Рішення № 101599339, 02.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року Справа № 280/8839/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А; код ЄДРПОУ ВП 44118658)

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 на суму 37 788,74 грн.;

2) зобов`язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача шляхом виключення боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 37 788,74 грн., визначеному податковою вимогою №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з оскаржуваною вимогою, оскільки у період, за який нарахована недоїмка, позивач був найманим працівником, у зв`язку з чим сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок, ЄСВ) за нього здійснювали роботодавці. Звертає увагу, що з 2008 року підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує, у зв`язку з чим відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 23.09.2021 застосовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №66718622 на підставі виконавчого документа: вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 ГУ ДПС у Дніпропетровській області - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Ухвалою суду від 27.09.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від ГУ ДПС у Дніпропетровській області докази направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 на адресу позивача з інформацією про дату отримання.

25.10.2021 ГУ ДПС у Дніпропетровській області подало витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи податкового органу позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 23.11.2007 по 10.09.2021. В порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв`язку з чим сформовано оскаржувану вимогу. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 22.11.2007, номер запису: 22240000000050385, перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску з 26.11.2007 за номером 04040316556, підприємницька діяльність припинена 10.09.2021, номер запису: 2002240060002050385, підстава: власне рішення.

Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач з 10.02.2015 по 12.06.2019 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лотос Трейд» (Код ЄДРПОУ 34789812) на посаді менеджер з маркетингу (наказ № 51-к від 09.02.2015 про прийняття на роботу; наказ 926-к від 12.06.2019 про звільнення за угодою сторін); з 25.06.2019 по 06.08.2020 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (Код ЄДРПОУ 37092228) на посаді менеджера з маркетингу відділу маркетингу та реклами (наказ №25/06-1к від 24.06.2019 про прийняття на роботу; наказ № 06/08-1к від 03.08.2020 про звільнення за власним бажанням); з 11.08.2020 працює (та станом на 13.09.2021 продовжує працювати) у Приватному акціонерному товаристві «Фармацевтична фабрика «Віола» (код ЄДРПОУ 01973472) на посаді директора з маркетингу (наказ № 98-к від 10.08.2020 про прийняття на роботу).

06.02.2021 ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64, відповідно до якої станом на 31.01.2021 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 37 788,74 грн.

З відзиву на позовну заяву судом встановлено, що заборгованість виникла у зв`язку з несплатою позивачем як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період 2017 рік – IV квартал 2020 року, який автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиного внеску згідно з алгоритмом відображення сум квартальних нарахувань у розмірі мінімального страхового внеску.

У подальшому, узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 направлена відповідачем для примусового виконання.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне спочатку надати оцінку аргументам відповідача щодо строків звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.09.2021.

У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що не отримував оскаржувану вимогу, оскільки вона направлена на попередню адресу місця реєстрації позивача. Копію оскаржуваної вимоги позивач отримав від державного виконавця у вересні 2021 року.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 27.09.2021 зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень. Також було витребувано у відповідача докази направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 на адресу позивача з інформацією про дату отримання.

З наданих відповідачем до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що на адресу позивача направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64 від 06.02.2021 (без літери «У»), однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу без вручення з причин «за закінченням встановленого строку зберігання».

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція №449), при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021, яка оскаржується в даній справі (з літерою «У»), на адресу позивача взагалі не направлялась та не повинна була направлятись, а первісно направлена вимога (без літери «У») позивачем не була отримана (не вручена позивачу).

З огляду на викладене, строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Судом встановлено, що у період, за який контролюючий орган нарахував позивачу недоїмку з єдиного внеску, позивач працював (та продовжує працювати) найманим працівником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лотос Трейд», Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків», Приватному акціонерному товаристві «Фармацевтична фабрика «Віола».

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу у період з 2017 року – по ІV квартал 2020 року роботодавці нараховували позивачу заробітну плату, з якої в повному обсязі сплачено страхові внески.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Як встановлено судом, у період, за який нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску, позивач перебував в трудових відносинах та згідно наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу роботодавці сплачували за нього, як за застраховану особу, єдиний внесок в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності до суду не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірний період позивач був найманим працівником, а також мав статус фізичної особи-підприємця. Оскільки роботодавці сплачували за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд звертає увагу, що з огляду на положення Інструкції № 449, які наводились судом вище, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021 (з літерою «У») є узгодженою вимогою, яка адресується органу примусового виконання, а тому саме лише її скасування без скасування первісної вимоги не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати також первісну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64 від 06.02.2021 (без літери «У»).

Щодо позовних вимог про приведення у відповідність даних інтегрованої картки платника єдиного внеску, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування контролюючим органом єдиного внеску в інтегрованій картці позивача у період 2017 рік - IV квартал 2020 року, у тому числі протиправне винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64 від 06.02.2021 та, як наслідок, узгодженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021.

При цьому, суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність приведення облікових даних позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 37 788,74 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо інших аргументів, наведених сторонами, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1816,00 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1816,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64 від 06.02.2021 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4833-53/64-У від 06.02.2021, сформовані Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору сумі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А; код ЄДРПОУ ВП 44118658.

Повне судове рішення складено 02.12.2021.

Суддя М.О. Семененко