Рішення № 101587969, 02.12.2021, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/1621/21

Провадження № 2/559/906/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Ралець Р.В.

секретаря судового засіданні Протас Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дубно справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 26.02.2020 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙМ Кепітел» укладено Кредитний договір №РА-00000513. Згідно п.1.1. Кредитного договору Кредитодавець передає Позичальнику гроші кошти (кредит) в сумі 2600 грн. строком на 16 днів, тобто до 11.07.2020 зі сплатою 2 % від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом протягом 16 календарних днів з дня надання кредиту. Строк дії кредитного договору складає 365 календарних днів, строк користування кредитом складає 16 днів, також він може бути продовжений до 96 днів. За невиконання позичальником зобов`язань згідно п.5.6 Кредитного договору, на суму неповернутого кредиту нараховується пеня у розмірі 2, 5 % за кожний день прострочення.

Кредит він вимушений був взяти у зв`язку із скрутними життєвими обставинами, підписавши договір на вкрай не вигідних для себе умовах. Вважає, що при укладанні вищевказаного Кредитного договору порушені його права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про захист персональних даних», Конституції України.

Порушення своїх споживчих прав вбачає у наступному. Відповідач не надав йому повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту. При укладенні Кредитного договору через неналежну інформованість з боку Відповідача та необізнаність він не міг у повному обсязі оцінити умови договору кредиту на предмет їх вигідності.

Згідно з п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов 'язань за договором). Вважає, що п.5.6 Кредитного договору прямо суперечить нормам встановленим ч.1 ст. 61 Конституції України щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов`язання. Фактично за одне правопорушення, а саме прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості він зобов`язаний платити як пеню так і фіксовані штрафні санкції.

Вважає, що всі підстави для визнання Кредитного договору №РА-00000513 від 26.06.2020 недійсним в цілому.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду (головуючий суддя Панчук М.В.) від 19.07.2021 року відкрито провадження у справі. З метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 30.09.2021 справу прийнято до провадження суддею Ралець Р.В.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначають, що 26.06.2020 між Товариством та позивачем укладено Кредитний договір № РА-00000513. 26.06.2020 позивач звернувся до Рівненського відділення №1 Товариства з метою отримання кредиту. Позивачем було надано копію паспорту та РНОКПП, заповнено Анкету-заяву позичальника, яка містить наступну інформацію: ПІП, РНОКПП, Серія та номер паспорту, місце реєстрації, місце фактичного мешкання, стаж роботи, адреса роботи, місце додаткової роботи, мобільний номер телефону, інші контактні номера телефонів, наявність кредитної історії та мета позики. Перед підписанням Кредитного договору, позичальник ознайомлюється з його змістом. В разі згоди позичальника із всіма істотними умовами договору, він його власноруч підписує. Особу та місцезнаходження Кредитодавця визначено п. 8.1 розділу 8 «Адреси, реквізити і підписи сторін» Кредитного договору № РА-00000513 від 26.06.2020. Кредитні умови визначено розділом 1. Кредитного договору «Предмет договору. Проценти. Сукупна вартість кредиту.» та розділом 4. «Порядок розрахунків». Також про те, що перед укладанням Кредитного договору позивач був ознайомлений з Типовою формою Кредитного договору, інформацією про Товариство (Кредитодавця), кредитні умови та орієнтовану сукупну вартість заявленої суми кредиту, свідчить його власноручний підпис на інформаційному листі, який є додатком до Кредитного договору.

Жодних нарахувань відповідно до п.5.6 зазначеного Кредитного договору не проводилось.

Виходячи з норм діючого законодавства, твердження Позивача, що вищевказаний договір є недійсним безпідставні, а саме: позивач самостійно обрав письмову форму укладення договору; позивач є повністю дієздатним; на момент укладення договору його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі.

Позивачем перед підписанням Кредитного договору підписано згоду на збір та обробку персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає положенням Закону України «Про захист персональних даних».

Позивач, підписавши власноруч Кредитний договір № РА-00000513 від 26.06.2020 року усвідомлював його умови та вважав їх для себе прийнятними.

Враховуючи вищевикладене, Кредитний договір № РА-00000513 від 26.06.2020 року, укладений між Позивачем та Товариством відповідно до вимог чинного законодавства України та, як результат, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, просить розгляд справи провести без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, про що зазначив у поданому клопотанні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, згідно поданої заяви, просить розгляд справи провести без участі представника ТОВ «ЛАЙМ Кепітел».

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено що 26.06.2020 між ОСОБА_1 та Товариством та позивачем укладено Кредитний договір № РА-00000513.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, кредитодавець передає позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 2600,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що визначені договором.

Згідно п. 1.2 Договору, строк його дії складає 365 календарних днів, строк користування кредитом складає 16 днів, також він може бути продовжений до 96 днів. За невиконання позичальником зобов`язань згідно п.5.6 Кредитного договору, на суму неповернутого кредиту нараховується пеня у розмірі 2, 5 % за кожний день прострочення (а.с. 10-12).

Звертаючиь до суду з позовом позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір, посилаючись на те, що при укладанні спірного кредитного договору порушено Закон України «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 61 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» та п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. ( ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України)

Правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. ( ст. 204 Цивільного кодексу України)

За змістом положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як роз`яснено в п.п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за договором кредиту одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит у встановлений строк та сплатити відсотки

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов`язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

До умов кредитного договору належать: об`єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов`язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Виходячи з положень частини 2, 3 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Інформація, яка надається клієнту, повинна абезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги, без нав`язування її придбання. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», останній має право на достовірну і доступну інформацію.

Позивач вказує на порушення відповідачем норм встановлених ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», зазначаючи про нечесну підприємницьку практику. Проте, згідно ст. 3 вказаного закону, він не поширюється на: договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Оскільки кредитний договір № РА-00000513 від 26.06.2020 укладений строком на 16 днів, а отже не підпадає під сферу дії цього Закону.

Як з`ясовано судом, оспорюваний договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору.

Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить укладений між сторонами Договір та детальний розпис сукупної вартості кредиту, в якому він ознайомлений з інформацією, що зазначена в частині другій статті 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

З вищевикладеного слідує, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю в якій надано кредит, строк та мету кредитування.

Товариство виконало вказані вимоги Закону, визначило сукупну вартість кредиту і реальну процентну ставки на місяць, розписало, які суми позивач зобов`язаний буде сплачувати протягом дії кредитного договору.

У своїй позовній заяві позивач вказує на порушення відповідачем п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов"язань за договором. Також зазначає, що договір був укладений ним під впливом тяжких для нього обставин - пожежі в квартирі та скрутного фінансового становища, про що надав відповідні повідомлення та акт (а.с. 15, 16).

Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини (угоди), вчинені на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин в цивілістичній науці одержали назву кабальних. Вони є такими, що укладені з вадами волі, оскільки формування волі до укладення правочину здійснювалося під тиском обставин, що змусили особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Позивачем не доведено нерозривного причино - наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, що є необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Як на підставу визнання вказаного пункту недійсним, позивач посилається на те, що за користування кредитом у розмірі 2600,00 грн. за 16 днів він сплачує 832,00 грн. відсотків.

Так, п. 5.6 договору передбачає, якщо позичальник у день повернення кредиту не оплатить кредитодавцю суму, достатню для повернення суми кредиту та сплати нарахованих відсотків, позичальник зобов`язаний з наступного дня дати остаточного розрахунку за кредитом сплачувати кредитодавцю пеню в розмірі 2,5% від суми залишку основного боргу за кожен день прострочення платежу до дня фактичної сплати вказаної суми.

Поряд з цим, відповідно до п. 5.5 Кредитного договору, у випадку прострочення позичальником сплати процентів, нарахованих на суму кредиту, більш ніж на 14 календарних днів, позичальник додаткового до пені, сплачує кредитодавцю штраф у розмірі 100,00 грн.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд вважає, що визначений у договорі розмір пені перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Таким чином, оскільки умови п. 5.6 договору є явно несправедливими по відношенню до боржника, суд вважає наявними підстави для визнання зазначеного пункту кредитного договору недійсним.

В той же час, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при укладенні Договору фінансового кредиту в ньому встановлено подвійну відповідальність за невчасне виконання зобов`язання за кредитним договором, тобто недотримано положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Разом з тим, враховуючи, що судом було визнано недійсним п. 5.6 кредитного договору щодо встановлення пені у розмірі 2,5% від залишку по тілу кредиту, тому суд вважає, що умови договору в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 100,00 грн., які нараховуються одноразово після 14 дня прострочення погашення кредиту від дати, жодним чином не порушать права позивача.

Відповідно до статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Наведене узгоджується з роз`ясненням, викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину.

Посилання позивача на порушення відповідачем норм абзаців 5, 11 п. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних» суд оцінює критично та враховує наступне.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26.04.2013 року № 5543-0-33-13/6.1, пунктом 11 частини другої статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено право суб`єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних.

Зважаючи на те, що відповідно до статті 11 Закону згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону.

Відповідно до статті 2 Закону згодою на обробку персональних даних є добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про її надання, а володільцем персональних даних є фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб`єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом. Відтак відкликання згоди на обробку персональних даних має бути адресовано лише володільцю персональних даних.

Крім того, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України; одночасно, статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Проте у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб`єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (стаття 15 Закону).

Так, уклавши спірний кредитний договір, позивач надав кредитору свою згоду збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію - дані про неї, відомі Кредитору або третім особам у зв`язку з укладенням та виконанням договору, у тому числі банківську та комерційну таємницю, необхідну при укладанні договорів, у тому числі щодо відступлення права вимоги та переведення боргу.

Також позивачем не доведено того факту, що відповідач не виконав умови укладеного між ними договору.

За таких обставин, оцінивши докази, подані сторонами, встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про захист прав споживачів та визнання недійним кредитного договору підлягає частковому задоволенню, в частині визнання недійсним пункт 5.6 договору щодо нарахування пені у розмірі 2,5% від суми залишку кредиту.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 4, 7, 9, 11, 12, 13, 76-81, 141, 229, 235, 247, 259, 263 - 265, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» (місцезнаходження: вул. Пушкінська, 28/7, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 41885310) про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору- задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 5.6 кредитного договору № РА-00000513 від 26 червня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел», в частині нарахування пені у розмірі 2,5% від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Р.В. Ралець