відповідь на відзив ( а. с. 108-111 ), в якому послався на те, що на той факт, що квартира АДРЕСА_7 є службовим житлом, що підтверджується відповідним розпорядженням голови РДА від 20.08.1998 року.

Особливості користування службовим житловим приміщенням полягає, у тому, що володілець такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення. Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребує проживання за місцем роботи поблизу нього.

Незважаючи на те що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання ( місцезнаходження ) власника та місцезнаходження майна ( ст. 317 ЦК України ).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першим важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння та розпорядження.

Право власності ПП «ім. Калашника» підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.04.2010 року на 30-ти квартирний житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 .

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користування та розпорядження таким майно шляхом виселення.

Відповідно до висновків ВП Верховного суду викладених у постанові від 04.07.2018 року по справі № 653/1096Л6 ц, що навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надано на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає право володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує про розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод» ( Конвенція… ) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ( заява № 19009/04, §41 ) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно практики ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням ст.8 «Конвенції…», якщо воно не здійснюється «згідно з законом», не переслідує легітимну меті - одну чи декілька з тих, що перелічені у п.2 вказані статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формування «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертався до якості такого закону.

Зокрема положення, закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачити засоби юридично захисту проти свавільного застосування.

Ст. 124-125 ЖК України передбачено приписи, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без наданні іншого житлового приміщення. Тобто, формування вказаних приписів є достатньою чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування.

Службове житло надасться тимчасово, допоки з роботодавцем, яким надав це житло, її пов`язують трудові відносини. Після їх припинення службове житло має бути повернення роботодавцю для того, щоб у нього мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні ст. 8 Конвенції.

Трудові відносини між сторонами були припинені 02.01.2017 року, а отже відповідач зобов`язана повернути квартиру ПП «ім. Калашника».

По-друге, відповідачка в своєму відзиві зазначає, що за власні кошти в квартирі зробила капітальний ремонт: замінено вікна на пластикові, встановила сучасний опалений котел, газовий лічильник. Але, ПП «ім. Калашника» як власнику та орендодавцю даного житла, не було відомо про такі зміни.

Відповідно до листа про роз`яснення поточного та капітального ремонту Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27.11.2018 року капітальний ремонт це - це комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об`єкта.

Капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин ( за умови їх автономності ).

Обов`язок здійснювати капремонт покладається на орендодавця, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч. 2 ст. 776 ЦК України ). Відповідно до п. 5.1.2.1. Розділу 5 договору найму житлового приміщення від 21.01.2011 року обов`язок щодо проводження капітального ремонту покладено на ПП «ім. Калашника».

Отже, вище перелічені дії відповідачки ніяким чином неможливо віднести до капітального ремонту. В даному випадку це можливо вважати лише поліпшенням майна.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. ( ч.1 ст. 778 ЦК України ).

Поліпшення орендованого майна можуть бути :

-віддільними від об`єкта оренди, якщо їх можна відокремити від орендованого об`єкта без його пошкодження або істотного знецінення ст. 187 ЦК України. У такому разі орендар має право на їх вилучення ч. 2 ст. 778 ЦК України.

-невіддільними - поліпшення не є окремою річчю, тобто вони не можуть бути відокремлені без шкоди для орендованого майна.

Претендувати на відшкодування вартості поліпшень, які не можна відокремити, орендар має право тільки у випадку, коли вони були зроблені за згодою орендодавця ( ч. 3 ст. 778 ЦК України ). Інакше останній не зобов`язаний компенсувати їх вартість орендареві ( ч. 5 ст. 778 ЦК України ).

ОСОБА_1 не повідомляла ПП «ім. Калашника» про своє бажання провести певні поліпшення житла, а отже відповідно не отримала згоди від ПП « ім. Калашника» на такі поліпшення, в зв`язку з чим вони не підлягають відшкодуванню.

По - третє, відповідно до Розділу 4 договору найму житлового приміщення від 21.01.2011 року укладеного між ПП «ім. Калашника» та ОСОБА_1 строк дії договору складає 1 рік. По закінченню строку дії даного договору наймач зобов`язується звільнити жиле приміщення, яке знаходиться в його тимчасовому користуванні і повернути у тому ж технічному і санітарному стані, в якому він і отримав це приміщення в користування та знятись з реєстраційного обліку за місцем реєстрації.

З вище викладеного випливає, що ПП « ім. Калашника» мають всі підстави для звернення до суду з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, адже договір найму приміщення припинив свою дію ще 21.01.2012 року, трудові відносини між сторонами були припиненні 02.01.2017 року, отже на даний час ОСОБА_1 повністю втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_7 .

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Власенко Н.О. позовні вимоги підтримала та прохала задовольнити із вказаних підстав.

Представник відповідача – адвокат Кумечко М.С. позовні вимоги не визнала та прохала відмовити із вказаних в відзиві підстав, зазначивши, що ОСОБА_1 у вказаній квартирі проживала і зареєстрована з 2006 року, договір найму житла не розірваний. Відповідачка намагалася приватизувати дану квартиру, яка є її єдиним житлом, але безрезультатно.

Судом встановлено, що ПП «Імені Калашника» є правонаступником СТОВ «Імені Калашника» ( а. с. 8-15 ).

26 червня 2006 року між СТОВ «Імені Калашника» ( наймодавець ) та ОСОБА_1 ( наймач ) був укладений договір найму житлового приміщення. Відповідно до якого Відповідачу було передано в тимчасове користування жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . ( а. с. 16-17 ).

В 2010 році ПП «ім.. Калашника» була проведена технічна інвентаризація будівлі, в результаті якої був виготовлений новий технічний паспорт і нумерація квартири змінилася ( а. с. 33-39 ). В зв`язку з цим між сторонами був укладений новий договір про найм житлового приміщення від 21.01.2011 р., відповідно до якого було змінено номер орендованого житлового приміщення з кв. АДРЕСА_2 . Вказане житлове приміщення є службовим ( а. с. 18-19 ). Даний договір укладено на 1 рік. ( п.4.1. договору ).

ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у спірній квартирі з 2006 року, що підтверджується відміткою у паспорті та довідкою виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області № 02-44/416 від 11.11.2020 року ( а. с. 79 ).

ОСОБА_1 звільнена з роботи з ПП «імені Калашника» згідно наказу № 6 з 02.01.2017 року на підставі п.7 ст.40 КЗпП України ( а. с. 20 ).

За власний кошт відповідачкою в квартирі зроблено капітальний ремонт : замінено вікна на пластикові, встановлено сучасний опалювальний котел, газовий лічильник, підтвердженням є чеки про оплату та акти введення в експлуатацію.

За весь період проживання у квартирі відповідачка належним чином та своєчасно здійснювала оплату комунальних послуг та плату за користування житлом.?

Квартира АДРЕСА_6 є єдиним житлом ОСОБА_1 .

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов не підлягає задоволенню відповідно до ст. 109, 114, 116, 118, 121, 124, 125 ЖК України, ст. 3 Конституції України, ст. 8 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18 надано оцінку та роз`яснено, що слід вважати «самоправно зайняте жиле приміщення» :

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ст. 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.

Згідно ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту ( позики ) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду ( ч. 1, 2 цієї статті ).

Ст. 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Як проголошено у ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у ст. 116 ЖК УРСР. Позивачем таких підстав не зазначено.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й ст. 116 ЖК УРСР, для його виселення відсутні.

ОСОБА_1 , яка пропрацювала дояркою У ПП «Ім. Калашника» з 2005 року по 02.01.2017 рік ( довідка № 51 від 31.01.2017 року додається ), разом з іншими жителями будинку, у 2018 році зверталася до позивача із заявою про приватизацію житлового приміщення ( спірної квартири ), але відповіді так і не отримала.

ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла ( № 521/10070/14ц від 23.01.2018р. ).

Верховний Суд зазначив, зокрема, що Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п`яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них ( ч. 1 ст. 1 Закону ).

Відповідно до ст. 2 Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку ( у випадках, передбачених цим Законом ), або шляхом отримання соціального житла ( відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» ), або шляхом самостійного ( на власний розсуд, за власні чи залучені кошти ) вирішення свого ( своєї сім`ї ) житлового питання ( відповідно до цивільного законодавства України ).

Окрім цього, згідно п. 1 першого протоколу «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.. 8 «Конвенції…», а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Щодо витрат на правову допомогу, то позивачем навіть не надано доказів про здійснення оплати, довідка про оплату є одностороннім доказом та не являється бухгалтерським документом.

Керуючись ст. 4, 10 ч. 4, 43, 49, 81, 174 - 177, 259, 263 – 268, 354 ЦПК України, ст. 15, 16, 379, 526, 629, 759, 785, 391 ЦК України, ст. 109, 114, 116, 118, 121, 124, 125 ЖК України, ст. 3 Конституції України, ст. 8 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», суд, -

В И Р І Ш И В :

В позовних вимогах ПП «Імені Калашника» до ОСОБА_1 про визнання особа такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя: О. О. Гальченко