Ухвала суду № 101570852, 02.12.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/4285/21

Провадження № 1-кп/242/779/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року м. Селидове

Колегія суддів Селидівського міського суду Донецької області у складі головуючого судді Хацько Н.О., суддів Владимирської І.М., Черкова В.Г. за участю секретаря судового засідання Носаль А.В., прокурора Білобловського Р.В., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисників Павлової О.О., Гавяди М.О., Педченка В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області кримінальне провадження № 12020050000000522 від 14.08.2020 року відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рені, Одеської області, громадянина України, з неповною загальною середньою освітою, не працюючого, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, одруженого, раніше судимого: 1) 23.03.2001 року Ренійським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до 1 року позбавлення волі; 2) 10.10.2002 року Іллічівським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 3) 18.01.2006 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст. ст. 391, 71 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі; 4) 21.06.2010 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 296, ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі; 5) 14.12.2015 року Заводським районним судом м. Миколаєва за ст. ст. 392, 71 КК України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 255-2 КК України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Сенакі, Грузі, громадянина Грузії, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, має утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , одруженого, раніше судимого: 16.04.2014 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 186 КК України до 10 років позбавлення волі, зареєстрований за адресою: Грузія, м. Сенакі,

за ч. 1 ст. 255-2 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Любівка, Волноваського району, Донецької області, громадянина України, з неповною середньотехнічною освітою, не працюючого, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_5 , розлученого, раніше судимого: 1) 03.02.2004 року Центрально-міським районним судом м. Горлівка Донецької області за ч. 3 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі; 2) 29.06.2004 року Волноваським районним судом Донецької області за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ст. 70 КК України до 8 років 2 місяців позбавлення волі; 3) 31.05.2011 року Волноваським районним судом Донецької області за ч. 3 ст. 309, ст. 69 КК України до 1 року позбавлення волі; 4) 23.10.2019 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 1 ст. 255-2 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Дебальцево, Донецької області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, раніше судимого: 1) 10.10.2007 року Апеляційним судом Донецької області за п. 7, п. 12, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ст. 70 КК України до 11 років 6 місяців позбавлення волі; 2) 25.01.2016 року Полтавським районним судом Полтавської області за ст. ст. 391, 71 КК України до 2 років позбавлення волі; 3) 30.11.2018 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ,

за ч. 1 ст. 255-2 КК України,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м. Красноармійськ, Донецької області, громадянина України, з середньоспеціальною освітою, до затримання працюючого сторожем у ТОВ «Агрофірма «Мирноградські сади», одруженого, раніше судимого: 28.04.2010 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за ч. 3 ст. 307 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ,

за ч. 1 ст. 255-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020050000000522 від 14.08.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання щодо продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», оскільки строк запобіжного заходу за попередньою ухвалою закінчується, натомість ризики передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися, а саме обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків та експерта, у цьому кримінальному провадженні, які поміж іншим ще не допитані в судовому засіданні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою. Просить змінити запобіжний захід на більш м`який та зазначив, що у разі визначення судом суми застави він має можливість її сплатити.

Захисник ОСОБА_5 - Павлова О.О. вважає, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, просила змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого з тримання під вартою на запобіжний захід на більш м`який у вигляді домашнього арешту в нічний час або особистого зобов`язання. Також зазначила, що якщо суд прийде до висновку про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то просить визначити розмір застави , який обвинувачений здатен сплатити.

Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника Павлової О.О. та інших учасників справи, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, і повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України», ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Суд також звертає увагу, що згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Разом з тим, слід звернути увагу на обов`язковість доказування існування ризиків, а не лише зазначення їх стандартного переліку. Так, відповідно до рішення ЄСПЛ по справі «Белевитський проти Росії», п.п.111-112, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

За положеннями ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

При вирішенні клопотання прокурора, суд акцентує свою увагу на тому, що обвинувачений ОСОБА_5 , раніше судимий, до затримання працював, перебуває в зареєстрованому шлюбі, враховує, міру покарання, яка загрожує йому у разі визнання винуватим у скоєнні вказаного кримінального правопорушення.

При цьому суд також враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер пред`явленого обвинувачення, тяжкість можливого покарання в їх взаємозв`язку з можливими ризиками у справі.

На думку суду, ризик втечі ОСОБА_5 є більш вірогідним, оскільки, крім того, що йому інкримінується скоєння особливо тяжкого кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, можливе вчинення спроби на переховування та ухилення від суду. Також суд звертає увагу, що на теперішній час не дослідженого жодного доказу у справі.

Крім того враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні вказаного кримінального правопорушення як особа, яка користується злочинним авторитетом в місцях позбавлення волі та на свободі, тому є очевидним ризик вчинення іншого злочину. Тому наявні підстави вважати, що незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути очевидним наслідком вчинення іншого кримінального правопорушення.

З огляду на значимі для даного кримінального провадження обставини, суд приходить до висновку, що на даний час продовження строку тримання під вартою обвинуваченого не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Сукупність викладеного свідчить про відсутність підстав для зміни обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу, оскільки ризики передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, а тому є доцільним продовження тримання обвинуваченого під вартою.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку про те, що клопотання прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Таким чином, виходячи з положень ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном до 60 діб, до 28 січня 2022 року включно.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

В аспекті ч. 4 ст. 183 КПК України суд наділений диспозитивним правом визначати або не визначати розмір застави щодо злочину, передбачено статтями 255-255-3 КК України і дискреційність повноважень суду вказує на те, що орган досудового розслідування та прокурор мають довести у своєму клопотанні про обрання запобіжного заходу необхідність не визначати розмір застави.

Вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи тривалість строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, можливості обвинуваченого сплатити розмір застави та опираючись на фактичні обставини справи, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому суму застави.

Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. Суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд повинен, врахувавши положення ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину. При цьому судді слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Одночасно, стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю без визначення розміру застави на теперішній час.

Частиною 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Таким чином, суд вважає за доцільне визначити підозрюваному ОСОБА_5 заставу в розмірі 227 000 грн. 00 коп., що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. ст. 177-178, 331 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , – задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з подальшим утриманням обвинуваченого в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» до 60 діб, тобто до 28 січня 2022 року включно.

Визначити суму застави у розмірі 227 000 (двісті двадцять сім тисяч) грн. 00 коп., які необхідно внести на рахунок: UA 828201720355259003000011792, Отримувач: ТУ ДСА в Донецькій області, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26288796, Банк отримувача: ДКСУ м. Київ, до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з-під варти - звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 : 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду; 3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, - 28 січня 2022 року, який може бути продовжений.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави, а також буде вирішено питання про застосування більш суворого запобіжного заходу.

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» - для відома.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.

Головуючий суддя Н.О. Хацько

Судді І.М. Владимирська

В.Г. Черков