Рішення № 101602649, 30.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/13281/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового Державного бюро розслідувань; поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового державного бюро розслідувань; стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваним наказом від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск позивача звільнено зі служби у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису. Проте, при попередженні про наступне вивільнення відповідачем не було запропоновано позивачу вакантні посади. Крім того позивач вказує, що він має переважне право залишення на службі чи першочергове право призначення на вакантні посади. З урахуванням наведеного позивач вважає наявними підстави для скасування оскаржуваного наказу, поновлення його на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що імперативного зобов`язання пропонувати інші рівнозначні посади норми статті 87 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не містять.

У відповіді на відзив позивач наголошував на протиправності оскаржуваного наказу від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року в задоволенні клопотання Державного бюро розслідувань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року в задоволенні клопотання представника Державного бюро розслідувань про виклик свідків відмовлено, повторно витребувано від Державного бюро розслідувань належним чином завіреної копії штатного розпису Державного бюро розслідувань станом на 2020 рік та станом на 2019 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Державного бюро розслідувань про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Станом на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до пункту 9 частини 1 статі 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини 1 статті 40 статті 44 Кодексу законів про працю України звільнено зі служби у Державному бюро розслідувань ОСОБА_1 04 травня 2020 року у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису.

Незгода позивача із наказом про звільнення зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державне бюро розслідувань", який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Верховною Радою України на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ, розпочато суттєву модернізацію системи держаного управління, з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні, що є нагальним питанням відновлення суспільної довіри до державної влади та питанням національної безпеки.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Статтею 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (тут і далі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що до повноважень Президента України належить, зокрема, організація структури Державного бюро розслідування.

Так, Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Відповідно до зазначеного Указу наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань, визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 "Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань", прийнято наказ Державного бюро розслідувань від 27 лютого 2020 року № 21-ДСК "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік" та відповідно до Указу Президента України в центральному апараті Державного бюро розслідувань утворено Головне слідче управління.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що внаслідок реалізації приписів Закону № 305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 фактично відбулася зміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

Відповідно до частин 1, 5 статті 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань. Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Так, в зв`язку з прийняттям Указу Президента України та наказу Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 відбулася зміна структури шляхом створення правоохоронного органу та, відповідно, призначення на посаду військовослужбовців, при цьому посади державних службовців у штаті для даних категорій не передбачено.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, відповідно до штатного розпису, чинного станом на час виникнення спірних правовідносин (т. 2 а.с. 191), посада оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового Державного бюро розслідувань відносилась до категорії середнього начальницького складу ДБР (капітан ДБР), відповідно до штатного розпису станом на 2020 рік (т. 2 а.с. 154-155), посада оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового Державного бюро розслідувань відносилась до категорії середнього начальницького складу ДБР (капітан ДБР).

З системного аналізу викладеного вбачається, що посада, яку обіймав позивач, віднесена до посад осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" особи, які вперше призначаються на посади рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та у відповідних випадках пройшли встановлений строк стажування, складають присягу такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), вступаючи на службу до Державного бюро розслідувань, усвідомлюючи свою високу відповідальність, клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, бути чесним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю».

Особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань підписує текст присяги, що зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги встановлює Директор Державного бюро розслідувань.

Статтею 14-2 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" установлюються спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.

Частинами 2, 3 статті 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" визначено, що особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Частинами 2-4, 8 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Умови оплати праці осіб, які працюють у Державному бюро розслідувань за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Суд наголошує, що в оскаржуваному наказі від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск "Про звільнення ОСОБА_1 " відсутнє посилання на норми Закону України «Про державну службу», з огляду на що посилання відповідача на норми Закону України «Про державну службу» у відзиві є безпідставним.

При цьому суд наголошує, що посада оперуповноваженого третього відділу управління спеціального призначення Державного бюро розслідувань рядового Державного бюро розслідувань не була скорочена та не мала місце зміна категорії персоналу - середній начальницький склад ДБР (капітан ДБР).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд наголошує, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації мають право учасники бойових дій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 15 червня 2015 року (т. 1 а.с. 187).

Так, в матеріалах справи наявний акт Державного бюро розслідувань, складений 04 травня 2020 року, відповідно до якого позивачу було запропоновано посаду оперуповноваженого в Управлінні спеціальних операцій Головного оперативного управління, проте від запропонованих пропозицій позивач відмовився (т. 2 а.с. 161).

З огляду на викладене, суд не вбачає порушень норм Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Кодексу законів про працю України при прийнятті оскаржуваного наказу від 04 травня 2020 року № 49-ос/дск.

Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді, стягнення з Державного бюро розслідувань середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що вони є похідними, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко