Постанова № 101587320, 03.12.2021, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1426/21

Провадження №2-а/157/58/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року місто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання – Фесь Т.І.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Мазурика П.А.,

відповідача – Шептура В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Шептура Віталія Володимировича, Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до інспектора СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Шептура В.В., Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ № 849006 від 17 вересня 2021 року, а провадження у справі закрити, та стягнути на його користь судові витрати. В обґрунтування вимог зазначає, що оскаржуваною постановою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. ст. 121, 126 КпАП України та накладено штраф у розмірі 510 грн. Зазначена постанова мотивована тим, що він 17 вересня 2021 року у м. Камені-Каширському не виконав вимогу дорожнього знаку «В`їзд заборонено», не пред`явив посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Вважає дану постанову незаконною, оскільки ніякого проїзду на дорожній знак «В`їзд заборонено» не здійснював. 17 вересня 2021 року він завіз своїх дітей до загальноосвітньої школи № 2 м. Каменя-Каширського і на облаштованій парковці зупинив автомобіль, та діти пішли до школи. В цей момент до нього підійшов поліцейський, який повідомив, що він щойно проїхав на знак «Рух заборонено», на що він відповів, що заїхав з іншої сторони вулиці, на яку не поширюється дія знаку «Рух заборонено». Також він відмовився пред`явити посвідчення водія та документи на автомобіль, оскільки на його вимогу ніяких доказів порушення правил дорожнього руху працівник поліції йому не пред`явив. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 зазначив, що поліцейський не має права вимагати у водія посвідчення, якщо у нього немає доказів правопорушення. Також в оскаржуваній постанові вказано, що до неї додається відеозапис, проте якщо й поліцейський надасть відеозапис, то такий є неналежним доказом, оскільки не може бути доказом порушення Правил дорожнього руху відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо цей запис не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови. У разі фіксації правопорушення технічними засобами, зазначення даних про такі засоби у постанові є обов`язковим. Посилання на жоден з доказів, передбачених КпАП України, у оскаржуваній постанові немає. Зміст постанови має відповідати вимогам, встановленим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Пункт 2 ч. 1, ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: забезпечення дотримання правил дорожнього руху. При цьому інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці. Одночасно, згідно із ст. 283 КпАП України постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Однак оскаржувана постанова зазначених даних не містить. Відеозапис (якщо він є), поданий на підтвердження факту порушення Правил дорожнього руху, є належним доказом, якщо в протоколі є посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено такий відеозапис. У разі фіксації правопорушення технічними засобами, зазначення даних про такі у постанові є обов`язковим. Примірник постанови ним отримано 16 жовтня 2021 року поштовим зв`язком, оскільки на місці зупинки поліцейські постанови не вручили, а тому його було позбавлено можливості вчасно оскаржити дану постанову до суду. Також в самій постанові відсутній запис, що примірник постанови йому надсилався рекомендованим листом.

Ухвалою судді від 1 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Мазурик П.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з викладених у позовній заяві підстав та ОСОБА_1 пояснив, що дорожній знак «В`їзд заборонено» закріплений перед стоянкою із сторони, протилежної до тієї, з якої він заїжджав до стоянки, що знаходиться біля школи, а тому дія знаку «В`їзд заборонено» на нього не поширювалась, заїхавши до стоянки біля школи з центру міста, він не міг бачити цей знак, дія якого поширюється на водіїв, які заїжджають з протилежної від центру міста сторони. Окрім того, ОСОБА_1 та його представник Мазурик П.А. пояснили і те, що не доведено правомірності встановлення зазначеного дорожнього знака на даній вуличній ділянці, та на цій ділянці, згідно з картографічними даними, взагалі немає автодороги.

Відповідач інспектор СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Шептур В.В. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив і пояснив, ОСОБА_1 порушив вимоги дорожнього знаку «В`їзд заборонено», наявність цього знаку та проїзду автомобілів на зазначеній в оскаржуваній постанові ділянці дороги підтверджується відеозаписом з місця події, який проводився на відеореєстратор, у нього не було мети накласти стягнення на позивача, але оскільки водій порушив Правила дорожнього руху, у тому числі рухався по дорозі з одностороннім рухом, то було запропоновано розвернутися та їхати по правилах, однак останній відмовився це зробити, у зв`язку з чим і був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. За встановлення дорожніх знаків відповідає орган місцевого самоврядування, а тому останній і повинен відповідати за правомірність і законність їх розміщення на ділянках доріг.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області у судове засідання не з`явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 17 вересня 2021 року інспектором СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Шептуром В.В. було винесено постанову серії БАБ № 849006 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КпАП України.

У цій постанові зазначається, що водій ОСОБА_1 17 вересня 2021 року о 08 год. 00 хв. у м. Камені-Каширському по вул. Чкалова керував транспортним засобом марки «Mersedes», моделі «Vito», н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено», не пред`явив посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, під час руху не був пристебнутий ременем пасивної безпеки, чим порушив пункти 8.4 «в», 2.1. «а», «б», 2.3 «в» Правил дорожнього руху.

Частиною 1 ст. 122 КпАП України встановлено адміністративну відповідальність для водіїв транспортних засобів, які порушили вимоги дорожніх знаків у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За порушення водієм правил користування ременями безпеки або мотошоломами адміністративна відповідальність передбачена ч. 5 ст. 121 КпАП України у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, встановлена відповідальність ч. 1 ст. 126 КпАП України у виді штрафу у розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 8.4. «в» Правил дорожнього руху визначено таку групу дорожніх знаків як заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Пунктом 2.1. «а» цих Правил встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з п. 2.3 «в» зазначених Правил, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно із ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п. 11 ч. 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно із ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена, зокрема, ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КпАП України. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як передбачено ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

На підтвердження правомірності притягнення позивача до відповідальності відповідачем ОСОБА_2 надано відеозапис, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , який керував автомобілем, було зупинено працівниками поліції та повідомлено йому, що він порушив вимоги дорожнього знаку «В`їзд заборонено», а також вбачається наявність зазначеного дорожнього знаку на ділянці дороги, по якій фактично рухаються автомобілі.

Разом з тим, зазначений відеозапис не містить фіксації вчинення адміністративного правопорушення, на ньому відсутні відомості про те, що позивач здійснив рух на заборонний знак «В`їзд заборонено» та під час руху не був пристебнутий ременем безпеки.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень не надали суду належних та достатніх доказів на підтвердження зазначених в оскаржуваній постанові обставин та правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, і у матеріалах справи такі докази відсутні.

Сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив про те, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючим в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Окрім того, згідно з ч. 2 ст. 283 КпАП України постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Однак, всупереч наведеним вимогам закону оскаржувана постанова про притягнення позивача до відповідальності не містить відомостей про технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, а тому такий відеозапис не може вважатися належним доказом.

Оскільки поліцейським не доведено факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, а тому його вимоги про пред`явлення посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є не правомірними.

Крім того, як вбачається з вищезазначеного відеозапису, поліцейським справу про адміністративне правопорушення було розглянуто у відсутності ОСОБА_1 , і останньому не було роз`яснено передбачених ст. 268 КпАП України прав, у тому числі і права на захист.

Таким чином, відповідачами не доведено правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не доведено вчинення ОСОБА_1 зазначених в оскаржуваній постанові адміністративних правопорушень, а тому оскаржувану постанову належить скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що до повноважень органів поліції та, відповідно, поліцейських, відноситься лише здійснення контролю за дотриманням водіями Правил дорожнього руху, у тому числі дотримання дорожніх знаків, а не правомірність їх встанволення, не ґрунтується на вимогах законодавства.

Аналіз положень норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про автомобільні дороги», Закону України «Про дорожній рух» дає підстави для висновку, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.

Тобто, організація дорожнього руху, його обмеження у межах територіальної громади віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, за приписами Закону України «Про дорожній рух» дорожні знаки встановлюються відповідно до Правил дорожнього руху та повинні відповідати проекту та схемі організації дорожнього руху, які погоджені із відповідними підрозділами Національної поліції. До вказаних проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть бути внесені зміни та доповнення.

Отже, встановлення дорожніх знаків та як наслідок зміна схеми організації дорожнього руху органом місцевого самоврядування повинно бути погоджено із відповідними підрозділами Національної поліції.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду усправі № 133/532/17, адміністративне провадження № К/9901/8738/18.

Таким чином, відповідні підрозділи Національної поліції, їх посадові особи повинні володіти необхідною інформацією щодо встановлення дорожніх знаків, проте жодних доказів щодо правомірності встановлення дорожнього знаку, порушення якого ставиться у вину позивачу, відповідачами не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 286 КпАП України позовну заяву щодо рішень (постанов) суб`єктів владних повноважень по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з позовом до суду про оскарження постанови поліцейського звернувся 27 жовтня 2021 року. Справу про адміністративне правопорушення поліцейським було розглянуто 17 вересня 2021 року у відсутності позивача.

Всупереч вимогам ч. 3 ст. 285 КпАП України в оскаржуваній постанові відсутні відмітка про надіслання ОСОБА_1 копії постанови (рекомендованим листом).

Матеріали справи свідчать, що копія постанови ОСОБА_1 надсилалася 27 вересня 2021 року, про що проставлено штамп на конверті, проте доказів про дату отримання цієї постанови останнім відповідачі не надали.

Як пояснив у судовому засіданні позивач, копія постанови була надіслана йому простим листом і отримав він її 16 жовтня 2021 року.

З урахуванням зазначених обставин, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки вимоги позивача задоволені повністю, тому належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП у Волинській області на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 454 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 77, 139, 242-246 КАС України, суд -

постановив:

Позов ОСОБА_1 до інспектора СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Шептура Віталія Володимировича, Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії БАБ № 849006 від 17 вересня 2021 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КпАП України у виді штрафу у розмірі 510 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області (місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ - 40108604) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:О. В. Антонюк